Гордійченко Володимир Вікторович Запорізький Національний Технічний Університет

Мангишлацькі сади Т.Г.Шевченка.

Жива природа, особливо дерева, посідають у малярській творчості Шевченка чільне місце. Правда, не в усі періоди життя цей мотив звучав з одинаковою силою. До заслання, в молоді роки, дерево потрапляло переважно до пейзажних творів, де відігравало роль декорему, іноді фігурувало як елемент фону. Зовсім інакшого змісту ця тема набрала в останній період творчості, тобто після заслання. Тут вона виступає самостійно, як основний мотив. Дерево вимальовується так, щоб відчувалась ота вічна ідея життя - боротьба, змагання. Змагання завжди і усюди. Такий зміст життя породжує несподівані форми, красу.

Серію робіт художник виконав у 1851-1852рр. Назву серії малюнків встановлено на підставі офорта Броніслава Залеського — «Мангишлацький сад» (альбом «da vie des steppes Kirghizes», — Париж, 1865, між стор. 47-49).

Мангишлацький сад знаходиться на півострові Мангишлак (північно-східний берег Каспійського моря, нині Гуріївська обл. Казахстану). Поверхня півострова складається з вапнякових нашарувань, покрита крейдяними буграми різноманітної форми і майже позбавленна рослинності. В деяких місцях півострова, між уламками скель та каміння, зустрічаються гаї тутових дерев - дерева родини шовковицевих (Моrиs). Ці дерева, які намалював Шевченко на Мангишлацькому півострові, росли в дикому стані. Дерево поширене майже по всій земній кулі. В тому числі і в східній, південно-східній і західній Азії.

Такі ж дерева були вирощені поблизу Новопетровського укріплення та в урочищі Ханга-Баба:

1) Тонований папір, сепія, туш, білило (16.2-30.1). Справа вгорі чорнилом позначено: №117-146. Попередні місця збереження: власність Д. Г. Балаховського, КММ, В1МТ, ГКШ. Зараз у НМШ, інв. № г-731.

2) Кольровий папір, туш, білило, акварель (35.7-41.5). Справа вгорі чорнилом позначено: №117-147. Попередні місця збереження: збірка Д. Л. Мордовця, ЧІМ, КДМУМ, зараз у НМШ, інв. № г-9.

3) Кольровий папір, сепія, туш, перо, білило (14.6-23.6). Справа
вгорі чорнилом позначено: №117-148. Попередні місця збереження:
збірка Д. Л. Мордовця, ЧІМ, ГКШ, зараз у НМШ, інв. № г-704.

4) Кольровий папір, сепія, білило (14.7-23.5). Справа вгорі
чорнилом позначено: №117-150. Попередні місця збереження:

збірка Д. Л. Мордовця, ЧІМ, ГКШ, зараз у НМШ, інв. № г-708.

5) Тонований папір, туш, перо, сепія, білило (16.6-29.3). Справа
вгорі чорнилом позначено: №117-151. На звороті начерки: «Казах»,

«Дитина». Попередні місця збереження: збірка Д. Л. Мордовця, ЧІМ, ГКШ, зараз у ДМШ, інв. № г-698.

6) Кольровий папір, сепія, білило (14.4-23.6). Справа вгорі
чорнилом позначено: №117-152. Попередні місця збереження:

збірка Д. Л. Мордовця, ЧІМ, ГКШ, зараз у НМШ, інв. № г-710.

7) Тонований папір, олівець, сепія, туш, перо (16.4-29.4). Справа
вгорі чорнилом позначено: №117-153. В літературі малюнок
помилково приписувався художнику О. А. Іванову. Попередні місця
збереження: збірка «Шутковська галерея», ДТГ, ІТШ, ЦМШ, зараз у
НМШ,інв.№г-893.

8) Кольровий папір, сепія, туш, білило (14.6-23.2). Справа вгорі
чорнилом позначено: №117-154. Попередні місця збереження:

збірка Д. Л. Мордовця, ЧІМ, ГКШ, зараз у НМШ, інв. № г-709.

9) Кольровий папір, сепія, туш, білило (18.7-29.1). Справа вгорі
чорнилом позначено: №117-155. В літературі зустрічається під
назвою «Дерево серед скель» («Каталог музею українських
давностей» В. В. Тарнавського, т, II, Чернігів, 1900, стор. 190,
№392). Попередні місця збереження: збірка А. О. Козачковського,

В. П. Коховського, С. Д. Бразоль, ЧМТ №392, ЧІМ, ГКШ, зараз у НМШ, інв. №г-620.

Шевченко виконав кілька начерків Мангишлацького саду:

1) Начерк. Папір, олівець, туш, перо, сепія (21.2-28.2). В літературі зустрічається під назвою «Лес пером и красками», «Неоконченньш рисунок» («Каталог музею українських давностей» В.В.Тарновського), т. II, Чернігів, 1900, стор. 67, № 434). Попередні місця збереження: збірка ЧМТ №393, ЧІМ, ГКШ, зараз у НМШ, інв. №г-621.

2) Начерк. Папір, олівець, туш (16.0-22.4). Справа чорнилом позначено: №117-174. Попередні місця збереження: збірка ЧМТ №399, ЧІМ, ГКШ, зараз у НМШ, інв. № г-625.

В пояснювальному тексті до згаданого офорта Броніслава Залеського дається опис цього саду: «Недалеко від скелі «Монах» сотня тутових дерев, що мають в більшості дивовижні форми, росте в щілинах товстого шару вапнякових відкладень... Дерева ці досить великі, листя на них рясне; без сумніву, під скелями, які начебто нависли над ними, дерева ці сягають корінням води; без таких джерел як могли б вони рости під жагучим небом пустелі, в місцевості, зовсім позбавленій дерев?»

З часу збудування Новопетровського укріплення цей тутовий (шовковичний) гай використовується як місце відпочинку.

В перші роки перебування в Новопетровському укріпленні (1851-1852) Шевченко неодноразово змальовував дерева Мангишлацького саду. Ці малюнки бачив у Шевченка М. Ф. Савичев. При зустрічі з ним 1852р.: «... в портфели Шевченко бнли зтюдьі каменистьіх балок, каменньїх обвалов и групп тутовьіх деревьев...» (газета «Козачий вестник», Новочеркасск, 1884, № 53-54; «Літературний журнал», — К., 1939, № 2, стор. 118).

В літературі ці малюнки відомі переважно під назвами: «Дерева серед каменів» (Плещинський. «Малюнки й акварелі. Образотворче мистецтво», — К., 1939, № 2-3, стор. 57; Бескин О. Т. «Т.Г.Шевченко как художник», «Искусство», — М., 1939, № 2, стор. 40), «Мангишлацький пейзаж» (Раєвський С. «До питання атрибуції і датування деяких сепій Т. Г. Шевченка» «Образотворче мистецтво», — К., 1941, № 4, стор. 30). Малюнки помилково датуються 1838-1845 та 1847-1857 рр. («Каталог малярської творчості Т. Г. Шевченка, експонованої в Галереї», — X., 1934, стор. 17,29).

Жива природа, особливо дерева, посідають у малярській творчості Шевченка чільне місце. Правда, не в усі періоди життя цей мотив звучав з однаковою силою. До заслання — в молоді роки — дерево потрапляло переважно до пейзажних творів, де відігравало роль декоруму, іноді фігурувало як елемент фону. Зовсім інакшого змісту ця тема набрала в останній період творчості, цебто після заслання. Тут вона виступає самостійно, як основний мотив. Дерево вимальовується так, щоб відчувалась ота вічна ідея життя — боротьба, змагання. Змагання всюду й безперестану. Такий зміст життя породжує несподівані форми, красу.

Про це свідчать не лише твори, але й живі люди, сучасники мали щастя спостерігати художника в момент його захоплення природою. Катерина Юнге — донька графа Федора Толстого — пригадує у своїх записках характерний епізод.

«Ніхто не був такий чутливий до краси природи, як Шевченко, 'іноді він несподівано приходив десь по обіді.

—Серденько моє, беріть олівець, ходімо швидше!

—Куди ж, дозвольте дізнатися?

—Та я тут дерево відкрив, та ще яке дерево!

—Господи, де це таке диво?

— Недалеко, на Середньому проспекті. Та ходімо ж! — І ми, стоячи, зарисовували в альбом дерево на Середньому проспекті, а потім ішли на набережну, милувалися заходом сонця, переливами тонів. І не знаю, хто більше захоплювався — 14-річна дівчинка чи він...»

Проникливе спостереження, глибоке розуміння природи і велику любов до неї художник набув на засланні в голих пустельних степах, де кущик трави або поодиноке дерево в ущелині — то диво для людини. Дерева, що вистояли в нерівнім змаганні з кам'яною навалою і пробились до світла, були для Шевченка одним з найвідрадніших явищ протягом семи років закаспійської неволі.

Понад двадцять малюнків з мангишлацьких дерев дійшло до нас. Маємо на увазі ті, що цілком приурочені зображенню лише дерев і, в якійсь мірі, кам'яних брил, що їх обступають. В переважній більшості ці доробки мають закінчений вигляд, виконані сепією з застосуванням туші і білила. Два акварельних. Останні — ті, що мають етюдний характер, — зроблено олівцем і пером.

Ці зображення настільки оригінальні та самобутні, що, певно, чогось подібного трудно знайти в інших художників. Не прикладеш сюди і тих розповсюджених традиційних характеристик, як, наприклад: «дерева стояли в глибокій задумі» або «високі тополі знімались до неба». Шевченкові дерева нагадують скоріше всього первісну людину, яка вже твердо і впевнено стояла на землі двома ногами, але ще не володіла переможним знаряддям, не мала в руках не тільки наступальної — навіть захисної зброї, щоб впевнено випростатись і гордо, з піднятою головою оглядати довкілля. На всіх малюнках без винятку вони міцно зариваються в землю. Покручене, вузлувате гілля, як мозолясті руки трудівника, напружено впираються в кам'яні брили, ніби відштовхують їх, щоб ті своєю вагою не роздавили стовбура, не задушили коріння.

На кожному з цих малюнків фігурує одна й та ж порода дерев — безстрашна і всеперемагаюча шовковиця. По-різному варіюється один і той же мотив, одна й та ж ідея — то уламок скелі наліг на стовбур і тисне його донизу, то навпаки: дерево, як гігантський спрут, своїм гіллям та розгалуженим по верху корінням з тріумфом насіло на кам'яний хаос...

Щодо засобів зображення цієї багатосерійної драматичної епопеї, слід сказати, що вони не вкладаються в однослівні визначення. «Контур малюнків виконувався переважно пером і тушшю, — пише Г. Паламарчук, — а потім форму дерев і каміння художник ретельно проробляв сепією. Таке сполучення графічних і живописних прийомів надавало етюдам особливої виразності. Часом Шевченко освітлював скелі чи каміння на передньому плані яскравими бліками, прокладеними на значній площині густим шаром білил. Це створювало мальовничий контраст із затемненим заднім планом. В інших малюнках, навпаки, передній план дано напівтінями, а задній — в глибині — виділено яскравим промінням сонця чи світлим фоном».

Коли розглядаєш ці малюнки, мимоволі спливає в пам'яті лист їх автора до Броніслава Залеського в місто Златоуст, звідки останній писав про непроглядні соснові ліси. «Вітаю тебе, мій друже, богу милий! Вітаю тебе на лоне девственной, торжественно прекрасной природы! Много бы и много молитв сердечных послал бы я ко престолу живого бога за один час, проведеними с тобой в дремучем сосновом лесу, под темной тенью широковетвистой, мрачной, как дума Оссиана, ели. Хорошо и, боже мильїй, как