Історія 3. Історія науки і техніки

Анісімов Костянтин Вікторович – кандидат історичних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Кременчуцького інституту Дніпропетровського університету економіки та права (м. Кременчук)

ВАЖКІ ТАНКИ СРСР ПЕРІОДУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

1939 – 1945 Р.Р.

Фундаментом оборотних доктрин країн Європи першої половини ХХ століття виявилося створення ними потужних укріплених смуг, побудованих у вигляді глибоко ешелонованих фортифікаційних комплексів на найбільш можливих шляхах вторгнення потенційного агресора.

Воєнні дії на півночі Європи, у Фінляндії у 1939-1940 р.р. несподіваним чином підтвердили вірність ідей прибічників оборонної доктрини будівництва укріплених фортечних смуг. Радянсько-фінський військовий конфлікт осені 1939 – весни 1940 років навів армійських військових теоретиків також на низку свіжих висновків, у тому числі й стосовно бронетанкового озброєння. Відкинувши теоретичні претензії Сталіна, фіни спромоглися отримати потужний натиск Червоної Армії. У перші ж тижні вогнезіткнень майже повний округ РСЧА [2, 171]. Тут бійцями маленької армії Суомі кардинально допомогла «смуга Маннергейма», ланцюг укріплень названий на честь першого президента створеної у 1918 році незалежної Республіки Фінляндія генерала Густава фон Маннергейма – колишнього ад’ютанта останнього російського імператора Миколи ІІ. Цю оборонну смугу було побудовано під керівництвом офіцерів бельгійських інженерних військ.

Завдяки прориву фінської фронтової системи оборони РСЧА отримала не лише територіальні здобутки для своєї держави – вона вивела на поле бою нові різновиди зброї. Насамперед, це саперно-піхотні ударні штурмові загони, штурмова фронтова авіація, а також важкі танки прориву. Саме про останній засіб озброєння і піде мова.

Актуальність теми, з точки зору теоретико-сцентифічного підходу, полягає у недостатньому її висвітленні у вітчизняній історіографії, а з позицій практичного застосування вона може бути корисною у період реформування збройних сил суверенної української держави.

Завдання, що його ставить перед собою автор, є з’ясування передумов появи у Червоній Армії епохи Другої світової війни 1939-1945 р.р. важких танків нового покоління та їхнього тактико-технічного розвитку. Метою статті виступає розширення теми «Важкі танки СРСР періоду Другої світової війни 1939-1945 р.р.».

Важкий радянський танк КВ («Клім Ворошилов») був спроектований у КСБ Кіровського заводу у м. Ленінград, як одно баштовий варіант досвідного танку СМК («Сергій Миронович Кіров»). Розробка обох машин розпочалася взимку 1938-3939 р.р. тоді провідним конструктором було призначено Н.Л. Духова [2, 186].

Одразу після початку війни с Фінляндією, 30 листопада 1939 р., досвідний зразок було відправлено задля фронтових випробувань до Карільського перешийку-штурмувати «смугу Маннергейма» [1, Ф. 4, Оп. 2, Д. 4].

Екіпаж складався з випробувачів Кіровського заводу. Разом з іншими, двобаштовими гігантами СМК та Т-100, КВ склав роту важких танків, включених до складу 91-го танкового батальйону 20-ї важкої танкової дивізії (на озброєнні з’єднання знаходилися трьох баштові середні танки Т-28) [2, 103]. Розпочалися своєрідні змагання поміж досвідними важкими машинами за можливість потрапити до великої конвеєрної серії.

Вечорі 19 грудня 1939 р. (наступного дня після бойового хрещення КВ) голова раднаркому В. Молотов підписав Постанову Кабінету оборони №443 сс, відповідно якому КВ офіційно приймався на озброєння [1, Ф. 4, Оп. 2, Д. 4].

На цей час досвідний танк пройшов лише 650 км [2, 212]. Машина, яка, кажучи сучасною термінологією, «виграла тендер» – КВ, мала наступні тактико-технічні характеристики: бойова маса – 47,5 т, екіпаж – 5 чоловік, довжина – 6750 мм, ширина – 3320 мм, висота – 2710 мм, кліренс – 430 мм, озброєння – 76,2 –мм гармата Л-11 зразку 1939 р. або 76,2-мм гармата Ф-32 зразку 1940 р. з боєкомплектом 135 пострілів та чотири 7,62-мм кулемети ДТ зразку 1929 р. з боєкомплектом 2772 патронів, бронювання-лоб – 75 мм, дно – 30-40 мм, корма – 60-75 мм, башта – 75 мм, двигун – 12-циліндровий дизель радянського охолодження В-2 К потужністю 500 кс; максимальна швидкість по шосе – до 34 км/год при запасі ходу у 250 км, машина мала радіостанцію [1, Ф. 4, Оп. 2, Д. 4]. Загалом у 1940-1942 р.р. на Ленінградському Кіровському та Челябінському Кіровському (так було перейменовано у жовтні 1941 р. Челябинський тракторний, куди евакуювали Кіровський завод з Ленінграду – АК) заводах було побудовано 3200 важких танків КВ-1 [2, 217].

Машини СМК та Т-100, за підсумками випробовувань на радянсько-фінському фронті, вирішено до серійного виробництва не запускати, хоча Т-100 показав себе на фронтових випробуваннях з найкращого боку. Справа у тому, що час багатобаштових танків залишився позаду.

Танк Т-100 не отримав від військових жодного зауваження, але Сталін вимовив: «Досить робити з танку універмаг!» й до серії пішов однобаштовий КВ [4, 190].

Відповідно офіційній документації того часу, у 1941 р. не поділяли КВ на модифікації «1», «2», а писали – «КВ» та «КВ великий» [2, 217].

Цікаво, але «Клім» влітку 1941 р. просто не мав собі рівних противників: у німців важких танків (за виключенням 150 трофейних «французів» В1 bis) не було загалом [3, 184]. Бетонобійні снаряди 152-мм гармати МЛ-20С ІІ-ї та ІV-ї моделів на купу димлячого металобрухту, тоді як 20 та 50-мм танкові гармати цих машин просто безсилі щось зробити з бронею «КВ».

У відповідь на виход до серії нового важкого німецького танку Pz.Kpfw. VI Ausf B «Кьонінг Тигер» («Королівський Тигр») влітку 1943р. КБ Челябинського Кіровського заводу під проводом Н.Ф. Шмурина розробило машину УС-1 (ІС-85), взявши за основу ходову частину КВ [2, 135]. Тактико-технічні характеристики танку являли собою синтез можливостей КВ та середнього танку Т-34-85, озброєного 85-мм гарматою Д-5 Т [2, 137].

Одночасно з засвоєнням виробництва ІС-1 був розроблений та прийнятий на озброєння ІС-2 (ІС-122). До стандартної башти Т-34-85, встановлену на ІС-1, монтували найновішу 122-мм танкову артсистему Д-25 Т, що дозволяла впевнено вражувати броню усіх типів німецьких танків на усіх дистанціях бою [3, 167]. тактико-технічні характеристики ІС-2 мали такі параметри: бойова маса – 40 т, екіпаж – 4 чоловіки, довжина – 6770 мм (з гарматою 9830 мм), ширина – 3070 мм, висота – 3070 мм, кліренс – 420 мм, озброєння – 122-мм гармата Д-25 Т зразку 1943 р., три 7,62-мм кулемети ДТ-29, бронювання-лоб – 120 мм, борт – 90 мм, корма – 60 мм, дно – 20-30 мм, башта – 90-160 мм, двигун – 12-циліндровий дизель жидкісного охолодження В-2 ІС потужністю 520 кс; максимальна швидкість по шосе – до 37 км/год, запас ходу – 180 км, на частині машин встановлювалася радіостанцію [1, Ф. 4, Оп. 2, Д. 4].

Танки ІС-2 планувалося застосовувати як машини-мисливці за танками, але наприкінці він використовувався у танкових полках прориву (за штатом – 21 машина у з’єднанні): три полки зводилися у окремі гвардійські танкові бригади. 7-а бригада штурмувала Берлін [3, 218]. Вершиною важкого танкобудівництва СРСР даного часу виявився танк «Йосиф Сталін» ІС-3, що вперше з’явився на Параді Перемоги союзників у Берліні 7 вересня 1945 р. На шосі КВ створили САУ-СУ-152 та ИСУ-152 «Звіробій». Роблячи висновок, вкажемо: причиною появи важких танків у штатах РСЧА виявилася необхідність формування ударних засобів прориву укріплених смуг ворожої оборони та задля боротьби з бронетехнікою противника.

Додатки

1. Российский Государственный военно-исторический Архив (г. Москва, РФ). Ф. 4, Оп. 2, Д. 4.

2. Функен Ф. и Л. Вторая мировая война. М., 2002

3. Быстров Д. А. Танки ІІ мировой. М., 2001

4. Шмелев В.В. Танкостроение. М., 1995

5. Котин В.А. Танки СССР. М., 1971