к.і.н., Каліберда Ю.Ю.

Дніпропетровський інститут Міжрегіональної академії управління

персоналом

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПАРТІЯ ТА ЇЇ РЕВОЛЮЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ (1902 – 1917 рр.)

Українська народна партія (УНП) – перша українська партія самостійницького напряму в Наддніпрянській Україні [1, с. 414].

«Значної діяльності ця партія не розвинула, крім видання кількох брошур», - таку досить скромну оцінку діяльності цієї політичної організації дає сучасний історик Т. Гунчак [2, с. 37-38]. Відомий український історик М. Грушевський на сторінках «Ілюстрованої історії України« при висвітленні політичного руху в Україні на початку ХХ століття про факт існування і діяльності Української національної партії не згадує зовсім [3]. Досить фрагментарно діяльність УНП та її організатора М. Міхновського відображена на сторінках другого тому відомої праці Н. Полонської-Василенко [4, с. 323, 333, 393]. Радянська історіографія з класово-партійних причин замовчувала діяльність політичної партії «українських буржуазних націоналістів».

Заснована у 1902 році адвокатом М. Міхновським, партія об’єднала прихильників націоналізму та ідеї боротьби за створення національної держави. До лав Української народної партії увійшли національно-радикальні члени Революційної української партії (РУП) і молоді представники українських громад. До провідних членів партії належали М. Шемет, С. Шемет, О Макаренко, С. Макаренко, В. Шевченко, Г. Шевченко, О. Степаненко та інші.

Основні програмні засади УНП були викладені у широковідомій брошурі М. Міхновського «Самостійна Україна»(1900), та розвинуті в пропагандистських статтях і відозвах: «Робітницька справа в програмі УНП»(1902), «Десять заповідей для УНП»(1903), «Справа української інтелігенції в програмі УНП», «Робітниче свято 1 Мая» та інші.

Українська народна партія проголосила своїм головним політичним гаслом: »Україна для українців». Шляхом страйків та збройного повстання партія боролося за проголошення незалежної демократичної республіки – «Однієї, єдиної, неподільної, самостійної, вільної України – Республіки робочих людей».

Члени УНП в своїй пропагандистській роботі виступали за шанобливе ставлення до української мови та національних традицій, засуджували вживання чужої мови, застерігали українських робітників від співпраці з російськими та польськими працівниками.

Широкі українські кола насторожено вороже зустріли радікально-націоналістичні вимоги М. Міхновського та його однопартійців. Модні соціалістичні гасла, які були популярні серед переважної більшості української інтелігенції, потрапляють і в програмні положення Української народної партії.

Цей процес значно пожвавився під впливом революційних подій 1905-1907 років. «Ця гра в соціалізм була досить серйозною демагогією, - згадує активний учасник тих подій та активний член Української народної партії С. Шемет. - якою Міхновський, доведений до страшної розлуки невдалими спробами захопити українською національно-самостійною ідеєю ширші кола активної молоді, намагається своєї мети під покришкою соціалізму таки осягнути» [5, с. 11]. Але головне гасло УНП: «Самостійна соборна Українська Держава від Сяну до Дону», - залишалося незмінним.

Восени 1900 року у Львові Українська народна партія почала видавати часопис «Самостійна Україна» (виданий тільки один номер), в якому була надрукована Конституція України за проектом М. Міхновського.

Конституція проголошувала Україну незалежною, суверенною державою з федеративним державно-адміністративним ладом, націоналізацію землі з викупом її в українських поміщиків і без викупу у чужинців, рівність всіх громадян незалежно від їх класової належності перед законом, особисту свободу її громадян [6, с. 11].

У соціальній сфері висувались вимоги 8-годинного робочого дня, скорочення робочого дня на шкідливих виробництвах, заборону дитячої праці тощо. Українські селяни отримували землю в користування і наділялись такою

кількістю земельних угідь, які могли обробити, не використовуючи найману працю.

Для пропаганди своїх ідей серед місцевого населення Буковини, М. Міхновський на початку 1900–х років посилає до Чернівців С. Макаренка, публіцистичні статті якого виходили під псевдонімом «Микола Олександрович». Саме у Львові та Чернівцях (територія Австро-Угорщини) друкувались матеріали УНП, які нелегальним шляхом транспортувались в Наддніпрянщину.

Відомостей про діяльність Української народної партії до 1905 року залишилось дуже мало. Причина цього полягає в тому, що партія була нечисленною і діяла конспіративно. Займаючись політичною пропагандою та агітацією своїх ідей серед українських робітників і селян, члени партії часто потрапляли під пильний нагляд поліції,

В 1904 році відбувається розкол в лавах УНП, частина її активістів виходить з партії і утворює терористичну організацію «Оборона України». Головою цієї організації став В. Чеховський. Головним об’єктом терору «Оборони України» стали пам’ятники російським царям, в яких її члени вбачали символ поневолення українського народу та знищення його державності.

З початком революції в 1905 році Українська народна партія намагається створити свої осередки серед робітників. Найбільш успішною була діяльність Харківського комітету робітничої організації УНП, який у 1905 році звернувся з протестом до російського уряду з вимогою скасування Емського указу 1876 року. В той же час неучасть у виборах до Державної Думи призводить до того, що в 1906 році від Української народної партії відійшла група «автономістів», які заснували Українську демократичну партію (УДП).

Навесні 1906 року відбувся з’їзд УНП, який висловився за вірність самостійницькому курсу програми партії. Головна вимога партії була сформульована в резолюції з’їзду: «Націоналізація преси, школи, літератури в справі щодо України є класовим інтересом української інтелігенції, є головною умовою її добробута і нормального існування» [8, с. 1].

У 1906 році під час підготовки до виборів до Державної Думи заходами М. Міхновського почали виходити газети «Слобожанщина» в Харкові та «Запоріжжя« в Катеринославі, але після виходу перших номерів, вони були заборонені поліцією.

Після 1907 року діяльність Української народної партії занепала і не мала систематичного характеру. У грудні 1917 року члени УНП створили Українську партію соціалістів-самостійників (УПСС).

Недорозвинутість ідеології Української народної партії, яка постійно лавірувала між націоналізмом і соціалізмом, демократизмом і автократизмом, неспроможність провідних українських кіл виробити сприятну для більшості українців національно-демократичну ідею і консолідувати навколо неї широкі кола українського суспільства та особисті амбіції її лідерів – не дали можливості нашим співвітчизникам створити масову політичну організацію напередодні національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. в Україні.

Література:

1. Довідник з історії України. Т. 3. (Р - Я). / За ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. – - Київ: Ґенеза, 1999. – 688 с.

2. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – - Київ: Либідь, 1993. – 288 с.

3. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Київ: Наукова думка, 1992. – - 544 с.

4. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 2. Від середини ХVІ століття до 1923 року. – Київ: Либідь, 1993. – 606 с.

5. Шемет С. Микола Міхновський (посмертна згадка) //Хліборобська Україна - 1924.– 1925. - Кн. V. – С. 3 – 30.

6. ОУН: минуле і майбуття. – Київ: Фундація ім. О. Ольжича, 1993. – 303 с.

7. Голубицький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ – початку ХХ століття: Дослідження – Київ: Смолоскип, 1996.– 124 с.

8. Рада. – 1907. - № 173.

Каліберда Юрій Юрійович – кандидат історичних наук, доцент кафедри українознавства та гуманітарних дисциплін Дніпропетровського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом

Домашня адреса: п./в. 49094 м. Дніпропетровськ Набережная Победы 108, корпус 2, кв. 18,

Домашній телефон: 8 (0562) 68 26 98.