Дмитровська В. С.
асистент кафедри фінансів
Прикарпатського
національного
університету імені В. Стефаника
Податок
на нерухомість: теорія та шляхи запровадження на регіональному рівні
Фінансова спроможність місцевого самоврядування в Україні
залишається на досить низькому рівні. Незначні власні доходи та неможливість
суттєвого наповнення місцевого бюджету вимагає зрушень в сторону зміцнення
доходної бази. Ситуація з наповнення місцевих бюджетів вимагає перегляду в
сторону збільшення питомої ваги власного ресурсу, що до них надходить.
Одним із методів врегулювання такої ситуації може стати
ефективніша податкова політика, зокрема, необхідно змінити ставлення до
місцевих податків і зборів, суттєво піднести їхню роль і значення у формуванні
дохідної частини місцевих бюджетів. Перелік місцевих податків і зборів, як
свідчить зарубіжний досвід, може бути
значно ширшим. Органи місцевого самоврядування повинні мати право
запроваджувати на своїй території власні податки і збори, а центральний уряд
має лише контролювати загальний рівень оподаткування. На місцях завжди є
об’єкти оподаткування, які можуть суттєво поповнити доходи місцевих бюджетів, а
отже, мати кошти для розв’язання економічних і соціальних проблем регіону. Тому
дискусії, які тривають в Україні на протязі останніх років навколо запровадження
податку на нерухомість є актуальними в контексті вирішення питання стосовно
забезпеченості місцевих бюджетів.
Оподаткування нерухомого майна має давні традиції. Протягом
багатьох століть саме нерухомість характеризувала здатність людей нести тягар суспільних
податків. Проте, після Великої кризи в
першій половині ХХ століття, коли у зв’язку із прискореним розвитком механізмів
суспільного контролю діяльності корпорацій і фондового ринку головним елементом
бази оподаткування стали зафіксовані в бухгалтерських реєстрах підприємств
потоки коштів фізичних та юридичних осіб. На сьогоднішній день в розвинених
країнах податки на нерухомість не належать до числа основних джерел доходів
держави. Проте , якщо забезпечити дієвість суспільного контролю за потоками
доходів із тих чи інших причин технічно не можливо або це зв’язано з високими
видатками, оподаткування майно знову активізується.
Саме така ситуація склалась в Україні . З різних причин у
теперішньому інституційному середовищі значну частину фактичних потоків доходів
виведено із оподаткування. Тому українські прибуткові потоки не повністю
відповідають вимогам податкового принципу платоспроможності, і можливість
використання нерухомого майна як альтернативного вимірювача платоспроможності
дедалі частіше привертає увагу вчених та практиків.
Аналіз зарубіжного оподаткування нерухомості свідчить, що
податки на нерухомість широко застосовуються в багатьох країнах та є важливим
джерелом доходів регіональних і місцевих бюджетів, хоча їх частка у ВВП країни
часто порівняно невелика ( від 0,2% до 3,3%). Майнові податки є основою власних коштів органів місцевого
самоврядування ( до 70%). Завдяки досить широкій базі, до якої включають всі
об’єкти нерухомості, майнові податки мають високу питому вагу в доходах
місцевих бюджетів Франції ( до 20%), Румунії (19%), Польщі (14%),
Великобританії та Латвії (13%), Литви (11%).
Як відомо, податки на власність відповідають засадам
справедливого оподаткування: володіння землею, нерухомістю, автотранспортом є
ознакою певного рівня доходів, і оподаткування об’єктів не суперечить вимозі
врахування платоспроможності платників. Податки на нерухомість мають характерні
особливості, які роблять їх зручними для використання як місцевих: нерухомість
неможливо приховати, перемістити на іншу територію, отже, зводяться до мінімуму
методи ухилення від сплати податку.
Крім того, на місцевому рівні простіше обліковувати , оцінювати і стежити за
змінами бази оподаткування.
Податок на нерухомість з точки зору такої вихідної бази
як вартість майна є однією з найкращих і найуживаніших форм . З іншого
боку, запровадження цього податку
спричинить такі труднощі як:
-
складнощі у пошуку методів оцінки майна, у зв’язку із нерозвинутим ринком
приватної власності;
-
запровадження податку буде
довготривалим і дорогим, оскільки потребуватиме належних баз даних та оцінки
кожної одиниці майна;
-
світовий досвід свідчить, що запровадження податку на нерухомість залежить
певною мірою і від політичних чинників.
Проблемним питанням в Україні щодо
запровадження податку на нерухомість є відсутність бази даних про об’єкти
оподаткування , оскільки реєстр об’єктів нерухомості ведуть органи юстиції, а
реєстр земельних ділянок – Державне агентство земельних ресурсів. У зв’язку з
цим процес адміністрування податку на нерухомість буде складним, оскільки
необхідні дані відсутні у місцевих
органах виконавчої влади.
Список використаних джерел
1. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.
2001. №37-38. с. 189.
2. Вишневський В.П., Чекіна В.Д. Оподаткування нерухомості:
теорія та зарубіжний досвід //Фінанси України
2007-№11. С. 43-52.
3. Сіташ Т.Д. Проблеми наповнення місцевих бюджетів // Фінансові
ресурси регіону: організація та управління: Матеріали Міжнародної науково –
практичної конференції. – Івано – Франківськ. – 2007. С. 54-56.
4. Косаревич Н.Б. Імітаційне
моделювання запровадження податку на нерухоме майно як місцевого податку в
Україні// Науковий вісник Буковинської державної фінансової академії: Збірник
наукових праць. Вип.4(13): Економічні науки – Чернівці БДФА- 2008. С. 596-603.
Прізвище, імя, по-батькові: Дмитровська Вероніка Степанівна
Науковий ступінь: -
Посада: асистент кафедри фінансів,
Прикарпатського національного
університету ім.. В.Стефаника
Телефон: (03477) 5-32-20
Мобільний телефон: 80977611996
Адреса: 77561
Івано-Франківська область
Волинський район
С. Підліски
Вул.. Шкільна ,20