Історія/2.Загальна історія

Горохов С.В.

Аспірант Київського національного університету ім. Тараса Шевченка,Україна

Соціально-економічна діяльність земств Харківської та Чернігівської губерній на поч. ХХ ст.: становлення, етапи, напрямки допомоги

Соціально-економічна діяльність земств Харківської та Чернігівської губерній мала багатовекторний характер. У земській діяльності знайшли своє відображення різноманітні форми вирішення господарських питань, як місцевого, так і державного значення.

Допомога сільському господарству проходила під впливом багатьох соціальних, політичних та економічних чинників. У кінці ХІХ - на поч. ХХ ст. Російська імперія була аграрною країною, де основною галуззю залишалося сільське господарство. Невирішеність аграрного питання у ході реформ 60-х рр. ХІХ ст. призвело до загострення соціально-економічної кризи на поч. ХХ ст., яка позначилася аграрним перенаселенням, масовим зубожінням селянських господарств, продовольчими кризами, що почали переростати у голодовки та так. ін. Причина занепаду селянських господарств - малоземелля та відсутність можливості у селян збільшити власний земельний наділ. Селянин залишався напівкріпосним, прикріпленим круговою порукою до общини. Не було створено сприятливих умов для отримання кредиту та розвитку кооперативних організацій. У занедбаному стані знаходилася агрономічна освіта та підготовка відповідних фахівців. Взагалі, до поч. ХХ ст. у сільській місцевості не існувало ніяких державних організацій, які б сприяли розвитку селянських господарств.

Єдиними організаціями, які знаходилися найближче до потреб сільського населення, були земства. Земські організації були створенні як органи місцевого самоврядування в ході реформи 1864 р. Соціально-економічна діяльність земств Харківської та Чернігівської губерній відбувалася на протязі усього часу існування цих організацій 1864-1914 рр. і була практично згорнута під час Першої світової війни.

Історія соціальної-економічної діяльності земств має декілька етапів свого розвитку. Перший етап проходив від моменту створення земських установ у 1864 р. і до офіційного залучення земств з боку Міністерства Землеробства у 1895 р. Цей період характеризується як час теоретичних обговорень та перших спроб організувати будь-яку допомогу селянським господарствам. Саме на цьому етапі зароджується думка про негайне надання допомоги сільському господарству. В земських колах точаться дебати, стосовно питання, яку форму господарства потрібно розвивати. Була введена посада земського агронома, створені земські склепи сільськогосподарських машин, прокатні пункти. Земствами Чернігівської губернії зроблена спроба розвивати кооперативні організації. Але недостача грошей через погане фінансування та відсутність досвіду змушували згортати деякі економічні напрямки. До того, ж під впливом кількісної переваги у складі управ поміщицького елементу, земства, особливо українських губерній, як, наприклад, Харківської, визнали, що потрібно надавати допомогу лише соціального характеру.

Загострення соціально-економічної кризи у 90-х роках ХІХ ст. змусило уряд звернути увагу на стан справ у сільському господарстві. Було створено Міністерство Землеробства з широкими повноваженнями. На міністерських зборах чиновники закликали земські організації брати активну участь у допомозі сільському господарству.

Отримавши офіційний дозвіл, земства, у тому числі Харківської та Чернігівської губерній, перейшли до більш активних дій. Саме з цього моменту ми можемо визначити початок другого етапу соціально-економічної діяльності земств. Вже на початку ХХ ст. при кожній земській управі було створено економічні органи – ради та бюро, з централізованим підпорядкуванням губернським економічним органам. До принципу їх формування було закладено виборчу систему та залучення представників від сільських господарств. Головним завданням цих органів було вивчення потреб сільського господарства та організація плану допомоги. Для безпосереднього втілення земських заходів у життя створювалися посади повітових та губернського агрономів. Була впроваджена система фінансової участі повітових та губернського земств в економічних заходах губернського та повітового значення, що робило їх діяльність більш цілеспрямованою.

Земська економічна допомога, як будь-яка нова справа, переживала чимало труднощів та містила чимало недоліків. Розпочавши практичні заходи, земства деякий час не могли чітко і правильно їх організувати, і це пояснювалось певними причинами. Перш за все, земський бюджет був занадто малий для повного фінансового забезпечення власних заходів.

Головною історичною подією, яка відбувалася протягом 1907-1914 рр., була Столипінська аграрна реформа. Програмою цієї реформи передбачалася ліквідація усіх залишків феодалізму та створення сприятливих умов для розвитку сільського господарства.

Зрушення відбулися у всіх сферах земської соціально-економічної діяльності. Саме на цьому етапі земська ініціатива змогла проявитися в повній мірі, що особливо спостерігалося у роботі земських економічних органів. Щорічно проводяться губернські агрономічні з’їзди, учасники яких усе більше поглиблюються у проблеми сільського господарства та земської діяльності. У роботі земських економічних органів спостерігається перехід до планової діяльності, уніфікація форм роботи персоналу і, не лише в межах однієї губернії, крім того, проявляється тенденція до об’єднання власних зусиль з земствами інших губерній.

Саме у цей період земства матеріалізують свою орієнтацію у виборі об’єкта допомоги. Якщо ми поглянемо на напрямки економічної діяльності щодо підвищення агрономічної освіти, поліпшення тваринництва, агротехніки, закладання показових ділянок, то побачимо, що головним учасником цих заходів є малоземельне, збідніле селянство. Збільшення кредитних операцій у роботі сільськогосподарських склепів, відкриття земських кас дрібного кредиту, поліпшення умов співпраці земств з кредитними товариствами та посилення уваги до сільськогосподарських товариств, особливо до товариств малого району, все це робилося для підняття купівельної спроможності нижчих верств сільського населення.

Починаючи з 1908 р., земства Харківської та Чернігівської губерній починають швидкими темпами збільшувати розмір асигнувань на власні економічні та агрономічні заходи. У свою чергу, це дає змогу урізноманітнити та удосконалити різні напрямки допомоги сільському господарству.

Головні пріоритети земств на цьому етапі – необхідність наближення допомоги до сільського населення, спроба зробити її більш відчутною та реальною. В першу чергу, це проявилося у створенні дільничної агрономії. Уся територія губернії була поділена на агрономічні ділянки. Населення отримало можливість частіше співпрацювати з агрономами, а земство мати необхідну інформацію про реальні потреби населення.

Найбільша співпраця проявилася в поширенні агрономічних знань та проведенні показових заходів. Створення дільничної агрономії дало змогу частіше проводити агрономічні читання. Найбільше в цьому плані зробило Чернігівське губернське земство. Проводячи просвітницьку роботу серед населення, земства намагалися поліпшити роботу учбових закладів, тим самим збільшити кількість власних спеціальних кадрів. З цією метою земства беруть під свою фінансову опіку всі агрономічні заклади.

Великого значення надавали земства і дослідницькій справі. Були створенні цілі мережі дослідних станцій та полів. Завданням цих закладів був пошук оптимальних моделей ведення господарства для кожної місцевості.

Отримуючи фінансову підтримку з боку держави, земства, особливо Харківської губернії, згідно розробленого плану почали активніше займатися питаннями тваринництва. Для удосконалення цієї сторони діяльності, земства створюють, перш за все, привабливі умови для залучення селянських господарств до цієї справи. Роблячи спробу підвищити продуктивність селянських господарств, земства Харківської та Чернігівської губерній виділили в окремий напрямок суто економічну допомогу. Незважаючи на недосконалість державного кредитування сільського господарства, земства роблять все можливе для вирішення цього питання. У цьому напрямку земської діяльності простежується декілька тенденцій.

По-перше, земства не займалися пошуком нових форм господарств, а намагалися розвинути діяльність вже існуючих кооперативних та кредитних організацій усіх типів. По-друге, земства розірвали замкнуте коло, в якому й досі знаходилося питання кредитування. На поч. ХХ ст. Селянський банк не наважувався надавати селянам та кредитним товариствам довгострокові кредити, бо це для нього було збитковим. Земства ж вирішили цю проблему, створивши власні каси дрібного кредиту, які були відокремлені від загальної земської каси, і тому земство не несло непотрібних збитків і мало можливість надавати довгострокові кредити за низькими відсотками.

Отже, соціально-економічна діяльність земств Харківської та Чернігівської губерній на початку ХХ ст., яка охоплювала одночасно економічну та переселенську допомогу, головним чином була направлена на підвищення рівня аграрного сектору економіки, за рахунок створення економічно міцних селянських господарств. Земські організації були тим механізмом, який був здатний матеріалізувати та втілити у життя на практиці будь-яку реформаторську думку.