Педагогические науки / Проблемы подготовки специалистов

Малишевська І.А.

Уманський державний педагогічний університет, Україна

Пріоритетні завдання
формування учителя нової генерації

Сучасне суспільство перебуває сьогодні у процесі  оновлення концепції здібностей, потенціалу і цілей людини.   Таким чином наразі актуалізується за­вдання щодо осмислення й пізнання нових педагогічних реалій, створення нової філософії освіти, відкритої до прагнень людини, її життєвого й духовного світу. На таких засадах має формуватися нова педагогіка, центром якої є дитина з її потребами, можливостями, потенціалом.

Вітчизняні й зарубіжні вчені (І. Бех, В. Бондар, О. Савченко, Н. Бібік, І. Єрма­ков, М. Фролов, А. Маслоу,) вважають, що вчитель має  прийняти дитину такою, якою вона є, допомогти їй зрозуміти саму себе, розкрити її здібності, потенціал. Отже провідною метою сучасної школи поряд із підготовкою учня до суспільного, самостійного повноцінного життя є його фізичне, психічне і моральне здоров’я, організація навчально-виховного процесу у такий спосіб, який дає можливість максимально знизити навантаження, уникнути неврозів, забезпечити своєчасну діагностику і корекцію, систематичну медико-психологічну допомогу кожному учню [1].

Аналіз даних медичної статистики дає підстави для висновку щодо загрозливого стану здоров’я дітей. Так внаслідок соціально-політичних, демографічних змін і глобальної екологічної кризи в Україні зростає кількість дітей, які страждають психічними і фізичними хворобами. На молодший шкільний вік припадає всього 10–12% здорових дітей, на середній – 8–10%, на старший – 5–8%. Майже половина дітей шестирічного віку в Україні наприкінці робочого дня відчувають перевтому. З кожним роком ці показними погіршуються на 3–5%. При цьому невпинно зростають нервово-психічні, соматичні захворювання та вроджені аномалії. Крім того, вступаючи до школи, близько 90% дітей мають ті чи інші відхилення у стані здоров’я, а 10% загальної кількості дітей шкільного віку мають певну затримку психічного розвитку. Почастішали випадки порушень психічного розвитку неорганічного походження, соціальної та педагогічної занедбаності, порушень поведінки, спілкування.

Усе вище зазначене визначає нагальну потребу щодо насичення  змісту освіти турботою про здоров’я дітей.  Це передбачає запровадження системи педагогічних, медичних, соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію або компенсацію порушених психофізичних функцій, станів, особистіс­ного і соціального статусу дітей. Йдеться про допомогу дитині у кризових ситуаціях, в оптимальній адаптації до нових соціально-економічних і політичних умов.

Так, згідно з законами "Про освіту" (1991 р.), "Про загальну середню освіту" (1999 р.), "Про охорону дитинства" (2001 р.), Державною програмою "Освіта (Україна ХХІ століття)" (1994 р.), Національною програмою "Діти України" (1996 р.), Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002 р.) та іншими нормативними документами дітям гарантуються право на житло, освіту, медичне обслуговування, культурний розвиток, дозвілля, відпочинок, не залежно від їх соціального чи фізичного стану.

Проте сьогодні науковцями ще досить мало приділяється уваги впливу природотерапії на розвиток особистості учня і ролі в цьому процесі екологічної освіти. На сучасному етапі, на нашу думку, необхідно переосмислити зміст навчально-виховної роботи школи, впроваджувати нові технології навчання, які передбачають позитивний вплив природи у цілому та її окремих об’єктів на психофізичний стан молодших школярів, сприяти розвитку життєдіяльності дітей.

Особливої актуальності набуває сьогодні формування готовності майбутнього вчителя, в тому числі й учителя початкової школи, як високопрофесійного фахівця, зорієнтованого на особистість дитини, здатного до захисту її інтересів, розвитку і збереження її індивідуальності, спроможного до ефективної професійної спрямованої діяльності, що ґрунтується на використанні можливостей природних об’єктів у збереженні та відновленні фізичного і психічного здоров’я дитини.

Відзначимо, що узагальнюючих досліджень, де системно розкрито шляхи індивідуальної особистісно спрямованої корекційної роботи з учнями засобами природотерапії, вкрай недостатньо.  На жаль, більшість учителів початкових класів не в змозі визначити приховані можливості дітей, не володіють методикою позитивного впливу природи на них. Натомість, на нашу думку,  вчитель початкових класів має бути підготовлений до цілеспрямованої, системної роботи з дітьми, яка спрямована на ефективне використання можливостей природних об’єктів у підтриманні психічного й фізичного здоров’я дитини.

Жива природа здавна визнавалась у педагогіці одним із найважливіших чинників освіти й виховання молодших школярів. Спілкуючись з нею, вивчаючи її об'єкти і явища, діти молодшого шкільного віку поступово усвідомлюють світ, у якому живуть: відкривають чудову розмаїтість рослинного й тваринного світу, усвідомлюють роль природи у житті людини, цінність її пізнання, відчувають морально-естетичні почуття й переживання. Саме цей період у житті дітей сприятливий для усвідомлення себе як невід'ємної частинки природи, розуміння своєї ролі у процесі збереження її цілісності. Тому великого значення у навчальному процесі початкової  школи набуває екологічна освіта, зокрема один із її напрямів – природотерапія, засобами якої можна формувати як позитивне ставлення учнів до природи, так і корегувати психічне і фізичне здоров'я школярів.

Таким чином, одним із пріоритетних завдань сучасної вищої педагогічної освіти є формування учителя нової генерації, спроможного системно і систематично здійснювати корекцію навчання й виховання дітей, опираючись на живу природу. Особливе місце в системі неперервної екологічної освіти належить початковій школі.

Література:

1.        Єрмаков І.Г. Життєвий потенціал реабілітаційної педагогіки // Реабілітаційна педагогіка на рубежі ХХІ століття: Наук.-метод. Зб. У 2-х ч.: – Ч.1. – К.: ІЗМН, 1998. – С.53–66.