Історія, 1

Федоренко Я.А.

Черкаський національний університет ім.Б.Хмельницького, кафедра новітньої історії України

Створення нової системи позарелігійної обрядовості в селах України на початку 1960-х років

У житті українського народу традиційна обрядовість завжди відігравала помітну роль. У період „відлиги” влада зробила чергову спробу створити нову систему позарелігійних обрядів і свят, які мали замінити ті, що здавна народ зберігав у своїх душах.

Мета даної роботи - описати спроби запровадження владою радянських свят та процес адаптації до них традиційної народної обрядовості на початку 1960-х років в українському селі.

На проведеній у лютому 1962 року за ініціативою ЦК КПРС Всесоюзній конференції з проблем науково – атеїстичної пропаганди панувала думка, що релігійні звичаї і традиції слід витісняти новими святами і ритуалами для задоволення естетичних та емоційних потреб віруючих[1,52].

Введення нових обрядів торкнулося і українських сіл, котрі виступали увесь час оберегом традиційної народної обрядовості. Зокрема, владні чиновноки ухвалили рішення про не відзначення так званих храмових свят – днів вшанування певного святого, на честь якого побудована церква чи її престоли і який вважався „небесним покровителем села”. Замість „храмів” почали відзначатися місцеві колгоспні свята: свято механізатора, дата заснування колгоспу, день колективного відпочинку тощо [2, 6].

Досить популярними в цей час стали трудові свята, проведенням яких влада намагалася зменшити вплив релігійних або взагалі замінити їх. Це, насамперед, свято посвячення у хлібороби, вшанування передовиків виробництва, свято врожаю, свято серпа і молота [3, 30]. Наприклад, свято серпа і молота вважалось святом взаємодії робітників і селян. В Донбасі та Львівсько-Волинському вугільних басейнах його урочистою формою стало вручення сільським працівникам шахтарської лампочки, а робітникам – снопа пшениці або каравая хліба [4,41]

Обов’язковими для відзначення залишились базові радянські свята: Перше травня, річниці Жовтня, День Радянської Конституції та Радянської Армії, день Перемоги, День 8 березня та інші.

Шкільні свята в цей час набули нового осмислення. Особливо популярними стали перший і останній дзвінок, день букваря, шкільний день урожаю, відкриття піонерського літа, свято дружби, день повноліття, випускний вечір та інші.

Відбулася адаптація і календарних народних звичаїв. Саме в цей період в Україні здобули розповсюдження календарні народні звичаї, що найменше перебували під впливом християнської ідеології. У статусі вторинних форм фольклору вони увійшли в систему радянської обрядовості і за кілька років перетворились у багатьох місцевостях на стабільну традицію.

Найулюбленішим зимовим святом продовжував залишатись Новий Рік. До нього в кожній сім'ї, в кожному колективі готувалися заздалегідь, намагаючись відзначити цю подію по-особливому. Доповненням до новорічного свята стали традиційні календарні пісні українського народу – колядки та щедрівки [5, 139].

Продовжував існувати звичай ставити і прикрашати новорічну ялинку, що символізувала вічну молодість і довголіття. Під нарядно прибраною і освітленою різнокольоровими вогнями лісовою красунею у кожній сім'ї для дітей розкладалися новорічні подарунки, влаштовувалися веселі ігри, дитячі розваги.У палацах, клубах, театрах, на .площах міст і сіл повсюдно встановлювалися великі громадські ялинки, навколо яких проходили народні гуляння дорослих і дітей, карнавали ряджених, театралізовані видовища, концерти.

У 1960-х роках на Україні неодноразово робилися спроби відродити Масляну – стародавнє народне свято. Воно увійшло в побут під назвою Проводи зими та увібрало в себе дуже багато рис ще язичницьких часів [6, 186]. Розважальну частину свята складали народні звичаї та традиції, такі як спалення опудала Зими, рядження, календарні пісні-веснянки, театралізовані сценки.

Таким чином, на початку 1960-х років було розгорнуто широку роботу по створенню системи нової позарелігійної обрядовості. З’явилося дуже багато нових свят, присвячених трудовій тематиці(свято врожаю, свято серпа і молота), які відповідали радянським будням, прославляючи існуючий на той час спосіб життя, і пропагуючи ідеали комуністичної влади.

Проте, незважаючи на старання партійної номенклатури, календарно-побутова обрядовість змогла пристосуватись до нових умов, адаптувавши давні українські традиції до реалій радянського способу життя, і існує, зазнавши незначних, характерних для ХХІ століття змін до наших днів

Список використаної літератури

1. Пащенко В.О. Православ’я в новітній історії України. Ч.2. – Полтава, 2001. – 736с.

2. Новий побут і атеїстичне виховання трудящих //Народна творчість та етнографія. – 1964. – №3. – С.5-10.

3. Бражник І.І. Радянська святковість – дійова форма боротьби з релігійними пережитками //Народна творчість та етнографія. – 1962. – №3. – С.25-35.

4. Центральний державний архів вищих органів влади.-Ф.2605.-Оп.8.-Сп.4283.

5. Наулко В.І. Культура і побут населення України . – К.: Либідь, 1993.- 210с.

6. Гаврилюк О. Побут і релігія. – К.: Видавництво Політичної літератури України, 1968. – 195с.