Економіка/14. Економічна теорія

К.е.н. Марчук Л.П.

Миколаївський державний аграрний університет

НОУ-ХАУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ

Важливу роль у поширенні інновацій нині відіграє трансфер новітніх технологій. Його невід’ємною складовою є передача ноу-хау, яка має специфічні форми і потребує своєрідних умов.

Терміном «ноу-хау» у світовій практиці позначають технічні знання, досвід, навички, що стосуються розробки (проектування), промислового впровадження, реалізації інноваційної продукції, удосконалення техніки, технології, створення нових матеріалів, розробки інших нововведень, які не захищені патентним правом.

Сукупність інформації, що утворює зміст ноу-хау, має такі характерні ознаки:

- носить секретний характер (в цілому або стосовно окремих складових), отже, не є загальновідомою і не доступна для ознайомлення без дозволу власника;

- здатна створити умови для підвищення конкурентоспроможності та прибутковості підприємств, тобто має комерційну цінність;

- може передаватися тільки на основі взаємної довіри осіб, що беруть участь у процесі передачі і домовляються про нерозголошення таємниць.

Ноу-хау носить диференційований характер і стосується різних сфер: науково-технічної, управлінської, комерційної, фінансової.

Ноу-хау науково-технічного характеру містить інформацію про науково-технічні досягнення, проектно-конструкторські рішення, досвід, отримані внаслідок проведення НДДКР, а також в результаті проектування і спорудження підприємств, виробництва та експлуатації нової техніки. Сюди також відносяться нові методи лікування, результати випробування новітнього фармацевтичного продукту, дані про оптимальний режими обробки сировини та напівфабрикатів тощо.

Ноу-хау в управлінській сфері – це інформація про варіанти формування ефективних управлінських структур і методи управління ними, про напрями розвитку міжгалузевих зв’язків і способи досягнення надійної співпраці в умовах кооперації підприємств, про підвищення комерційної цінності управлінських рішень, що приймаються фірмами, та ін.

Ноу-хау комерційного спрямування включає в себе знання і досвід, що стосуються прискорення реалізації продукції, поліпшення ринкової кон’юнктури, комплексного вивчення ринку, дослідження форм і каналів збуту продукції, методів цілеспрямованого формування попиту населення тощо.

Ноу-хау у фінансовій сфері – це відомості про критерії вибору найбільш прибуткових інвестиційних проектів і способи їх реалізації, про умови інвестиційногог клімату в країні з урахуванням стану банківських установ, податкової системи, митних обмежень, цінової політики держави тощо.

Розробник ноу-хау набуває на нього право авторства та майнові права. Право авторства не підлягає уступці, не може передаватися у спадок. Порушення цього права можна оскаржити тільки в судовому порядку. Майнові права автора ноу-хау гарантують йому право володіння результатами своєї інтелектуальної праці, а також надають можливість розпоряджатися цими результатами або передавати їх у користування іншим особам.

Передача ноу-хау може здійснюватись у письмовій, усній або візуальній формах. З метою передачі ноу-хау використовуються такі об’єкти, як відповідна документація, натурні зразки певних виробів, копії оригінальних носіїв інформації, а також матеріальні продукти, виготовлені за допомогою конфіденціальних знань.

У світовій практиці передача ноу-хау частіше за все здійснюється за допомогою укладання ліцензійних угод. Обов’язковою умовою їх укладання є домовленість між ліцензіаром (продавцем) і ліцензіатом (покупцем) про нерозголошення конфіденційної інформації, яка виступає об’єктом передачі. Коло прав і обов’язків продавця і покупця залежить від виду ліцензії, що надається. Як відомо, ліцензії можуть бути прості, виняткові та повні. Найбільші повноваження має ліцензіар, коли продається проста ліцензія. Коли ж продається повна ліцензія, то у виграшному становищі опиняється ліцензіат.

За формами передачі прав на ноу-хау ліцензії можуть бути чисті, змішаі, субліцензійні, опціонні.

Чиста ліцензія опосередковує комерційну передачу самостійного винаходу, що має ознаки патентоздатності, але з-за певних причин цей винахід не захищений патентом. Причиною відмови від патентування може бути бажання автора зберегти отриманий результат у таємниці та уникнути конкуренції у даному напрямі досліджень. Також це може бути пов’язано з неможливістю дотримання усіх вимог процедури патентування.

При використанні змішаної ліцензії ноу-хау передається як доповнення до основного об’єкта ліцензії, яким можуть бути результати НДДКР, новітні технології виробництва засобів виробництва і предметів споживання, промислово освоєні нововведення тощо.

За субліцензійної угоди ліцензіат за домовленістю з ліцензіаром отримує право на передачу ноу-хау третім особам.

При укладанні опціонної угоди потенційний покупець має можливість ознайомитися з об’єктом передачі, але при цьому зобов’язується не розголошувати отриману інформацію незалежно від того, буде укладена угода чи ні.

Як показує досвід розвинутих країн, у структурі наданих ліцензій, як правило, превалюють ліцензії що стосуються ноу-хау. Наприклад, в Японії 50% укладених угод мають самостійним об’єктом ліцензії на ноу-хау. Ці угоди становлять більшість і у США[1].

Передача ноу-хау у такий спосіб дозволяє наукомістким компаніям тривалий час зберігати у таємниці технологічні секрети виробництва, значно розширювати поле виробничої діяльності з їх використанням і отримувати високі прибутки за свої конфіденційні знання. Завдяки таким діям компанії – власники ноу-хау здатні дезорієнтувати своїх конкурентів щодо напрямів наукових досліджень, монополізувати окремі «технологічні ніші» і таким чином міцно утримувати позиції лідера.

В Україні ліцензії з ноу-хау не набули такого поширення , як у провідних країнах світу. Вони становлять приблизно п’яту частину всіх наданих ліцензій. Обмеженість передачі ноу-хау з боку вітчизняних установ і підприємств частіше за все пов’язана з їх бажанням власноруч створити умови для досягнення високого рівня окупності новітніх технологій. На приклад, Шосткінський казенний завод «Імпульс», що володіє замкненим циклом виробництва капсулів, здійснює продаж кінцевої продукції, але не погоджується на передачу технологічних знань. Провідні конструкторські бюро та науково-дослідні інститути інколи створюють власне виробництво, тому що передача технологій заводам для серійного виробництва їм не завжди вигідна [2].

Отже, в сучасних умовах ноу-хау виступає важливим елементом процесу прискореного опанування і впровадження новітніх технологій. Він надає значні науково-інноваційні переваги підприємствам і тому є бажаним об’єктом комерціалізації. Але масштаби поширення ноу-хау в значній мірі залежать від інноваційної стратегії, яку обирають його власники.

Література:

1. Андрощук Г. Правове регулювання ноу-хау // Інтелектуальна власність.– 2004. – №10. – С.29-35.

2. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / За ред. О.І.Волкова, М.П. Денисенка. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 960 с.

3. Удовиченко С., Трусевич В. Особливості ліцензування прав на об’єкти інтелектуальної власності // Економіка України. – 2007. – №5. – С.60-66.

4. Федулова Л. Нова роль інтелектуальної власності: виклики для України // Інтелектуальна власність. – 2008. – №4. – С. 10-19.