Економічні науки / 13. Регіональна економіка

Пакулін С.Л.*, Третяк В.П. **

* Українська державна академія залізничного транспорту, м. Харків

**Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Освіта в системі факторів економічного зростання

Освітній потенціал визначає характер і рівень розвитку продуктивних сил будь-якої країни. Для підвищення ефективності виробництва необхідно спрямувати економічну політику на розв'язання таких функціональних проблем (у сферах – освіти, культури, науки), які сприяють зростанню інтелектуального потенціалу суспільства. В Україні щорічно закінчує середню школу близько 370 тис. чол., вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації – понад 190 тис, ІІI-IV – 160 тис. Лише в 2006 р. 551,6 тис. осіб закінчили вищі навчальні заклади.

Перехід до ринкових відносин супроводжується рядом негативних тенденцій у розвитку галузі та використанні накопиченого інтелектуального потенціалу. Це полягає, перш за все, в девальвації знань і вузівського диплому, соціальній незахищеності інтелектуальної праці. Намітилась тенденція до зниження суспільних запитів на фахівців. Майже половина всіх типів професій, з яких здійснюється підготовка в навчальних закладах, не потрібна на ринку праці. До 50% молодих спеціалістів перекваліфіковується, не працювавши за фахом, отриманим в учбовому закладі. Слабшають і втрачаються зв'язки між вищими навчальними закладами і підприємствами. Спостерігається розбалансованість структури та обсягів підготовки фахівців і потреб економіки на етапі становлення ринкових відносин, чим підриваються самі основи освітньої системи. Певна частина молоді не орієнтована на одержання наукомістких, сучасних професій, готова задовольнитися примітивним культурно-освітнім рівнем, що забезпечує сумнівний матеріальний достаток.

В перспективі ймовірне зниження інтелектуального потенціалу суспільства, зокрема, за рахунок зменшення чисельності тих, хто навчається. У наступний час спостерігається зменшення чисельності тих, хто навчається в середніх і професійно-технічних закладах освіти. Якщо в 1995/96 н. р. у вищих закладах освіти І-ІІ рівнів акредитації навчалось 617,7 тис. чол., то в 2001/02 н. р. – 561,3 тис. У межах вищої школи має місце тенденція різкого зниження показників по закладах І-ІІ рівнів акредитації і зростання – по III-IV рівнях акредитації. Останнє обумовлене різким збільшенням кількості закладів недержавної форми власності та контингенту студентів у них. Таке становище не може не турбувати освітян та суспільство в цілому, оскільки не забариться негативно позначитись на економіці, соціальних процесах, які відбуваються в нашому суспільстві.

Досвід розвинених країн свідчить: подоланню економічних негараздів сприяла саме продумана система освіти, котра є гарантом збереження і зростання інтелектуального потенціалу суспільства. Іншими словами, якісне оновлення системи освіти, її адаптація до структурних змін слугують суттєвим фактором успіху економічних перетворень. Відомий економіст Т.Ф. Друккер відмічає, наприклад, що Японія – країна, бідна на природні ресурси – вивела себе із занепаду завдяки високому професіоналізму, висококваліфікованій праці, високому рівню освіченості.

Підвищенню освітнього, професійно-кваліфікаційного рівня населення велика увага надається практично в усіх високорозвинених державах з соціально орієнтованою економікою, свідченням чого є значні обсяги фінансування галузі.

Скажімо, в США державні витрати на розвиток освіти досягають 80-90% загальних. Тут, як і в більшості європейських країн, вкладення в освіту прирівнюються до інвестицій в основний капітал, оскільки зростання ефективності виробництва значною мірою залежить від забезпечуваних розвитком освіти кваліфікації робочої сили, її професіоналізму.

В середині XX ст. на Заході з'явилась теорія «людського капіталу», її витоки спочатку обґрунтував І. Фішер, а пізніше – Т. Шульц, Г. Беккер, Б. Вейсберд, Дж. Мінцер, включивши до поняття людський капітал такі показники, як знання, інтелектуальні та професійні здібності людини. Цим обумовлюється і продуктивна природа інвестицій у розвиток освіти. Концепція людського капіталу передбачає, що розвиток освіти, відтворення інтелектуального потенціалу сприятиме зниженню тиску соціально-економічних потрясінь на людину і суспільство.

Актуальною проблемою є розробка такого організаційно-економічного механізму, котрий забезпечив би підвищення якості навчання, підготовки кадрів на всіх рівнях. Поряд з іншими факторами цьому має сприяти поступове введення гнучких і динамічних освітніх стандартів, перехід від уніфікованої системи освіти до варіативної. До речі, зазначена тенденція намітилась у нашій державі ще до початку переходу на ринкові відносини. Впровадження ринкових відносин дозволяє молоді швидше адаптуватись в умовах появи різних форм власності, масової зміни зайнятості, професій. Вдосконалення системи освіти передбачає тісну взаємодію освітніх і економічних процесів, створення єдиного центру, консолідуючого творчі сили та інтелектуальний потенціал населення регіону, використовуючого ресурси регіону для розвитку системи неперервної освіти, а також перехід від нової освітньої політики до нової економічної політики в сфері освіти. Конструктивні зміни очікують систему управління освітою. Зрозуміло, що повернення до адміністративно-командної системи не відбудеться, управляти освітою, спираючись на стару економічну модель, вже неможливо.

Основним джерелом фінансування галузі, як і в розвинених країнах світу, має бути держава. Це, в свою чергу, передбачає розробку гарантованих нормативів бюджетного фінансування, спроможних забезпечити стабільне функціонування галузі, оплату праці зайнятих, дотримання освітніх стандартів. В умовах дефіциту бюджетного фінансування йде пошук шляхів збільшення позабюджетного фінансового забезпечення. Одним з них могло б служити запровадження в системі освіти соціального накопичення, кредиту і страхування. Суттєвою допомогою у вирішенні цієї проблеми буде, на наш погляд, вдосконалення податкового законодавства, зокрема, введення податкових пільг підприємствам – меценатам, або спонсорам розвитку освіти. Витрати населення на отримання освіти доцільно вилучати з оподаткованої частини доходів (такий досвід уже напрацьовано в Росії). Податкові пільги, стимулюючі підприємства вкладати ресурси в освіту, виділення цільових трансфертів (субсидій) певною мірою сприятимуть організації належних умов функціонування галузі на перехідному етапі.

Освіта покликана створити фундамент майбутнього благополуччя і національної безпеки України, адже саме вона здійснює активний вплив на розвиток виробництва, формування людини, процеси зміни соціальної структури.