Філологічні науки / 1. Методика викладання мови та літератури

Тегеньова Є.А.

Київський національний лінгвістичний університет, Україна

Проблема контролю у навчанні іноземної мови

Раціональне, ефективне керування навчанням неможливе без чіткої, науково організованої системи контролю. У будь-якому навчальному закладі контроль є найважливішою складовою частиною навчально-виховного процесу. Реалізація контролю вимагає ясного розуміння сутності даного явища, його значення у світлі виконуваних їм функцій, чіткого уявлення про вимоги до нього, про його об'єкти, форми і прийоми. У самому загальному розумінні контроль — це складне діалектичне ціле, у якому діяльність особистості того, хто навчає, і того, хто виховує — викладача — знаходиться в тісному взаємозв'язку з діяльністю того, хто навчається і виховується, — студента.

Контроль у дидактиці — це перевірка знань, навичок і умінь тих, хто навчається. З урахуванням сучасної дидактичної теорії, за якою студент визнається суб'єктом навчального процесу, доцільно трактувати контроль як спільну діяльність викладача й студентів для встановлення ступеня навченості останніх за визначений проміжок навчального часу.

Спробуємо тепер розглянути діяльність викладача й студентів у процесі контролю. Викладач у ході контролю встановлює ступінь досягнутого щодо знань, умінь і навичок (діагностує), на основі цих даних визначає доцільність і ефективність застосованих раніше прийомів і вносить корективи (коригує), далі він оцінює ступінь досягнутого і супроводжує свою оцінку заохоченням, рекомендацією (вмотивовує, стимулює), тобто здійснює вплив, який виховує, тому що тільки так можливо оцінювати в педагогіці співробітництва. Неважко помітити, що ці дії є не що інше, як керування навчальним процесом.

Звернемося до діяльності іншого суб'єкта педагогічного процесу — студента. Студенти в процесі виконання контрольних завдань, безсумнівно, навчаються, тобто вправляються у мовленні, набуваючи необхідних мовленнєвих навичок та умінь. У ході контролю студентів здобувають, на думку Л. В. Щерби, негативний мовний досвід, тобто пізнають, як, наприклад, не треба говорити чи виконувати дії з мовним матеріалом. Робота з мовним матеріалом та виконання завдань з говоріння, аудіювання, читання й письма сприяють одночасно мовному розвитку студентів. Контроль також впливає на навчання студентів, підвищує його мотивацію. Нарешті, студент сам оцінює свої успіхи, особливо коли в процесі самостійної роботи потрібна самооцінка й у ході контролю він сам коригує свої дії. Таким чином результати контролю підвищують ефективність навчання студента.

Отже, викладач у результаті контролю одержує, на основі аналізу даних контролю, інформацію про якість своєї роботи, про ефективність тих чи інших прийомів навчання, про допущені методичні помилки і має можливість їх виправити. Наслідком цього може бути або корекція, або перебудова використаної раніше методики: викладач правильніше планує процес навчання, раціональніше розподіляє навчальний час, одержує відомості про результати роботи групи студентів у цілому і кожного студента окремо, а на підставі цих даних може здійснювати диференціацію та індивідуалізацію навчання і виховання.

Для cтудента значення контролю полягає в тому, що він стимулює навчальну діяльність, підвищує мотивацію до навчання, змушує більш старанно вчитися, і у випадку невдач вносить корективи в навчальну діяльність студента.

Отже, беручи до уваги те, що реалізація контролю потребує взаємозв'язку між викладачем та студентом, можна зазначити, що зв'язок, направлений на викладача, носить характер керування і виконує 1) діагностуючу, 2) коригуючу, 3) оціночну та 4) узагальнюючу функції; зв'язок, направлений на студента, носить навчальний і виховний характер і виконує 1) навчальну, 2) керуючу, 3) попереджувальну, 4) стимулююче-мотивуючу, 5) виховну, розвиваючу та дисциплінуючу функції.

Комунікативний підхід до навчання ІМ передбачає формування у студентів іншомовної комунікативної компетенції. В опорі на розроблені моделі у сучасній методиці комунікативна компетенція розглядається як інтегративне поняття. Її складовими є мовленнєва компетенція, тобто уміння користуватися усіма видами мовленнєвої діяльності (говорінням, читанням, аудіюванням та письмом), мовна компетенція – здатність користуватися мовними засобами для передачі або прийому інформації, що передбачає певний рівень сформованості репродуктивних та рецептивних навичок, а також соціокультурна і соціолінгвістична компетенція – знання соціокультурного контексту, сформованість навичок мовленнєвої та не мовленнєвої поведінки, що характерні для колективу носіїв мови, що вивчається.

З урахуванням викладеного, поняття навченості як результату навчального процесу з іноземної мови означає набуття студентами того чи іншого рівня комунікативної компетенції. Відповідно об’єктами контролю є усі складові іншомовної комунікативної компетенції, які підпорядковуються загальноприйнятій ієрархії. Провідним об’єктом контролю виступає мовленнєва компетенція, тобто уміння говоріння, аудіювання, читання та письма. При цьому їх контроль повинен здійснюватись на основі переважно автентичних матеріалів, що забезпечує перевірку знань та навичок соціокультурного фону (соціокультурна та соціолінгвістична компетенція). Оволодіння аспектними мовленнєвими навичками є об’єктом нижчого рангу, оскільки контролюється лише підготовка студентів до здійснення мовленнєвої діяльності. Відповідно рівень сформованості мовленнєвих навичок виступає, в першу чергу, об’єктом поточного контролю, а також може включатись у тематичний контроль. Це пов’язано з тематичною організацією навчального процесу, що передбачає у кожному навчальному циклі подачу нового лексичного, а часто і нового граматичного матеріалу та оволодіння відповідними мовленнєвими навичками, що створює базу для розвитку умінь іншомовного спілкування.