Економічні науки/ 10. Економіка підприємства

Фроленко В. Г. , Зобенко О. О.

Дніпродзержинський державний технічний університет

Структура бізнесу в ринковій економіці

Визнання України як держави з ринковою економікою вимагає проведення більш глибоких досліджень змісту та особливостей вітчизняного бізнесу, з’ясування його структури, тенденцій її трансформації.

Бізнес - це конкретна діяльність, організована в межах певної структури, спрямована на отримання прибутку.

Основна умова розвитку бізнесу – економічна свобода, яка однаково важлива і для підприємців, і для споживачів. Економічні свободи підприємств і людей тісно взаємопов'язані. Коли підприємство знаходиться в приватному володінні, то посягання на свободу підприємництва - це фактично посягання на свободу особистості володаря власності. Але категорія «бізнес» все ж набагато ширша, ніж «підприємництво», оскільки охоплює відносини між усіма учасниками ринкової економіки і включає дії не лише підприємств, але й споживачів, найманих працівників, державних структур.

Зазвичай структура бізнесу розглядається у такому розрізі: підприємництво (виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове), споживчий, трудовий і державний бізнес(бюджетний, громадські корпорації, змішані акціонерні товариства)

На сьогодні підприємництво характеризується такими рисами:

1)підприємницький бізнес в крупних і середніх фірмах базується, як
правило,   на  розмежуванні  влади  та  управління  (власності   і   безпосередньо
підприємництва).  Цьому  в  найбільшій  мірі  сприяє  широке  розповсюдження
акціонерної власності;

2)підприємницький  бізнес  в  дрібних  фірмах  є  загальнодоступною
справою. В розвинутих країнах цей бізнес всебічно заохочується, підтримується державою    і    складає    основу    постійного    відтворення    підприємницького середовища.

Найбільш інтенсивно сьогодні бізнес розвивається у сфері комерції та послуг, обминаючи виробництво. Причинами такого явища є: недосконала законодавча база; недостатність економічних знань, навичок та досвіду у справі сучасного менеджменту; неналежне управління, намагання почати бізнес без його достатнього економічного обґрунтування.

Споживачі, як правило, не лише пасивна сторона в ділових стосунках з підприємцями, вони рівноправні учасники ділових відносин, їх діловий інтерес - це придбання товарів та послуг і реалізується він шляхом самостійних контактів з виробниками та продавцями продукції (послуг) на основі самостійного пошуку за принципом максимізації вигоди. Для споживачів такою вигодою є товар (послуга), який найкраще задовольняє потреби.

Реалізуючі свої інтереси, споживачі роблять свій специфічний споживчий бізнес. Особливості цієї форми бізнесу: споживчий   бізнес   відображає   зацікавленість   людей   в   кінцевих результатах виробництва на основі пошуку найкращих умов їх досягнення; споживчий бізнес здійснюється усіма громадянами і тому відображає загальну участь людей в системі ділових відносин; споживчий бізнес є стимулюючою силою відносно підприємницького  бізнесу, змушуючи підприємства сприймати споживачів в якості партнерів у ділових  відносинах; учасниками споживчого бізнесу виступають і підприємці - в якості споживачів продукції інших фірм.

Основу споживчого бізнесу складає приватна власність на предмети споживання і послуги.

Специфічною категорією учасників ділових відносин є громадяни, що працюють за наймом. Як і споживачі, вони є рівноправними учасниками ділових відносин з підприємцями і складають основу трудового бізнесу. Діловий інтерес найманих працівників - вилучення доходів і реєструється він шляхом роботи в підприємницькій фірмі на контрактній чи іншій основі. Вигода в ділових відносинах для найманих працівників - особистий доход, що отримується в результаті виконання ними посадових обов'язків.

Державне підприємництво діє як поєднання комерційних і некомерційних начал. Тут виділяють три види підприємств: бюджетні (відомчі) - усі їхні доходи і витрати проходять через бюджет; громадські корпорації - це акціонерні товариства, всі акції яких належать державі; змішані акціонерні товариства («приватно-публічні корпорації»).

Після проголошення державної незалежності в Україні бізнес розвивається на основі різних форм власності, що формуються відповідно до чинного законодавства: приватне з повною майновою відповідальністю фізичних осіб; партнерське, або часткове з утворенням юридичної особи й обмеженою відповідальністю; підрядне та орендне (власність на результати праці і доходи, користування, володіння і часткове розпорядження майном); народне (власність трудового колективу); акціонерне (власність власників акцій); інноваційне (на базі інтелектуальної власності); пайове (частка працівників у власності на основі участі в прибутках державних підприємств); за контрактом (на основі договору менеджера або адміністрації в цілому з власником підприємства); фінансове (операції з цінними паперами); державне (загальнодержавне й муніципальне).

Стратегічними напрямами трансформації відносин привласнення (власності) в Україні є: визнання пріоритетності корпоративної (акціонерної) власності; органічне поєднання працівників із засобами виробництва на основі всебічного розвитку малого і середнього бізнесу, індивідуального підприємства; широкий розвиток змішаних, інтегрованих форм власності (їх видів та форм може бути багато десятків); персоніфікація  на  пайовій   основі   власності  сільськогосподарського сектору; примноження інтелектуальної власності, значення якої неухильно зростає.

         Однак, подальший розвиток різних організаційних форм бізнесу, перехід до регульованої економіки вимагає розробки не тільки відповідної бази, а й надання відповідної допомоги цим формам бізнесу, а також умілої організації, керівництва (управління) й контроль.