Малько О.Ю.

Харківський державний університет харчування та торгівлі

Теретичний аспект економічного зростання

Сучасний світ перебуває в процесі переходу від індустріального до постіндустріального типу розвитку. Він визначається зміною пріоритетів щодо джерел та чинників формування нової цивілізації – перенесенням акцентів з матеріальних благ на нематеріальні, затвердженням провідної ролі людини, її знань та творчих здібностей у продуктивній діяльності суспільства та його інституцій.

Центральною проблемою національної економіки кожної країни є забезпечення економічного зростання в довгостроковому періоді. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Його сутність полягає у розширеному відтворені тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології. Довгострокове економічне зростання є однією з головних цілей макроекономічної політики кожної держави.

У складних умовах трансформації Україну охопила системна криза, яка торкнулася всіх аспектів життєдіяльності народу – економіки, політики, моралі, культури тощо. Безпосередніми наслідками кризи в економіці стало погіршення фінансового стану та діяльності підприємств. Більшість з них зазнали суттєвих збитків і опинилися на межі банкрутства. Вітчизняні підприємства під впливом макроекономічних чинників на свою діяльність, зазнали таких негативні явища, як криза неплатежів, бартеризація розрахунків, зростання сукупних затрат, низька ефективність виробництва та реалізації. Причини кризи слід шукати у невідповідності потреб підприємства, потребам зовнішнього середовища. Між суспільством та економікою існує тісний зв'язок, який полягає у взаємній залежності цих цивілізаційних утворень. Усі господарські суб’єкти тією чи іншою мірою створюються для забезпечення потреб суспільства (зовнішнього середовища). При цьому вони також мають власну мету – зростання вартості вкладеного капіталу, отримання прибутку, стабілізацію тощо. Коли підприємство повною мірою задовольняє наявні потреби та відповідає вимогам, що встановлюються суспільством до господарських одиниць, а також досягає власних цілей, тоді його діяльність слід вважати ефективною та успішною. На жаль, в Україні значна кількість виробників не працює на задоволення потреб внутрішнього ринку, мотивуючи це низькою платоспроможністю громадян. Проте люди мають гостру необхідність задоволення власних потреб, частіше заміщуючи вітчизняні товари за рахунок купівлі імпортних. Внаслідок невідповідності цілей нашого суспільства і вітчизняних підприємств ми змушені, з одного боку, фінансувати виробництво імпортних товарів, а з іншого – задовольняти потреби інших суспільств.

Залежно від характеру, причин та відповідних їм наслідків на мікроекономічному рівні виділяють декілька видів криз.

Таблиця 1

Класифікація криз підприємства

Загальна назва кризи	Назва різновиду кризи	Підвид різновиду кризи	Причини, що обумовлюють виконання кризи
Стратегічна	Виробнича	Інноваційна	Ігнорування потреби технологічних новацій, несвоєчасна або невдала модернізація, недофінансування науково-пошукових робіт
	Фінансова	Інвестиційна	Втрата довіри інвесторів, низька інвестиційна привабливість, неефективна реалізація інвестиційного проекту, корупція
Тактична (криза поточної діяльності)	Виробнича	Криза недовиробництва (дефіциту)	Високий попит на продукцію, наявність недостатнього обсягу потужностей, зриви у постачанні
		Криза перевиробництва	Низький попит, високі ціни, високий рівень конкуренції, зриви у системі збуту продукції
	Фінансова	Криза ліквідності	Низький рівень реалізації продукції, наявність значної дебіторської заборгованості, зокрема простроченої
		Криза платоспроможності	Існування значної кредиторської заборгованості, що не може бути покрита за рахунок активів підприємства
		Криза ефективності	Високий рівень затрат, низький рівень доходів, отримання збитків, низька фондовіддача, оборотність, продуктивність праці

Отже, рушійними силами економічного зростання стають інновації, що надають підприємницький динамізм господарству країни, інвестиції, що виконують роль підтримки технічного рівня виробництва і ресурсного забезпечення інновацій та значні структурні зміни.

У науковому розумінні визначальним виміром економічного зростання є критерій. Необхідність визначення критеріїв економічного зростання зумовлена формуванням засад ринкового господарства, потребою дотримання співвідношення між результатами виробництва і суспільними потребами, що сприяє зростанню економіки і ефективному соціальному розвитку суспільства.

Зважаючи на складну сучасну економічну ситуацію переходу до ринку, яка зумовлена суперечливим поєднанням економічного і соціального розвитку, нами запропонований наступний перелік критеріїв спрямованих на економічне зростання держави:

- спроможність механізму державного регулювання усувати негативні соціальні наслідки, що є результатом спаду виробництва. Налагоджена роботу виробництва сприятиме підвищенню попиту на робочу силу та збільшенню рівня інвестицій;

- відсутність дефіциту на споживчому ринку, ринках інвестицій та предметів праці;

- необхідність впровадження нових прогресивних технологій ресурсозбереження. Таким чином буде підвищено попит на інновації;

- впровадження інновацій та структурна перебудова соціально орієнтованого виробництва. Ліквідація підприємств, продукція яких не задовольняє потреби та попит суспільства.

З урахуванням такої побудови критеріїв економічного зростання узагальнюючим вираженням ефективності відтворення є рівень динаміки результатів і витрат за техніко-економічним, організаційно-економічними та соціальними параметрами. При цьому посилення соціальної орієнтації економіки спрямоване на реалізацію інтересів суб’єктів власності, їхню спроможність забезпечити високі темпи економічного зростання.

Темпи економічного зростання визначаються наступними чинниками економічного зростання:

- розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів так і розподілу національного продукту і доходу, що впливає на сукупний попит;

- лімітуючи, які пов’язані з втручанням держави у справи приватного бізнесу, обмеженням ресурсів та сукупного попиту;

- екстенсивні, які спрямовані на збільшення чисельності зайнятих, фізичного обсягу капіталу тощо;

- інтенсивні, які стосуються рівня освіти та професійної підготовки кадрів, вони спрямовані на економію за рахунок зростання масштабу виробництва;

- попиту, які забезпечують зростання сукупних витрат, сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;

- пропозиції, які мають складну систему до якої включені: кількість і якість природних, трудових ресурсів, обсяг основного капіталу, інституціонально-організаційні та технологічно-інформаційні фактори.

З огляду на економічний стан, кожна держава вибирає свій шлях досягнення економічного зростання. Оскільки в економіці не існує чистих форм використання чинників, то будь-яке економічне зростання можна вважати змішаним.

Економічне зростання можна визначити з двох позицій:

- як поступальний приріст реального обсягу ВВП, ВНП або національного доходу (НД) за рахунок збільшення обсягів використовуваних ресурсів або кращого їх використання без порушення рівноваги у короткострокових періодах;

- як реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу.

Будь-яке суспільство прагне до економічного зростання, до повної зайнятості та стійкості рівня цін, а також до інших показників, що характеризують стан економіки і визначають рівень добробуту населення. Проте економічне зростання не є безперервним та рівномірним. Ринкова економіка періодично зазнає економічних криз. Інакше кажучи, для економічного розвитку характерне періодичне виникнення, загострення та розв’язання соціально-економічних суперечностей.

На нашу думку, саме виведення виробничих галузей з кризи, підвищення ефективності їх діяльності, формування розвиненого інституційного середовища, зростання фінансування невиробничої сфери, соціалізація виробничих, розподільчих та перерозподільчих відносин – є основними завданнями, що стоять перед економікою України на найближчу перспективу.

Література:

1. Благодєтєлєва-Вовк С.Л.. Управління фінансовою санацією підприємств // навч. пос. – К.: 2006.

2. Салига С.Я., Желябін В.О. та ін. Економіка та підприємство. // Практикум : навч. пос. – К.: 2007.

3. Тридід О.М. Стратегія розвитку підприємства в умовах кризи: Автореф.: 2002.