^{О.В.Герасименко}

^{Луганський національний університет імені Тараса Шевченка}

^{ХУДОЖНЄ ВІДТВОРЕННЯ ГОЛОДОМОРУ 33-РОКУ ЯК НАЙСТРАШНІШОЇ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В РОМАНІ «ЖОВТИЙ КНЯЗЬ» ВАСИЛЯ БАРКИ}

^{Ще 15 років тому ми навіть і не знали про ті страшні події. Лише у деяких книжках, були якісь спогади про неврожай 1932 року.Але з проголошенням незалежності України почали з’являтися “ цікаві ” і жахливі факти з нашої історії.Саме у наші часи побачили світ заборонені книжки,які глибоко розкривали всю ту ганебну політику партії щодо України.}

^{Ім’я письменника української діаспори Василя Барки мало відоме в Україні,незважаючи на те,що саме він перший написав вражаючий прозовий твір про голодомор 1932-1933 рр. – роман “Жовтий князь”.Згадуючи, як працювалося над твором, автор зауважував: “Там у мене було більше плачів, ніж писанини. Я дотримувався правила нічого не вигадувати”. І справді, вигадувати Барці не дозволила б власна совість і пам’ять про страшне минуле, адже письменник сам пережив лихоліття голоду[3, 34].}

^{Житницею називали Україну впродовж багатьох століть.Але, по-хижацьки грабуючи її,не давали жити. Через те й була наша Україна вбогою,як шевченківська Наймичка... Хоча й сильною духом[3, 34].}

^{Випало на долю нашого народу найстрашніше – голод. Померлих від голоду 33-го року більше,ніж загиблих у війну.Вимирали родини, села. Моторошно стає, коли читаємо спогади тих, хто пережив це зло, коли ознайомлюємося із архівними документами,а ще більше завмирає серце, коли із родиною Катранників стаємо свідками голодомору, проймаємося їхнім жахом, вболіваємо за них.}

^{Створена В.Баркою кольорова жовто-чорно-біла гама допомагає ще чіткіше, повніше і яскравіше відтворити на сторінках роману народне горе. Жовтий колір збуджує апетит,чорний і білий заспокоюють, нейтралізують усі почуття. Жовтий – ненаситність, спустошеність, а у поєднанні із словом “князь” утверджує зверхність, могутність, непоборність і повновладдя. Уявляється міфічна істота, подібна до гоголівського Вія, що своїм поглядом усе спопеляє. Тож, створивши правдиве полотно – роман “Жовтий князь”, автор відповів на своє запитання: “Чому?”. Український народ має спокутувати свій гріх, який полягає у відступництві від віри, неординарному ставленні до Бога, закритті храмів, масовому гонінні віруючих. Роман розкриває перед читачами широку панораму штучного голодомору 33-го, але над усе розкриває світові болючу правду про тоталітарну систему, яка нищила все світле й гуманне на своєму кривавому шляху, “пожирала своїх дітей”, бо сама була “жовтим князем”[4].}

^{Письменник розкриває перед нами два духовні світи: диявольський світ жовтого князя і християнський – родина селянина-хлібороба Мирона Даниловича Катранника та його дружини Дарії Олександрівни.}

^{Катранники показані на фоні загальної розрухи й спустошення селянських подвір’їв, родин, душ людських. Їх єднає любов, яка долає навіть смерть,бо живою лишається світла пам’ять. Добро родинної душі передається й останньому – Андрійко віддає свій шматок хліба вмираючому сусідові, несе його зовсім чужій жінці з немовлям, залишає під маминою подушкою...[2, 18].}

^{Василь Барка, переймаючись болем, розповідає, якими засобами кривава більшовицька влада зламала одвічні устрої життя українців. Перший удар прийняла звичайна селянська хата: під час обшуку все розгромили, розкидали. Це було першим кроком до знищення, бо хата для селянина – це надійне родинне гніздо, запорука миру, достатку, оберіг. А її розруха – це початок власної смерті, як фізичної, так і духовної. Другий удар спрямовано на ламання віками усталеного українського сімейного устрою, обрубування родинних коренів. Поступово вимирає сім’я Катранників, бо її традиційний годувальник – батько не здатен утримати родину. Помирає донька Олена, мамина радість і надія, помирають усі Катранники, крім Андрія. Село доведене до відчаю, їсти більше нічого – починається людоїдство. Хоча людьми правлять в час голоду зло,страх, безнадія, але ж людяності більше. Люди як можуть підтримують один одного. Василь Барка вірить у відродження життя людей, а тому й лишає у творі живим наймолодшого з Катранників Андрія. Він оживає, повертається до життя. Його серце не байдуже до краси, а отже, і до життя. Письменник вірить у незнищенність душі, яка вихована у красі, гармонії взаємин людини з природою і людини з людиною.}

^{Автор нагадує своїм читачам про дві форми вияву вічності – добро і зло. Почуття материнства багатьом людям допомагатиме лишатися людьми, боротися з невблаганними обставинами, не скоритися “жовтому князеві”. Але скоро, дуже скоро скрізь запанував ”жовтий князь” – чорною буряною хмарою провисла над селом кампанія викачування хліба. Повисіла, затьмаривши людям сонце, та й покотилася далі Україною. А тут залишилася руїна, смерть, перше відчуття голоду. У душах людей – таке ж спустошення, як і по дворах, страх перед невідомістю.}

^{Жовтий князь постає у романі в образі ящура, який виник у віруваннях слов’ян ще у дохристиянський період. Ящур був богом урожаю у наших далеких предків, і йому в ім’я майбутнього достатку приносили людські жертви. У християнстві він позбувся свого первісного дуалізму, став символом зла, звіром це, звичайно, Сталін та його помічник – місцевий уповноважений товариш Отроходін. У цих образах автор втілює риси, притаманні режиму, владі людоморів[6, 27].}

^{Змальовані Баркою докладні, часом вражаючі натуралізмом картини смерті селян та їх дітей, реалістичні описи голодних мук, пошуків їжі на зимових полях, розкривають світові страшну правду про сутність “процвітаючого суспільства”, розвінчують радянський тоталітарний режим, який так цинічно штовхнув у голодну прірву своїх громадян, селян- хліборобів. У романі є метафорична сцена й конкретний образ прірви, де палає вогонь, наче в пеклі, і куди скидають із поїздів людей, які рушають розжитися на хліб до Воронежчини.}

^{Стрижневою віссю, проходить через увесь роман, і своєрідною межею між жовтим князем та його жертвами є лексема-образ “хліб”. Як підтвердження, можна навести опис церкви в селі Кленоточі: “Давня церква. Біла, як празниковий хліб”. Постійна ознака (біла), підсилюючись порівнянням (як празниковий хліб), органічно поєднує людину – Боже творіння і церкву – посередника між Богом та людьми [3, 36].}

^{Отже, наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув велетенських масштабів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, траву, борошно з кісток, кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні карточки й можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліба не продавали. Це був якийсь суцільний жах. За рік в Україні вимерло до 10 мільйонів людей [5, 32].}

^{Церковна чаша символізує в романі світло, вічність життя, а отже, й вічність України, яка відродиться, незважаючи ні на що.Символічною є остання в романі сцена: на світанку Андрійко перевіряє непорушність схованки церковної чаші, таємницю якої його батьки не відкрили, “навіки принести порятунок”. І він повернеться відкопати ту чашу – символ духовності, що його односельці сприймали “як найдорожчу коштовність у світі”[2,18].}

^{Таким чином, ця картина символічна, бо уособлює в собі трагедію 1933 року як одну з найстрашніших жертв,принесених звіру, ім’я якому кривава тоталітарна система. Нагодований звір повзе геть у своє лігво. І врятована від варварів дорогоцінна церковна чаша сяє небесною зорею над спустілим селом, обіцяючи всім, мертвим і живим, вічне спасіння[6, 27].}

^{Література}

^{1.Барка В.”Жовтий князь”. Роман.- К., 1997. 2. Мовчан Р.”Жовтий князь” Василя Барки // Слово і час. - 1998.-№12. 3.Орлюк Я. Василь Барка і його роман “Жовтий князь”// Дивослово.-1994.-№6. 4.Попович М. Нарис історії культури України. - К.,2001.-728с. 5.Тельчарова В. Життєва основа роману Василя Барки “Жовтий князь”// Дивослово.- 2000.- №6. 6.Турута Т. У лабетах ненависного звіра // Укр. література в загальноосвітніх шк. - 2003.- №7.}