Дмитровська В. С.

                                                                         асистент кафедри фінансів

                                                                  Прикарпатського національного

    університету імені В. Стефаника

 

Податок на нерухомість: теорія та шляхи запровадження на регіональному рівні

 

      Фінансова спроможність місцевого самоврядування в Україні залишається на досить низькому рівні. Незначні власні доходи та неможливість суттєвого наповнення місцевого бюджету вимагає зрушень в сторону зміцнення доходної бази. Ситуація з наповнення місцевих бюджетів вимагає перегляду в сторону збільшення питомої ваги власного ресурсу, що до них надходить.

        Одним із методів врегулювання такої ситуації може стати ефективніша податкова політика, зокрема, необхідно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво піднести їхню роль і значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Перелік місцевих податків і зборів, як свідчить зарубіжний досвід,  може бути значно ширшим. Органи місцевого самоврядування повинні мати право запроваджувати на своїй території власні податки і збори, а центральний уряд має лише контролювати загальний рівень оподаткування. На місцях завжди є об’єкти оподаткування, які можуть суттєво поповнити доходи місцевих бюджетів, а отже, мати кошти для розв’язання економічних і соціальних проблем регіону. Тому дискусії, які тривають в Україні на протязі останніх років навколо запровадження податку на нерухомість є актуальними в контексті вирішення питання стосовно забезпеченості місцевих бюджетів.

   Оподаткування нерухомого майна має давні традиції. Протягом багатьох століть саме нерухомість характеризувала здатність людей нести тягар суспільних податків. Проте, після Великої кризи  в першій половині ХХ століття, коли у зв’язку із прискореним розвитком механізмів суспільного контролю діяльності корпорацій і фондового ринку головним елементом бази оподаткування стали зафіксовані в бухгалтерських реєстрах підприємств потоки коштів фізичних та юридичних осіб. На сьогоднішній день в розвинених країнах податки на нерухомість не належать до числа основних джерел доходів держави. Проте , якщо забезпечити дієвість суспільного контролю за потоками доходів із тих чи інших причин технічно не можливо або це зв’язано з високими видатками, оподаткування майно знову активізується.

         Саме така ситуація склалась в Україні . З різних причин у теперішньому інституційному середовищі значну частину фактичних потоків доходів виведено із оподаткування. Тому українські прибуткові потоки не повністю відповідають вимогам податкового принципу платоспроможності, і можливість використання нерухомого майна як альтернативного вимірювача платоспроможності дедалі частіше привертає увагу вчених та практиків.

        Аналіз зарубіжного оподаткування нерухомості свідчить, що податки на нерухомість широко застосовуються в багатьох країнах та є важливим джерелом доходів регіональних і місцевих бюджетів, хоча їх частка у ВВП країни часто порівняно невелика ( від 0,2% до 3,3%). Майнові податки  є основою власних коштів органів місцевого самоврядування ( до 70%). Завдяки досить широкій базі, до якої включають всі об’єкти нерухомості, майнові податки мають високу питому вагу в доходах місцевих бюджетів Франції ( до 20%), Румунії (19%), Польщі (14%), Великобританії та Латвії (13%), Литви (11%).

        Як відомо, податки на власність відповідають засадам справедливого оподаткування: володіння землею, нерухомістю, автотранспортом є ознакою певного рівня доходів, і оподаткування об’єктів не суперечить вимозі врахування платоспроможності платників. Податки на нерухомість мають характерні особливості, які роблять їх зручними для використання як місцевих: нерухомість неможливо приховати, перемістити на іншу територію, отже, зводяться до мінімуму методи ухилення  від сплати податку. Крім того, на місцевому рівні простіше обліковувати , оцінювати і стежити за змінами бази оподаткування.

           Податок на нерухомість з точки зору такої вихідної бази як вартість майна є однією з найкращих і найуживаніших форм . З іншого боку,  запровадження цього податку спричинить такі труднощі як:

-         складнощі у пошуку методів оцінки майна, у зв’язку із нерозвинутим ринком приватної власності;

-         запровадження  податку буде довготривалим і дорогим, оскільки потребуватиме належних баз даних та оцінки кожної одиниці майна;

-         світовий досвід свідчить, що запровадження податку на нерухомість залежить певною мірою і від політичних чинників.

      Проблемним питанням в Україні щодо запровадження податку на нерухомість є відсутність бази даних про об’єкти оподаткування , оскільки реєстр об’єктів нерухомості ведуть органи юстиції, а реєстр земельних ділянок – Державне агентство земельних ресурсів. У зв’язку з цим процес адміністрування податку на нерухомість буде складним, оскільки необхідні дані  відсутні у місцевих органах виконавчої влади.

 

Список використаних джерел

1.  Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2001. №37-38. с. 189.

2. Вишневський В.П.,  Чекіна В.Д. Оподаткування нерухомості: теорія та зарубіжний досвід //Фінанси України  2007-№11. С. 43-52.

3.  Сіташ Т.Д. Проблеми наповнення місцевих бюджетів // Фінансові ресурси регіону: організація та управління: Матеріали Міжнародної науково – практичної конференції. – Івано – Франківськ. – 2007. С. 54-56.

4. Косаревич Н.Б. Імітаційне моделювання запровадження податку на нерухоме майно як місцевого податку в Україні// Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії: Збірник наукових праць. Вип.4(13): Економічні науки – Чернівці БДФА- 2008. С. 596-603.

 

 

Прізвище, імя, по-батькові:   Дмитровська Вероніка Степанівна

Науковий ступінь: -

Посада: асистент кафедри фінансів,

Прикарпатського національного університету ім.. В.Стефаника

Телефон:  (03477) 5-32-20

Мобільний телефон: 80977611996

Адреса: 77561

Івано-Франківська область

Волинський район

С. Підліски

Вул.. Шкільна ,20