Економічні науки/ 5. Управління трудовими ресурсами

Могдальова Н.В., Севрюкова С.В., Руднєва О.Ю.

Автомобільно -Дорожній інститут ДВНЗ „ДонНТУ”

УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ

В сучасних умовах розвитку суспільства, що базується на інформаційних технологіях, темпи економічного зростання та рівень добробуту залежать усе більшою мірою від інтелектуальних ресурсів, головним носієм і творцем яких є трудові ресурси підприємства. Це пояснює те виняткове значення, якого набуло сьогодні ефективне управління людським капіталом, що забезпечує розвиток підприємства в цілому.

Україна належить до країн з високим освітнім рівнем населення. Однак незважаючи на це у більшості вітчизняних працівників поки що не сформовані продуктивні здібності, необхідні для динамічного та ефективного розвитку виробництва. Суттєво загострилась проблема кадрового забезпечення економіки. З іншого боку, на виробництві не створені сприятливі умови для ефективного використання і розвитку трудового потенціалу працівників. Це вказує на те, що концепція людського капіталу мало усвідомлена як на рівні державного управління, так і на виробничому та особистісному рівнях. В Україні вона поки що не стала теоретичним підґрунтям удосконалення соціально-економічної політики та політики покращення якості трудового життя.

Виникнення теорії людського капіталу належить до кінця 1950-х – поч. 1960-х років і пов'язане з іменами Т. Шульца та Г. Беккера. У вітчизняній літературі та практиці його почали активно використовувати на початку 90-х років XX століття у зв’язку з необхідністю визначення цілістної ціності людини та продуктивного характеру інвестицій у розвиток людини. В Україні методологічні питанні людського розвитку, відтворення та використання людських ресурсів досліджували такі провідні вчені, як О. Амоша, С. Бандур, Д. Богиня, В. Брич, М. Долішній, О. Грішнова Т. Заяць, А. Колот, Е. Лібанова, О. Новікова, В. Онікієнко.

Незважаючи на наявність великого обсягу досліджень, присвяченних сутності та особливостям розвитку людського капіталу, недостатньо вирішеним залишається питання побудови цілісної концепції його оцінювання на рівні підприємства.

Метою статті є висвітлення сутності категорії “людський капітал”, його основних елементів та значення у системі соціально-економічного розвитку та сприяння інвестиційної привабливості виробничої системи.

Слід зазначити, що вченими ще не розроблено єдиного підходу до визначення змісту „людського капіталу” і, відповідно, єдиного погляду на умови його формування.

Дослідження проблем використання і відтворення людського капіталу як і раніше актуальне. Формування людського капіталу в умовах ринкових відносин, що розвиваються в Україні, мають свою специфіку в порівнянні з минулою організацією виробництва, що здійснювалася на основі адміністративно-командної економіки. Це пов’язано передусім із розвитком інтелектуального підприємництва, диференціацією кваліфікованої робочої сили і прибутковістю інвестицій у підвищення її продуктивності. Якщо ще в недавньому минулому, віддаючи превагу важливості якості робочої сили і, отже, освіті, а далі – стану науки, практичний акцент все ж таки ставився на ресурсному забезпеченні виробництва, то в даний час економічний успіх розглядається, насамперед, як наслідок якості робочої сили, стану науки, освіти й охорони здоров’я. Тому дослідження сутності людського капіталу, його складових, а також кількісний вимір людського капіталу та його конкретних складових набуває особливої важливості як в теорії, так і в практиці.

Інтелектуальний капітал містить людський, споживчий та структурний капітали. Структурний капітал являє собою інформаційне підґрунтя, що створює умови на виробництві для розвитку людського капіталу (програмне забезпечення, комп’ютерна техніка, патенти, ліцензії), а споживчий – систему набутих зв’язків між підприємством, партнерами та клієнтами. Значною мірою він визначається репутацією підприємства.

Російський дослідник С. Дятлов розкрив “людський капітал” – це сформований в результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас здоров’я, знань, навичок здібностей, мотивації, який цілеспрямовано використовується у тому чи іншому суспільному виробництві, сприяє зростанню продуктивності праці і тим самим впливає на зростання доходів (заробітків) [1].

Близнюк В. визначає “людський капітал” як систему харктеристик, кі визначають здатність людини до творчої праці з метою створення доданої вартості [1].

Функціонування людського капіталу в соціально-економічній системі проходить фази відтворення: формування, розподілення, використання та розвитку. Цикли відтворення пов’язані із витратами на накопичення знань, збереження здоров’я та профілактику захворювань, формування духовного складу особистості, набуття необхідного підприємству спеціального професійного знання, пошуку та запрошення фахівців на роботу, інвестування батьків в освіту, здоров’я і духовність дітей, використання сучасних засобів зв’язку, набуття ділових зв’язків, відрядження, відвідування концертів, виставок. Особлива риса людського капіталу – невідділенність його від свого носія. Ця особливість має важливі теоретичні та практичні наслідки. Так, для „звичайного” капіталу на ринку є два види цін: по-перше, на його активи і, по-друге, на потоки послуг, які він надає (устаткування або будівлю можна купити, а можна орендувати). Людський капітал можна тільки орендувати (найнявши працівника), сама людина не може бути предметом купівлі-продажу. В результаті є тільки одна ціна – заробітна плата за „оренду” людського капіталу особистості. У всьому іншому людський капітал подібний до фізичного, який є благом довготривалого використування, але з обмеженним терміном служби[2]. Піддається фізичному та моральному зносу і потребує витрат або інвестицій на відновлення ринкової вартості та зростання соціальної цінності у соціально-трудових відносинах.

Сучасне виробництво значною мірою залежить від якості людського капіталу, яка підтримується створеною на підприємстві системою розвитку персоналу. На розвиток людського капіталу впливають як генетичний чинник, індивідуальні особливості людини, такі як працелюбність наявність мети і життєвих цінностей, вдача, так і здібності, які людина розвиває протягом свого життя і трудової діяльності [4].

Витрати, які плануються та обліковуються планово-економічним відділом, бухгалтерією, профспілковим комітетом, шляхом застосування інформаційних технологій і відповідного програмного забезпечення накопичуються на індивідуальній картці кожного працюючого, збільшуючи тим самим його ринкову вартість.

Основою створення ринкової вартості людського капіталу є зростання якості та вартості інтелектуального та професійно-кваліфікаційного капіталу: вартість навчання у вищих навчальних закладах і інвестування у професійно-кваліфікаційний розвиток кожного працівника підприємства. Із підвищенням якості освіти, перепідготовки, стажування, перекваліфікації, бізнес-тренінгів відповідно зростає і ринкова вартість людського капіталу, накопиченого спеціалістами підприємства. Крім зазначених складових інвестицій у формування ринкової вартості людського капіталу також передбачається інвестиції у здоров’я, культуру, мобільність кадрів.

Слід зазначити, що нині кожний керівник повинен знати свої активи та резерви, які в майбутньому дозволять йому одержувати стабільний прибуток. Це може бути досягнуто черех розроблену методику визначення ринкової вартості людського капіталу на підприємствах у поєднанні з програмним забезпеченням.

Збереження та примноження людського капіталу – це запорука конкурентоспроможності будь-якого підприємства. Конкурентоспроможність формується за умови впровадження у виробничий процес наукових та технологічних новітніх технологій, що забезпечує виготовлення конкурентоздатної продукції, це неможливо без наявності та забезпечення ефективності використання інтелектуальної та професійно-кваліфікаційної складової персоналу на виробничому рівні. Обов’язковою умовою для утримання довгострокових конкурентних переваг підприємства на ринку є присутність надійного партнера або інвестора, який у нестабільному конкурентному середовищі завжди міг би мінімізувати ризики та втримати підприємство від банкрутства та інших негативних наслідків діяльності.

Таким чином, людський капітал являє собою сукупну кваліфікацію (освіту, знання, досвід, навички), фізичні (здоров'я) і професійні здібності всіх працівників, рівень організації та мотивації праці які використовуються у виробничо-трудових відносинах та є основою зростання продуктивності праці та джерелом отримання доходу. Витрати на персонал виступають в ролі інвестицій у відтворення і нагромадження людського капіталу, зростання його якості забезпечує створення продуктів інтелектуальної власності (нових торгових марок, патентів, раціоналізаторських пропозицій), нарощування обсягів виробництва, впровадження додаткових інвестиційних проектів, зростання продуктивності праці в умовах вивільнення працюючих та забезпечує конкурентоспроможність і фінансову незалежність підприємства.

Література:

1. Близьнюк В. „Оцінка людського потенціалу економічного зростання України: теорія та практика” // Україна: аспекти праці . – 2006. – №5. – с. 30-34.

2. Капелюшников Р.И. Современные буржуазные концепции формирования рабочей силы: критический анализ. – М.: Наука, 1981.

3. Прушківська Е.В., Переверзєва А.В. „Походження, сутність і розвиток людського капіталу в умовах сучасних ринкових перетворень” // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №1. – с. 196-202.

4. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К.: Логос, 1999.