Економічні науки/12. Економіка сільського господарства

Ротар Д. А.

Науковий керівник: Петращак О. О.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Проблема кредитування сільського господарства в Україні та шляхи її вирішення

Ефективність аграрного сектору економіки та вирішення соціальних проблем села значною мірою залежить від можливостей селян реально отримати кредит на ведення свого господарства. Тому проблема кредитування села є надзвичайно важливою і набуває особливої актуальності в умовах структурної трансформації аграрних відносин. Над її вирішенням працюють багато вітчизняних науковців, зокрема В. Гончаренко, Р. Коковська, Д. Іткін, Н. Славова, А. Рибальченко та ін.

Сучасна банківська система України не задовольняє потреб села у кредитних ресурсах. Особливо це стосується дрібних товаровиробників – фермерів та власників земельних часток (паїв). В структурі кредитного портфеля всіх комерційних банків України на цю категорію селян припадає незначна частка виданих кредитів [1; 4].

Тому метою роботи є аналіз сучасних проблем кредитування сільського господарства в Україні та відстеження можливих шляхів їх вирішення.

За роки незалежності у державі не було створено ефективного механізму кредитування села. Ця проблема вирішується незначною мірою тільки за рахунок часткової компенсації з державного бюджету процентних ставок за кредитами комерційних банків, причому лише для великих сільгоспвиробників, і не розв’язує її в комплексі. Чинний механізм має наступні недоліки:

– щороку з бюджету виділяються значні суми коштів, які потрапляють не до сільгоспвиробників, а до власників комерційних банків;

– шанс отримати кредити мають лише ті господарства, які можуть надати прийнятну для банків заставу (частка таких господарств у загальній кількості є незначною);

– комерційним банкам невигідними є дрібні кредити, які приносять незначні доходи, але суттєво збільшують собівартість банківської діяльності;

– існує певний ризик, що власники банків можуть обрати інші пріоритети і зовсім відмовитися від кредитування аграрного сектора (у разі виникнення привабливіших умов в інших секторах економіки – у будівництві, промисловості, на транспорті тощо) [2].

В цих умовах важливого значення набувають будь-які інші форми кредитування сільськогосподарських виробників. Світовий досвід показує, що найбільш ефективними з них є не комерційні, а кооперативні фінансові установи, об’єднуючись у які селяни самостійно, на основі взаємодопомоги та при незначній державній підтримці на початковій стадії з часом створюють потужні високоефективні системи взаємокредитування. Основними формами кредитних кооперативів є кредитні спілки та кооперативні банки [1].

Для повного і остаточного вирішення проблеми фінансово-кредитного обслуговування сільської місцевості необхідно створити подібну до західних систему сільської кредитної кооперації, яка має будуватися за принципом знизу-вверх і складатися з трьох рівнів, кожен з яких має відповідні функції [4].

Базовими організаціями кооперативної фінансової системи, які складатимуть її перший рівень, будуть кредитні спілки, що безпосередньо надаватимуть фінансові послуги споживачам – своїм членам. При цьому створюватимуться належні законодавчі та інституціональні умови для здійснення ефективного кредитування, передусім у сільській місцевості та малих містах, у тому числі іпотечного кредитування і кредитування суб’єктів малого підприємництва та фермерських господарств, надання послуг у здійсненні розрахунків для своїх членів [1; 4].

Для забезпечення більш ефективного функціонування низових кооперативних установ ними мають бути створені організації другого рівня. Це можуть бути обласні об’єднані кредитні спілки, які з часом при накопиченні достатнього капіталу, можуть трансформуватись у повноцінні обласні кооперативні банки, що будуть обслуговувати потреби низових кооперативних організацій. Головним завданням цих установ має стати підтримка організацій першого рівня додатковими послугами (підтримка ліквідності, розробка нових фінансових продуктів, кліринг, внутрішні платежі, забезпечення розрахункових, валютних та інвестиційних операцій тощо) [1; 3].

Завершити формування повноцінної кооперативної системи фінансової взаємодопомоги населення має організація третього (національного) рівня – Центральний кооперативний банк (на першому етапі це може бути Центральна об’єднана кредитна спілка). Вона має бути заснована установами другого (обласного) рівня з метою забезпечення їм додаткових фінансових послуг (міжнародні платежі, вихід на міжбанківський ринок капіталів, діяльність на валютному і фондовому ринках, лізинг, факторинг, страхування тощо) [1].

Отже, пропонований підхід дозволить за короткий час створити основу надійної і ефективної системи кооперативного кредитування аграрного сектору України, швидкість подальшого розвитку якої буде залежати від підтримки держави (внесення необхідних змін до законодавства і сприяння з її боку).

Література:

1. Гончаренко В. Модель створення системи кооперативного кредитування та механізм її фінансової підтримки з боку держави [http://www. minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=59965&cat_id=57142,18.11.2007]

2. Гончаренко В. Кредитна кооперація: збудуємо нову фінансову інфраструктуру села [http://www.dt.ua/2000/2040/54301/]

3. Концепція розвитку системи кредитної кооперації [http://www.ukrcu. kiev.ua/main/ coopconception70606.htm, 18.11.2007]

4. Небанківські фінансово-кредитні установи: європейський досвід [http:// 209.85.129.132/search?q=cache:aNpa4ZZo8NcJ:s-journal.cdu.edu.ua/base/2008/]