Економічні науки. 16. Макроекономіка

Анісімова О. Ю.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Основні напрямки розвитку та проблеми використання міжчасової концепції при аналізі платіжного балансу країни

Міжчасовий підхід до платіжного балансу з’явився на початку 80-х років ХХ століття і знайшов відображення в роботах В.Бьютера (Buiter) (1981), М.Обстфельда (1982), Дж.Сакса (1981) та інших провідних науковців того часу. Згідно даного підходу баланс поточного рахунку є наслідком рішень про заощадження та інвестиції різних економічних агентів. Цей підхід є розширенням концепції поглинання за рахунок того, що рішення щодо приватних заощаджень, інвестицій та державних інвестицій приймаються із врахуванням майбутнього зростання продуктивності, державних витрат, реальної відсоткової ставки тощо. Міжчасовий підхід до поточного рахунку розглядає переважно довгострокові рішення приватних економічних агентів щодо заощаджень та інвестицій.

Цей підхід базується на теоремі байдужості Міллера-Модільяні: в країні, яка має вільний доступ на міжнародні ринки капіталу, структура капіталу з точки зору його національної приналежності є переважно несуттєвою при залученні коштів на формування основного капіталу в країні, оскільки обидва залучаються під рівноважну відсоткову ставку, скориговану на ризик, яка існує на світовому ринку. Тому важливо забезпечити, щоб чиста теперішня вартість інвестиційних проектів була додатною, тоді як географічне джерело фінансування є несуттєвим.

В процесі теоретичних та емпіричних досліджень сформувалося два великі класи моделей міжчасового оптимізаційного підходу до платіжного балансу: детерміновані та стохастичні. В детермінованих моделях повністю відсутня невизначеність, оскільки вважається, що індивідуальні економічні агенти мають абсолютно точні прогнози та повну інформацію про економічний простір. В свою чергу, стохастичні моделі включають невизначеність, яка представлена наявністю ризиків та ринків, на яких відбувається страхування цих ризиків. Загалом, загальна схема аналізу залишається подібною в обох випадках, однак математичний апарат моделей суттєво відрізняється.

В межах даних класів розглядаються два різні типи міжчасових моделей: моделі з типовим агентом та моделі з різними поколіннями. В моделях з типовими агентами дефіцит бюджету або державний борг не мають ніякого реального впливу на поточний рахунок, оскільки в них припускається нейтральність бюджетного дефіциту шляхом використання припущення про дотримання тотожності Рікардо. Іншими словами, вважається, що скорочення податків у поточному періоді і зростання бюджетного дефіциту за умови незмінної теперішньої вартості державних витрат не викликатиме зниження національних заощаджень, оскільки збільшення дефіциту компенсуватиметься рівноцінним зростанням приватних заощаджень. Це пояснюється тим, що економічні агенти не вважають державні облігації своїм чистим багатством, тому вони не змінюють свої витрати, оскільки зниження податків зараз буде компенсоване зростанням податків у майбутньому для виконання міжчасового бюджетного обмеження уряду.

В моделях з різними поколіннями зміни величин бюджетного дефіциту або державного боргу можуть мати реальний вплив на баланс поточного рахунку, якщо приватні економічні агенти вважають державні облігації своїм чистим багатством, а тягар державного боргу перекладається на майбутні покоління за допомогою підвищення податків, причому вважається, що будь-який зв’язок між поколіннями відсутній. Механізм впливу бюджетного дефіциту на поточний баланс можна пояснити наступним чином. Розглянемо малу відкриту економіку, населення якої належить до двох поколінь, кожне покоління живе протягом двох періодів, має певне початкове багатство та приймає рішення за умов повної визначеності. В моделі також присутня держава, яка здійснює певні витрати та встановлює податки у формі податків на дохід кожного індивіда, незалежно від покоління, в кожному періоді. Для фінансування зниження податків в одному періоді держава випускає облігації, які рівномірно розподіляються між обома поколіннями, що живуть у початковому періоді. Оскільки ці індивіди отримують на них чистий додатний прибуток, оплачувати який будуть майбутні покоління, то вони збільшують своє споживання. В наступному періоді молоде покоління не може впливати на рішення індивідів у попередніх періодах, тому уряд перекладає зобов’язання з нинішніх поколінь на майбутні і впливає на поточний баланс через оптимальні обсяги споживання індивідів.

Загалом, міжчасовий оптимізаційний підхід розвивався в декількох напрямках. По-перше, частина дослідників зосередила свою увагу на побудові функціональної залежності для обсягу виробництва та здійсненні аналізу впливу шоків продуктивності на баланс поточного рахунку. В своїх дослідженнях Дж.Сакс (1981) та А.Разін (1993) розглядали чотири основні види шоків продуктивності: тимчасові своєрідні (специфічні для окремої країни), тимчасові глобальні (відбуваються відразу в усіх країнах світу), постійні своєрідні та постійні глобальні. Вони прийшли до висновку, що в кожному випадку їх вплив на поточний баланс буде різним. Наприклад, постійний своєрідний сприятливий шок викликатиме погіршення балансу поточного рахунку внаслідок збільшення інвестиційних витрат та зростання поточних споживчих витрат, яке перевищує величину збільшення поточного випуску. Тимчасовий своєрідний сприятливий шок продуктивності, як правило, викликає появу активного сальдо поточного рахунку, оскільки він не викликає зміни інвестицій. В свою чергу, постійний глобальний сприятливий шок викличе зростання світової відсоткової ставки, що призведе до уповільнення темпів зростання поточного споживання та інвестиційних витрат, яке відбулося б за умов відповідного своєрідного шоку, тому зміна балансу поточного рахунку буде аналогічною за напрямком, але меншою за розміром. Тимчасовий глобальний сприятливий шок викличе появу надлишкових світових заощаджень, тобто світова відсоткова ставка буде знижуватись, що стимулюватиме поточне споживання. Слід зауважити, що попередні висновки було зроблено для малої відкритої економіки.

Іншим напрямком розвитку теоретичних досліджень було включення додаткових чинників, що впливають на баланс поточного рахунку, серед яких вплив зміни демографічної структури населення, вплив зміни ступеня мобільності факторів виробництва, вплив динаміки оподаткування, руху капіталу, товарної структури споживання тощо. В даному випадку аналіз додаткових чинників був спробою персоніфікації базової моделі та адаптації її до специфічних умов в країнах, що було викликано певними невідповідностями, які виникали при проведенні емпіричної перевірки моделі.

Слід зауважити, що даний підхід є ефективним при аналізі платіжного балансу лише тих країн, які мають вільний доступ на світові ринки капіталу. Якщо країна не має вихід на світовий ринок капіталу, то обсяг її внутрішніх інвестицій обмежений величиною внутрішніх заощаджень, тому її баланс заощадження-інвестиції буде завжди більше або дорівнювати нулю.

Література:

1. Edwards S. Does the current account matter? – NBER Working Paper No. 8275. – Cambridge, 2001. – 69p.

2. Obstfeld M., Rogoff K. The intertemporal approach to the current account. – NBER Working Paper No. 4893. – Cambridge, 1994. – 75p.

3. Parra F. Modelo de ingreso permanente para la determinación de la cuenta corriente. – Borradores de Economía Nº 111. – Santafé de Bogotá, 1998. – 31p.

4. Ramos J., Rincón H. El balance fiscal y el balance en la cuenta corriente en Colombia: canales de transmisión y causalidad. – Borradores de Economía Nº 166. – Santafé de Bogotá, 2000. – 20p.

5. Razin A. The dynamic-optimizing approach to the current account: theory and evidence. – NBER Working Paper No. 4334. – Cambridge, 1993. – 47p.

6. Sachs J. The current account in the macroeconomic adjustment process. – NBER Working Paper No. 796. – Cambridge, 1981. – 20p.