Антополов Д.І.
У сучасній ринковій
економіці змінюється як механізм утворення джерел фінансування інвестиційних
об'єктів, так і інструменти матеріалізації грошового капіталу. Основними
джерелами інвестування стають банківські кредити, приватний капітал, кошти
одних підприємств, вкладені в розвиток інших. Це можуть бути прямі позички,
придбання акцій, вкладення коштів для участі у прибутку або інші джерела. У
будь – якому разі істотно розширюються інвестиційні можливості підприємства або
організації.
Існує чітка залежність
між рівнем прибутку і фінансовими інвестиціями: чим більший прибуток, тим
більші інвестиції. Звідси випливає, що процес нагромадження капіталу
визначається пропорціями розподілу новоствореного продукту на придбання
інвестицій, тобто в остаточному підсумку залежить від норми нагромадження і
проходить кілька стадій, що виражаються через еволюцію форм капіталу: від
грошового – до позичкового від позичкового
– до фінансового. Відповідно до цього визначаються й фази розвитку фінансового
ринку інвестицій.
Сучасний український
фінансовий ринок формується в умовах грошової системи, заснованої на
нерозмінних кредитних грошах. Мало того, він створюється під впливом інфляції,
що посилюється і переростає в гіперінфляцію. Як наслідок, знецінюються
заощадження, підривається соціально – економічна база формування фінансового
ринку , основна маса населення не має можливості брати участі в операціях на
фінансовому ринку.
Уже зараз зрозуміло, що
фінансовий ринок не має надійного
економічного фундаменту розвитку у сфері руху як позичкового, так і дійсного
капіталу. Мало того, спостерігаються
протилежні тенденції на фінансовому ринку і ринках реальних
інвестиційних товарів: фінансовий капітал розширюється, а дійсний зменшується
внаслідок дальшого спаду виробництва. Розбіжність тенденцій розвитку
фінансового й дійсного капіталів зумовлює неминучий крах нинішнього фінансового
псевдоринку. З метою його стабілізації держава має цілеспрямовано регулювати
економічні процеси. Необхідно також розвивати механізми саморегулювання
фондових бірж, інших інститутів фінансового ринку.
Економічна діяльність суб'єктів
господарювання значною мірою характеризується обсягами та формами інвестицій.
Термін “інвестиція”
походить від лат. Invest, що означає “вкладати».
Нині інвестиції – це вкладання капіталу з метою подальшого його збільшення [1,
2]. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик
втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.
Джерелом приросту
капітал, основним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси –
вкладання капіталу і одержання прибутку – відбуваються в певному поточному
часі, а саме: можна поступово вкладати капітал , а потім одержати прибуток;
паралельно вкладати капітал й одержувати прибуток; вкладати капітал з
інтервалами, а через деякий час одержати прибуток. У першому випадку прибуток
буде одержано одразу після завершення інвестування в повному обсязі; у другому
випадку прибуток можливий за умови повного завершення процесу інвестування; у
третьому випадку між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний
час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.
У сучасній зарубіжній
літературі термін “інвестування” часто трактується як придбання цінних паперів
(акцій, облігацій) [3, 4]. В Україні цей термін ідентифікується з терміном
капітальні вкладення. Інвестиції в цьому разі розглядаються як вкладання у
відтворення основних фондів (споруд,
обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестиції можуть спрямовуватись на
поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів,
ліцензій, ноу-хау).
Окремі автори,
визначаючи термін “інвестиції”, вважають, що останні існують тільки у грошовій
формі. Але інвестування капіталу може здійснюватися також у будь-якій іншій
майновій формі або у формі немайнових активів (досвіду роботи, пакетів програм,
інших форм інтелектуальної власності); сукупності технічних, технологічних,
комерційних та інших знань; виробничого досвіду з права використання землі,
води, ресурсів, споруд, а також інших майнових прав.
Розвиток економіки
держави залежить від ефективності реалізації інвестицій. Дослідження
інвестиційного процесу, виявлення резервів його скорочення та розробка науково
обґрунтованих рекомендацій щодо їх практичного використання базуються на
комплексному вивченні цього процесу як єдиної економічної системи з властивою
їй сукупністю ознак складових елементів. Ця важлива методологічна передумова
дає можливість активізувати структуру інвестиційного процесу і створити
економічний механізм його реалізації [6].
Чинні закони повинні
визначати загальні, правові, економічні та соціальні умови інвестиційної
діяльності для забезпечення рівного захисту прав, інтересів та майна її
суб'єктів (незалежно від форм власності) та ефективного функціонування
народного господарства в умовах ринкової економіки.
Основи законодавства
поширюються на велике коло інвестицій, охоплюючи всі види майнових та
інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої
діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (дохід) або досягається
соціальний ефект [5].
Велике практичне
значення мають права інвесторів, умови державного регулювання інвестиційної
діяльності, гарантії прав і захист інвестицій. Відтепер інвестор самостійно
визначає обсяги, напрями й ефективність здійснюваних інвестицій і на свій
розсуд залучає на договірній основі громадян і юридичних осіб, які потрібні
йому для реалізації інвестицій.
Інвестор повинен подати
до фінансових органів декларацію про обсяги та джерела здійснюваних ним
інвестицій, одержати необхідний дозвіл і погодження відповідних органів влади
та спеціальних служб, висновки експертизи
інвестиційних проектів щодо дотримання в них санітарно - гігієнічних та
екологічних вимог [1].
Ринкові відносини в
інвестиційній діяльності насамперед стосуються її джерел. Інвестиційна
діяльність може здійснюватись за рахунок власних фінансових ресурсів інвестора
(прибутку, амортизаційних відрахувань, грошових заощаджень громадян та
юридичних осіб), позичених фінансових коштів інвесторів (облігаційних позик,
банківських та бюджетних кредитів), залучених фінансових коштів інвестора
(коштів, отриманих від продажу акцій, пайових та інших внесків громадян та
юридичних осіб), а також бюджетних інвестиційних асигнувань [1].
З метою реалізації
економічної, науково - технічної та соціальної політики країни здійснюється
державне регулювання інвестиційної діяльності. Воно визначається планами й
програмами розвитку народного господарства, бюджетами та передбаченими в них обсягами державного фінансування. При
цьому створюються пільгові умови інвесторам, які здійснюють інвестиції у
найважливіші (для задоволення суспільних потреб) напрямки, і насамперед у
соціальну сферу, технічне вдосконалення виробництва, впровадження відкриттів та
винаходів.
Вихідними компонентами
інвестиційного планування є пошук і формування варіантів капіталовкладень,
визначення відносних і абсолютних розмірів їх прибутковості, встановлення можливостей
фінансування за рахунок різних джерел, оцінювання надійності реалізації та
можливості успіху того чи іншого варіанту інвестування.
З метою порівняння
різних варіантів капіталовкладень і вибору найкращого треба оцінити
рентабельність кожного з них. Рентабельність залежить від багатьох компонентів
, найважливішим з яких є поточні прибутки, поточні витрати, витрати на
придбання (основні капіталовкладення) і залишкова вартість [4, 7]. Слід
урахувати також інвестиційний період і розрахунковий розмір ренти. Розрахувавши
ці компоненти, можна одержати вихідну інформацію для оцінювання рентабельності
варіанта капіталовкладення.
З метою порівняння
різних варіантів капіталовкладень і вибору найкращого треба оцінити
рентабельність кожного з них. Рентабельність залежить від багатьох компонентів
, найважливішим з яких є поточні прибутки, поточні витрати, витрати на
придбання (основні капіталовкладення) і залишкова вартість [4, 7]. Слід
урахувати також інвестиційний період і розрахунковий розмір ренти. Розрахувавши
ці компоненти, можна одержати вихідну інформацію для оцінювання рентабельності
варіанта капіталовкладення.
Підприємство як система
розвивається подібно до зміни періодів формування, функціонування і
відновлення. Відповідно й процес фінансового управління складається з
управління формуванням системи інвестицій і системи фінансових ресурсів та
фінансових джерел підприємства; розподілом прибутку; процесом зростання або
скорочення фінансових можливостей підприємства. Кожний період характеризується
метою, засобами її досягнення й отриманими результатами.
Мета періоду
формування полягає у створенні індивідуальної системи інвестицій підприємства,
адекватної потребам ринку і внутрішнім
можливостям. Засобом досягнення мети є інвестиції та вибір фінансових
джерел для їх здійснення. Через формування системи інвестицій створюється
капітал підприємства.
Зазначимо, що
мета періоду формування і його результат не завжди збігаються. Мало того, між ними можуть виникати суперечності
основна причина яких полягає в тому, що зовнішнє середовище підприємства може
змінюватися швидше, ніж внутрішнє. Існує два розуміння категорії інвестування.
У широкому значенні інвестування — це
вкладення будь-яких коштів з метою подальшого одержання прибутку, у вузькому —
це вкладення коштів у матеріальну частину бізнесу, тобто в основний та
оборотний капітал підприємства.
Список використаних
джерел:
1. Закон України
«Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991р. //Голос України.-1991.-18
вересня.-16с.
2. Агентство з
питань запобігання банкрутства підприємств. Методика інтегральної оцінки
інвестиційної привабливості підприємств та організацій //Українська
інвестиційна газета .-1998.-№ 3.-114с.
3. Балабанов
И. Т. Основы финансового менеджмента: Учеб. Пособие. – М.: Финансы и
статистика, 1997. – 480 с.
4. Бланк
И. А. Основы финансового менеджмента: В 2-х т. – К.: Ника – Центр,1999. – 512
с.
5. Федоренко В.Г.,
Гойко А.Ф. Інвестознавство: Підручник/ За наук. ред.. В.Г.Федоренка. –
К.:МАУП,2002. – 408 с.
6. Финансовый
менеджмент: Учеб. – практич.
руководство / Е.С.Стоянова и др. – М.: Перспектива,1993. – 268 с.
7. Ширко
В.О., Адамс В.А. Инвестиционный климат в Украине. – К.:Экко, 2003.- 250с.