Бутов А.М., Колодій І.Є., Шпаргало Г.Є.

Львівська комерційна академія

Реформування банківської системи України

Реформування банківської системи в Україні стало нагальною проблемою в ході трансформації і розпочалося воно раніше, ніж в інших сферах економіки. Як і інші країни з перехідною економікою, Україна взяла курс на створення дворівневої банківської системи універсального типу. Однак банківська система України ще відстає від банківських систем інших країн з перехідною економікою як за кількісними показниками, зокрема, за кількістю банків на душу населення та за їх розмірами, так і за активністю на грошовому ринку. Разом з тим, на сьогоднішній день серйозною проблемою є недостатній рівень капіталізації банківської системи України, за яким вони поступаються країнам Центральної і Східної Європи. Недостатність капіталу в свою чергу стримує можливості активних банківських операцій. Банківські активи складають половину ВВП, в той час, як в європейських розвинутих країнах вони перевищують ВВП у 2-3 рази.

Ще однією проблемою є гальмування нарощування капіталу порівняно з темпами зростання банківських активів. Посилення структурних диспропорцій в банківській системі загрожує їй кризою і стримує розвиток української економіки в плані недостатнього забезпечення гостро необхідними кредитними ресурсами. В період становлення банківської системи за умов високої інфляції комерційні банки могли отримувати спекулятивний прибуток, що знижувало їх зацікавленість в інвестуванні кредитних ресурсів у реальний сектор економіки. Cтруктура активів комерційних банків поки що не виконує ролі потужного фактора зростання економіки, хоча обсяги довгострокового кредитування реального сектору зросли з 2002р. по 2007р. у 6,5 разів (з 26,6 до 173,3 млрд.грн).

Мала активність банків у кредитуванні виробництва значною мірою пояснюється кризовим станом підприємств, недостатністю інформації про перспективи їх розвитку, високим ступенем ризику через небезпеку неповернення кредиту. Водночас через нерозвиненість ринку цінних паперів і небанківських фінансових інститутів саме банки виступають в Україні тією об’єднуючою ланкою між фірмами і домогосподарствами, яка сприяє пожвавленню ділової активності, формує пропорції грошового ринку. Підвищення рівня капіталізації є суттєвою умовою зростання ефективності банківської діяльності, надійності та прибутковості банків. Але разом з тим, не варто форсувати процес об’єднання, злиття банків, оскільки для цього немає необхідних умов. Відповіддю на завищення вимог щодо капіталізації, з точки зору не тільки малих, але подекуди і великих банків, може бути не злиття банків, на що наштовхує НБУ, а штучне збільшення розміру капіталу.

Ще однією важливою проблемою є монополізм у банківській сфері. Сьогодні дедалі частіше увага акцентується на необхідності структурної перебудови банківської системи в Україні. Важливість цієї проблеми визначається тим, що роль банків в оптимізації макроекономічних пропорцій дуже велика, адже саме банки мають можливість узгоджувати плани домогосподарств і фірм щодо заощаджень і використання інвестиційних ресурсів, стимулювати певні форми заощаджень, впливати на формування попиту на гроші та регулювати їх пропозицію. Сучасні дослідження виокремлюють проблеми впливу структури банківської системи на розширення інвестицій у реальний сектор економіки, реалізацію завдань зі стимулювання економічного зростання та створення ефективно розвиненого ринку цінних паперів.

Провідну роль на сучасному українському ринку цінних паперів відіграють саме комерційні банки, які накопичили серйозний досвід розміщення державних та корпоративних цінних паперів. На наш погляд, достатньо обґрунтована позиція тих економістів, які вважають, що за сучасних умов ринок цінних паперів в Україні значною мірою відволікає кошти з реальної економіки. Це зумовлено вузькими межами строкового грошового ринку та щільним взаємозв’язком ринку цінних паперів і кредитного ринку, що функціонують у межах системи комерційних банків. Наслідком цього є кон’юнктурне перетікання капіталу.

Одним зі шляхів вирішення проблеми активізації інвестицій у реальний сектор є залучення комерційних банків до складу фінансово-промислових груп, що активно формуються в Україні. Можна погодитися, що інтеграція банківського та промислового капіталів на основі відносин власності спроможна суттєво знизити рівень ризику інвестицій, підвищити прозорість кредитного ринку, здешевити кредити, і таким чином активізувати кредитну діяльність, усунути бар’єри між фінансовим та реальним секторами економіки. Перспективним є також утворення банківських корпорацій, що сприятиме об’єднанню ресурсної бази комерційних банків, розширить їх інвестиційні можливості.

З іншого боку, деякі фахівці, наголошуючи на зміні структури банківської системи в Україні, найперспективнішим вважають впровадження такої моделі, яка базувалась би на домінуванні небагатьох потужних універсальних конкурентоспроможних банків з широкою мережею філій, значення яких полягає у фінансуванні ключових підприємств, бюджету та організації міжбанківського та валютного ринку. У структурних перетвореннях у банківській сфері особлива роль належить Національному банку, що підтверджено досвідом банківських реформ у багатьох країнах, в тому числі в Польщі та Угорщині. Передусім це пояснюється тим, що саме в центральному банку зосереджується кадровий потенціал, спроможний кваліфіковано здійснювати цей процес.

Таким чином, реформування грошово-кредитної системи, зокрема банківської сфери, є необхідною передумовою досягнення ефективності монетарної політики, її зорієнтованості на реальне економічне зростання. Під цим оглядом доцільним видається як збільшення капіталізації банківської системи України, так і процеси укрупнення та конгломерації банків, а також формування спеціалізованих інвестиційних банків розвитку, які б виступили кредитним інструментом для реалізації стратегічних державних інвестиційних програм в умовах їх відповідної фіскальної та регулятивної підтримки. Поряд із зростанням частки іноземного капіталу в банківській системі України необхідним вбачається залишити у державній власності кілька великих універсальних банків з розвиненою мережею філій та відділень як інструмент реалізації різного роду державних програм.