Економічні науки / 10. Економіка підприємства

Асистент Мельник Н.Б.

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

м. Івано-Франківськ, Україна

Функціонально-методологічний аспект

диверсифікації виробництва

У сучасних умовах господарювання освоєння диверсифікації виробництва суб’єктами господарювання різних галузей економіки часто має хаотичний характер. Можливо, тому, що вона більше використовується не як елемент власного стратегічного розвитку в умовах надлишку обігових коштів, а як термінове вирішення сьогоденних проблем – відновлення чи реструктуризації виробництва, отримання додаткових доходів, максимального використання наявних потужностей тощо. Все це зумовлює актуальність наукових досліджень методологічних аспектів диверсифікації виробництва з метою її систематизації, що характеризується безперервністю та нескінченністю процесів; замкненою циклічністю; постійним удосконалення структури; орієнтацію на соціально-економічну віддачу; досягненням сталого розвитку. При чому три останні складові можуть також бути функціями виробничих диверсифікаційних змін у діяльності підприємства.

Безперервність та нескінченність процесів. Діяльність будь-якого господарюючого суб’єкта, незалежно від сфери його функціонування, як і розвиток економіки вцілому, можна графічно зобразити у вигляді косинусоїдної або синусоїдної кривої, тобто безперервної лінії з максимальними точками зростання або мінімальними спадання, які періодично повторюються. У момент створення підприємство на такому графічному зображенні знаходиться у найнижчій позиції. Під час його становлення та розвитку відбувається так званий рух по висхідній прямій, доки не буде досягнуто піку ділової активності. Відповідно, далі відбувається спад обсягів виробництва за інерцією, що передує наступному зростанню.

Незалежно від того, на якій із точок вищеописаної лінії знаходиться суб’єкт господарювання, завжди одним із елементів його потенційного розвитку є диверсифікація виробництва, в чому і проявляється безперервність її процесів. Кожен із них є наслідком попереднього та каталізатором наступного, що зумовлює їх нескінченність. Поняття “диверсифікація” в маркетингових дослідженнях тлумачиться як стратегія зростання (або розвитку) [1, с. 587]. Таке трактування підтверджується на кожній із безперервних стадій зростання обсягів виробництва (діяльності) в господарюючого суб’єкта. Коли у своєму розвитку підприємство проходить етап занепаду, диверсифікаційні зміни для нього є способом “виживання”, методом уникнення банкрутства або відродження чи відновлення існуючих напрямків виробництва, за умови їх відповідної модифікації з метою пристосування до сучасних умов господарювання.

Замкнена циклічність. Диверсифікація, як і будь-яке нововведення повинна практично впроваджуватись за певним алгоритмом, тобто сукупним переліком дій, виконання кожної з яких ініціює або перехід до наступної, або повернення на попередній етап з метою внесення необхідних коректив. Весь процес диверсифікаційних змін умовно поділяється на три стадії: планування, практична реалізація та оцінка результатів. Саме у взаємозв’язку між ними і проявляється замкнена циклічність диверсифікації за однієї умови: після оцінки отриманих результатів зажди починається етап планування. Адже часто під впливом багатьох чинників, зокрема часового, фактичні результати зовсім не відповідають прогнозованим, що призводить до прийняття рішення про ліквідацію впровадженого напрямку диверсифікації виробництва. Таким чином розривається диверсифікаційний кругообіг.

Слід наголосити, що кожна із вищевизначених трьох стадій диверсифікаційного процесу складається із своїх так званих взаємопов’язаних підетапів. Цим частково пояснюється замкнена циклічність диверсифікації виробництва. Отже досліджена методологічна засада виробничих диверсифікаційних змін, незалежно від галузі їх освоєння, проявляється на двох рівнях. У вигляді певного замкненого циклу представлений сам процес диверсифікації виробництва. Циклічність властива кожному з трьох етапів її освоєння.

Диверсифікація, хоч і вважається окремим процесом, не може бути відірвана від усієї діяльності господарюючого суб’єкта. Вона є продовженням уже чогось існуючого, зокрема виробництва. Його, в свою чергу, теж можна поділити на три етапи: передвиробниче забезпечення, безпосередньо виробничий процес і післявиробниче обслуговування. На кожному з них завжди спостерігається диверсифікація. Вона може бути як зазделегідь спланованим рішенням підприємства, так і об’єктивно необхідним заходом, що зумовлений незалежними від суб’єкта факторами, наприклад, можливість використання банківських кредитів у випадку нестачі власних коштів. Незважаючи на те, що деякі диверсифікаційні зміни вже після першого впровадження ліквідовуються, безперервність і повторюваність диверсифікації на підприємстві засвідчує циклічність виробничого процесу (рис. 1).

Постійне вдосконалення структури. Із загальних спостережень за розвитком економіки можна зробити висновок, що завжди легше щось реструктуризувати, реорганізовувати чи просто вдосконалювати, ніж починати спочатку, так би мовити “з нуля”. Це стосується і диверсифікації. Незважаючи на те, що її вважають методом зниження ризику діяльності шляхом виходу в нові галузі економіки, дуже часто підприємства обирають такі її види, що якось чимось пов’язані з існуючим виробництвом. Наприклад, крім використання виготовленої сільськогосподарської продукції у власних цілях, вона може також реалізовуватись або піддаватись переробці з подальшим збутом. Тобто спостерігається проникнення суб’єкта підприємницької діяльності у торгівлю та промислові сфери без відриву від основного виробничого процесу, що і є диверсифікаційною зміною.

На відміну від розвитку диверсифікаційних процесів в умовах командно-адміністративної системи управління, в сучасних умовах господарювання рідше обираються ті напрямки змін, що пов’язані з протилежними основній діяльності економічними галузями. Отже можна стверджувати, що, як правило, диверсифікація впроваджується з метою підвищення ефективності існуючих виробничих процесів.

Ця методологічна засада – одна із цілей диверсифікаційних змін. Хоча можна стверджувати, що вона виконується завжди. Адже під поняттям “структура” можна розуміти не лише виробничий процес, але й діяльність і окреме підприємство. Таким чином будь-який вид диверсифікаційних змін виробничого чи невиробничого, профільного чи непрофільного [2, с. 485] спрямування завжди “може розглядатися як організаційно-економічний фактор підвищення ефективності виробництва” [3, с. 345] юридичних та фізичних осіб.

Рис. 1. Диверсифікація виробництва у безперевній циклічності

виробничого процесу

Орієнтація на соціально-економічну віддачу. Мета діяльності підприємства – отримання прибутку [4, с. 250], який є одним із економічних результатів. Проте з недавнього часу на перше місце почали ставити окрему особистість, тобто певний соціум, і спрямовувати всі зусилля на задоволення його потреб. Таким чином у будь-яких програмах розвитку економіки вагоме місце займають соціальні результати. Не є винятком і структура цілей (а пізніше – отриманих наслідків) освоєння суб’єктами господарювання виробничих диверсифікаційних напрямків.

Проте незалежно від того, які з результатів – економічні чи соціальні – мають першочергове значення для суб’єкта господарювання у процесі диверсифікації виробництва, вони перебувають у тісній взаємодії, тобто проявляються одночасно або один передує іншому. Це стосується всієї діяльності підприємства. Наприклад, освоєнню диверсифікаційних змін передує наявність відповідного ресурсного забезпечення, яке є практичним втіленням економічного результату суб’єкта господарювання. Їх впровадження часто супроводжується створенням нових робочих місць, полегшенням умов праці та іншими соціальними наслідками. Вони примножують існуючі або створюють нові економічні результати. В цьому й полягає методологічний аспект диверсифікації – орієнтація на соціально-економічну віддачу.

Крім вищеописаних наслідків диверсифікаційних змін можна також виокремити організаційні, виробничі та екологічні. Саме з урахуванням усіх п’яти взаємопов’язаних видів результатів диверсифікації виробництва можна оцінювати її загальний вплив на діяльність господарюючого суб’єкта та суспільство загалом.

Досягнення сталого розвитку. Дана методологічна засада диверсифікації виробництва має більш теоретичний характер, оскільки її стовідсоткове виконання – утопія. Можна припустити, що досягнення сталого розвитку можливе тільки на дуже короткий час, і то лише за умови доброго освоєння безперервно й циклічно повторюваних диверсифікаційних напрямків. Це пояснюється безліччю факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, де функціонує суб’єкт господарювання, що впливають не тільки на виробництво, але й його диверсифікаційні зміни. Якщо напрям дії та потужність внутрішніх детермінант і ще можуть регулюватись підприємством, то зовнішні залежать від непідвладних йому умов. Тобто антропогенний фактор лише частково нівелює вплив деяких із них на виробничі диверсифікаційні процеси і діяльність підприємства загалом. Це не забезпечує досягнення повністю сталого розвитку господарюючого суб’єкта. Адже він може існувати при незмінній або вдосконаленій позитивній дії усіх без винятку внутрішніх та зовнішніх чинників, чого фактично не буває. Проте важливо, щоб будь-яке впровадження диверсифікації виробництва фізичними чи юридичними особами забезпечувало їх стабільне функціонування.

Між вищеописаними функціонально-методологічними аспектами диверсифікації виробництва існує тісний взаємозв’язок. Зокрема, постійно повторювана замкнена циклічність виробничих диверсифікаційних процесів відображає безперервність та нескінченність їх проходження. Це сприяє постійному вдосконаленню структури виробництва та діяльності підприємства, завдяки чому частково забезпечується стабільний розвиток господарюючого суб’єкта загалом, що проявляється в соціально-економічній віддачі впроваджених виробничих диверсифікаційних змін.

Література

1. Армстронг Г. Маркетинг: Загальний курс / Г. Армстронг, Ф. Котлер. – М.: Вільямс, 2001. – 608 с.

2. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.:  С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – Т. 3. – К.: Академія, 2002. – 952 с.

3. Економічна енциклопедія: У 3 т. / Редкол.:  С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – Т. 1. – К.: Академія, 2000. –864 с.

4. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Феміна, 1995. – 368 с.