УДК 657 Мележик Д.М., магістрант

Житомирський державний технологічний університет

Переклад фінансової звітності: міжнародний досвід нормативного регулювання

Розвиток глобалізаційних процесів та інтеграції господарських зв’язків, концентрації капіталу, господарських зв’язків на внутрішньому та зовнішньому ринках стали поштовхом появи великої кількості корпорацій, холдингових компаній, спільних підприємств, які повинні складати консолідовану фінансову звітність. Враховуючи значну географічну віддаленість компаній групи одне від одного, переклад фінансової звітності в валюту бухгалтерського обліку іноземного підприємства для цілей включення в консолідовану фінансову звітність є обов’язковим та неминучим. Вчасне надходження достовірної фінансової інформації є важливим елементом функціонування діяльності суб’єктів господарювання, у зв’язку з чим постає необхідність поглибленого дослідження нормативного регулювання процесу перекладу фінансової звітності з однієї валюти в іншу, яке є рушійною силою ведення успішного бізнесу.

Метою нашого дослідження є висвітлення проблем нормативного регулювання перерахунку фінансової звітності з однієї валюти в іншу.

Інструментами, що створюють певні вимоги щодо складання фінансової звітності, сприяють прозорому здійсненню переговорів між суб’єктами господарювання та інвесторами, виступають Міжнародні стандарти фінансової звітності. Так, з метою регулювання процесу формування звітності в умовах економічної інтеграції розроблений МСФЗ (IАS) 21 «Вплив змін валютних курсів», перша версія якого побачила світ у 1983 р., остаточного вигляду стандарт набув після змін Ради з МСФЗ у 2003 р.

Відповідно до даного нормативного документу переклад фінансової звітності з однієї валюти в іншу, ґрунтуючись на підході функціональної валюти, включає наступні етапи:

1) визначення функціональної валюти економічного середовища підприємства;

2) оцінка всіх елементів фінансової звітності у функціональній валюті;

3) використання поточних валютних курсів для трансляції фінансової звітності з функціональної валюти у валюту звітності, якщо вони відрізняються;

4) розмежування економічного впливу змін валютних курсів на чисті інвестиції від впливу таких змін на активи і зобов’язання підприємства, які підлягають отриманню або сплаті у валютах, що відрізняється від функціональної валюти.

Так, результати діяльності і фінансовий стан підприємства, функціональна валюта якого не є валютою країни з гіперінфляційною економікою, підлягають перерахунку в іншу валюту оприлюднення звітності за допомогою наступних процедур:

ü активи та зобов’язання для кожного балансу, що складається підлягають перерахунку за курсом закриття на звітну дату;

ü доходи та витрати для кожного звіт про прибутки та збитки підлягають перерахунку за обмінним курсом на дату здійснення операції;

ü курсові різниці, які виникнули мають бути відображені як окремий компонент власного капіталу.

У випадку, коли функціональною валютою закордонної господарської одиниці є валюта країни з гіперінфляційною економікою, то всі статті балансу та звіту про фінансові результати, включаючи дані за попередній період, треба перераховувати за курсом «закриття» на останню дату балансу.

Такий, на перший погляд простий, підхід стандарту щодо регулювання перекладу звітності на практиці не враховує ряд особливостей. Зокрема, проблемним питанням є визначення функціональної валюти підприємствами, адже при цьому необхідно брати до уваги велику множину факторів в умовах коли не існує єдиного зразка їх відбору. Ще однією проблемою є неможливість у всіх випадках провести чітку границю між немонетарними та монетарними статтями, що є важливо оскільки до кожного з даних елементів застосовуються різні методи перекладу і лише монетарні статті зумовлюють появу курсових різниць. Крім того, недостатньо врегульовано переклад фінансової звітності за наявності кількох обмінних курсів або тимчасової їх відсутності.

Проте, на наш погляд, головною сферою, не розглянутою в стандарті, є перерахунок статей капіталу. Тому, вважаємо за доцільне, перерахунок статей капіталу здійснювати з використанням наступних процедур:

1. Акціонерний капітал (звичайні акції або інші безстрокові пайові інструменти) перераховувати за історичним курсом, тобто з використанням курсу діючого на момент випуску акцій.

2. Емісійний дохід (додатковий сплачений капітал) перераховувати за історичним курсом або за курсом закриття.

3. Курсові різниці не відображати як окремий компонент капіталу (оскільки такі дії можуть привести до їх списання в звіті про прибутки і збитки при вибутті частини операцій підприємства в майбутньому), а відносити до складу нерозподіленого прибутку або іншого резерву.

4. Доходи і витрати, відображені безпосередньо у складі капіталу (доходи і витрати від переоцінки основних засобів, нематеріальних активів; суми поточних відкладених податків, що віднесені на капітал), перераховувати за курсом, діючим на дату операції.

Таким чином, недоліки регулювання процесу перекладу фінансової звітності свідчать про необхідність вдосконалення діючої нормативної бази. Запропоновані нами методичні рекомендації щодо валютного перерахунку статей капіталу є кроком вперед на шляху до створення нормативного документу, керуючись яким, підприємства, що складають консолідовану фінансову звітність та розкривають відомості про валютні операції, надаватимуть користувачам більш достовірну фінансову інформацію.