Історія. 2. Загальна історія

Павлюк М.В.

Запорізька державна інженерна академія

Міфоепічна традиція та етнологічна термінологія

Міфоепічна традиція має свою добірку складових - коло персонажів із розмаїттям істот; „стандартні” за суттю та схожістю в традиціях багатьох народів; сюжет та його розгалуження; пов’яз міфа з епосом та історією тощо. Зважимо на ту її частину, що стосується людини, зауваживши при тому, що, так би мовити, давні боги (велети, титани) не потребували, певно, істот іншого типу; вони знадобилися, сказати б, новим богам. Вони зажадали мати зумисне створених істот, щоби ті їх шанували, щоби вони їм служили, щоби вони їм жертвували, щоби вони до них зверталися по допомогу, сприяння, захист тощо.

Звісно, люди, маючи нижчий статус, мусили відрізнятися від богів. Усистемлену відмінність богів і людей відбито низкою засадно протиставних ознак: несмертність богів та смертність людей; могутність бога та слабкість людини; здатність богів перевертатися на природні об’єкти та стихії або різні істоти й людину та сталість подоби людей, здатних лише маскуватися; право богів утручатися в життя та визначати долю людей, що такого права не мали.

Створення людини чи людей становить добірку пов’язаних тем чи, радше, пар тем. Одну пару складають - тема створення людини та тема створення першої людської пари, іншу - тема створення суспільних станів та тема створення етносу.

Людину боги створюють з землі, через те назва людини походить від назви землі земляк ← земля (індоєвропейці, афразійці). Щоправда, цю тему може затьмарювати тема Першолюдини (в індійців - одна з іпостасей бога Вівасват → Мартанда → Сур’я, іран. Вівахвант → Гайомарт → Хорас). З іншого боку, постає тема запровадження смерти на Землі, тобто смертності людей. То ж, постають дві особи - брати, брати-близнюки, один з яких має сестру: інд. Ману - Яма та Ямі ( у греків стикаємося з метатезою Прометей та Епіметей - Менетій); ув афразійців сестер мають обидва брати: дєг. Осирис та Ісида - Сет і Нефтида; біблій. Каїн і сестра - Авель і сестра.

Першу людську пару індоєвропейські боги роблять, певно, з дерева чи рослини взагалі. У германців рід людський пішов від чоловіка на ім’я Аск „Ясень” та жінки на ім’я Ембля „Верба (Лоза)”. За римською версією перші насельники Італії - аборигени (що живуть від початку) народилися з дубів, що рясно росли на Апенінах. В іранців від сім’я Гайомарта за 40 років зріс кущ риваджу (ревеню) з одним стеблом та 15-ма листями. Він складався з двох рослин, що зрослися. То була та перша людська пара, від якої пішло все людство - чотири раси, п’ятнадцять народів. Отже, іранці пов’язують тему появи людської пари з темою появи етносів.

Гайа Мартан (Гайомарт, Каюмарс), сім’я → Земля

ривадж

Машйа - Машйоі (Махлія - Махліяна)

1-а пара дітей (з’їдена) 2-а Сіямак - Нашак 3-я, 4-а, 5-а, 6-а, 7-а, 8-а

Фравак „чоловіки” - Фравакієн „жінки”

Хаошьянґга (Хушанг) Таза

Ґузак (Ґуґак) Тазаґ

іранці араби мазендеранці, согдійці, туранці, румці , китайці, даги, індійці тощо

Натомість, походження суспільних станів іранці пов’язують із Йимою, чиє ім’я первісно належить першій людині, що померла на Землі (іран. Йима й сестра Йимак, інд. Яма та Ямі). Він запровадив поділ праці, а отже, й поділ роду людського на чотири стани: жерці, вояки, землероби та ремісники. В індійців стани походять від органів Пуруші - Першолюдини: з вуст - жерці (брагмани, лат. фламіни), з рук - кшатрії (вояки), зі стегон - вайшьї (землероби), з ніг - шудри (служники вищих станів). У германців перша жертва, з якої постав Усесвіт, паморозистий велет отримав ім’я Імір (Яма, Йима). То ж, роль батька станів перебрав ас (чаклун) Гейм даль під ім’ям Ріґ. Прабабця народила від нього Треля „Раба”, чиєю подругою стала Тир „Раба”. Їхні діти мали рабські ймена. Бабця народила від Ріґа Карла - землероба. Йому привезли наречену Сньор „Невістку”. Їхні діти носили селянські ймена. Мати народила від Ріґа Ярла „Воєводу”, чиєю дружиною стала Ерла „Вміла”, дочка Херсира „Воєводи племінної спілки”. Від імені їхнього сина Кон „Нащадок” походить, імовірно, королівський титул Конунґ.

Нарешті, від богів походить етнос. Цікава річ, у греків предок людей - титан Япет виявляється старшим братом предка богів-олімпійців Крона. Випустимо „історію” богів попри навіть те, що низка її складових має відповідників у людській історії. До того ж, і серед міфових істот були свої „етноси”.

Перша істотна тема міфоепічної етноісторії - зміна епічних династій, що відбиває засадний поділ етносу на „східну” й „західну” частини (половини). Заразом вона змушує зважити на іменних пранароджувачів етносів різного рівня етноподілу. Та зміна відбувається в осередку країни епічних подій, що самі належать до окремої теми важливих країн і осередків етносу.

країна й осередок єдности	Гванірата - Вара (іран.), Звенигород? - Город (слов.)
країна спільноти	Ар’яварта (інд.), Ар’яна Веджа (іран.)
країна епічних подій та її осередок	Тесалія - Фтія (гр.), Косала - Авадга (інд.), Вісла (вісляни) - Пшув (пшовани)
країна й осередок релігійних подій	Руяна - Ретра (слов.), Троада - Іліон (гр.)
16 племінних країн	„кращі країни та місцини пробування” (іран.), Магаджанапади (інд.)

Тема країни епічних подій та її осередку зачіпає тему міфоепічного свідка історії, потрібного через смертність людей (клт. Фінтан), хоча ним може бути й бог, але через перевтілення (інд. аватари - зішестя на Землю бога Вишну).

Наступна тема - родина епонімів етносу. Вона належить до другої династії; винятка знаходимо в іранців і вірменів, у яких друга династія була, відповідно, жрецькою та історичною. Нормативно голова родини мусить бути епонімом етносу - етнічної спільноти, а його безпосередні нащадки - епонімами давніх племен (гілок спільноти). Отже, зачеплено ще одну важливу тему - самоназви етносу, а вдруге - й тему міфоепічної генеалогії.

У греків та індійців у тій родині самовидними епонімами виявляються п’ятеро чоловіків, а несамовидною - одна жінка. У германців та іранців стикаємося лише з трьома чоловіками, а в слов’ян, балтів, ілірійців та італьців - з трьома давніми племенами, хоча нескладно з’ясувати самоназву четвертого племені. Згадаймо з’їдену батьками першу пару дітей іранської першої пари „чоловік - жінка”, коли лишилося тільки сім пар дітей „хлопчик - дівчинка”. Отже, зачеплено й тему уникнення індоєвропейцями парних кількостей та чисел, певно, „нещасливих” за їхніми уявленнями.

Імена епонімів давніх племен містять іменні показники, що стають патронімічними показниками в етнонімах нащадків. Іменні-патронімічні показники етнонімів та їхня семантика, а також, патронімічні показники родових і родинних прізвищ становлять ще дві суттєві теми. Епоніми давніх племен і відповідні етноніми стають параметром поділу етнічної спільноти на шість гілок (давніх племен), чотирьох провідних за плавними та проривними показниками, що відбивають поділ спільноти навпіл; та двох додаткових за носовими показниками, ніби доданими по одній до кожної „проривної” гілки, що відбивають серединний поділ другої половини спільноти.

Два типи пар фонетично та семантично пов’язаних етнонімів визначають поділ кожної гілки на чотири групи. Фонопарні, як простіші, групи передують семопарним. Окрім того, фонопарні етноніми посідають непарні позиції в своїй групі (1-у й 3-ю), натомість, семопарні - парні позиції в своїй групі (4-у й 2-у). Відповідно, й відлік фоногруп (груп із фонопарою етнонімів) слід вести від 1-ої групи, а семогруп (груп із семопарою етнонімів) - від 4-ої групи. Оскільки етноніми „носових” гілок належать до фонопар, то вони очолюють 1-і групи, натомість, етноніми „проривних” гілок очолюють 4-і групи. Ідеться, звісно, про збереження гілкових етнонімів етнонімами племінних спілок (за них ітиметься далі). Щоправда. можуть бути й винятки, напр., у слов’ян етнонімів провідних гілок не збережено: (рани) - словени - анти - венети, але зогори - хорутани - кашуби - бодричі. Збереження етнонімів предків у той чи інший спосіб становить окрему дослідницьку тему.

Пошир фоно- та семопар етнонімів до фоно- та семоквартетів нормативно шляхом потроєння другого етноніму пари слугує наступним параметром етноподілу - групи на чотири племінні спілки. Річ у тім, що, як історичні свідчення, так і теперішній стан деяких індоєвропейських народів засвідчує поділ тих спілок, справді, на племена, а саме, на 16 племен (чорногорці в слов’ян, памірці в іранців).

Дальший поділ виокремлює вже складові племені (фратрії, клани, групи, родини тощо), але вони потребують, певно, окремого розгляду.

етнічні одиниці	складові етнічних одиниць
сукупність єдність спільнота гілка (давнє плем’я) група племінна спілка	? єдностей східна й західна половини; 4 гурти по 4 спільноти 6 гілок (давніх племен) - 4 групи за фоно- й семопарами 2-х типів 4 племінні спілки за фоно- й семоквартетами (1+3) 16 племен
плем’я	фратрії, клани, роди, шлюбні групи, родини тощо

Таким чином, міфоепічна традиція описом родини епонімів етносу та викладом міфоепічної генеалогії надає цілком певний матеріал на вироблення відповідних етнологічних термінів на одиниці етноподілу, що, до речі, добре взгоджуються з термінами на позначення попередніх одиниць того етноподілу.

Література.

Мифологический словарь. - М., 1991.

Петрухин В. Мифы Древній Скандинавии. - М., 2003.

Предания и мифы средневековой Ирландии. - М., 1991.

Рак И.В. Мифы Древнего и раннесредневекового Ирана. - СПб., 1998.

Словник античної міфології. - К., 1989.

Темкин Э. Н. Мифы Древній Индии. - М., 2003.

Циркин Ю.В. Мифы Древнего Рима. - М., 2000.

Павлюк Микола Васильович

Запорізька державна інженерна академія

кафедра українознавства, ст. викладач

69097 м. Запоріжжя

вул.. Запорозького козацтва 15-б, кв. 25

(0612) 277-00-06