«Психологія і соціологія»

К.психол.н., доц. Кузікова С.Б.

Сумський державний педагогічний університет

АКТУАЛЬНІСТЬ ОПРАЦЮВАННЯ ОСОБИСТІСНИХ ПРОБЛЕМ СТУДЕНТАМИ-ПСИХОЛОГАМИ В КОНТЕКСТІ ПРОФЕСІЙНОГО САМОРОЗВИТКУ

Специфікою професійної діяльності практичного психолога є, передусім, її спрямованість на надання психологічної допомоги іншим. Психолог-практик не просто працює, спілкується з людьми, а й активно впливає на них, змінює їх. Тому й професійне становлення (а отже і професійна підготовка) студентів-психологів має свої особливості, свою специфіку.

Процес підготовки майбутніх фахівців у галузі практичної психології має включати не тільки засвоєння теоретичних знань, а й формування професійно важливих рис особистості фахівця (О.Ф.Бондаренко, В.Г.Панок, Н.В.Чепелева, Т.С.Яценко та ін.). В даному випадку можна сказати, що центральною ланкою системи підготовки практичних психологів має бути особистісна підготовка майбутніх фахівців, яка інтегрує всі інші елементи цієї системи і неможлива без переживання студентами досвіду особистісних змін, особистісного росту.

Особистісна готовність до професійної діяльності передбачає наявність у психолога-практика потреби і можливості йти не від себе, а від клієнта та його проблеми, тобто певну особистісну децентрацію. Для цього в процесі підготовки студентів до професійної діяльності з надання психологічної допомоги клієнтам необхідне розв’язання особистісних проблем самого майбутнього фахівця, які збільшують його суб’єктивізм і упередженість в оцінці особистості клієнта та його проблем. О.Ф.Бондаренко вважає, що недостатня опрацьованість особистісних проблем (фрустрованих або нереалістичних потреб, фантазій, страхів, конфліктів, захистів, ціннісних смислів, самооцінок, мотивів та ін.) та недостатня професійна (практична й теоретична) підготовка легко можуть замість психологічної допомоги травмувати як клієнта, так і фахівця, додавши до невирішених проблем психогенні розлади [1].

З викладеного вище випливає, що процес підготовки студентів до професійної, насамперед психокорекційної, діяльності має передбачати певну індивідуальну роботу з кожним з них, а саме: виявлення особистісних проблем студентів на початку навчання (анкетування, проективні тести, малюнки, вербальні асоціації та ін.) та постійну взаємодію з ними з метою розв’язання цих проблем, доки вони існують, шляхом психологічного консультування, навчання прийомам самоаналізу, саморегуляції, самокорекції, нарешті постійної роботи над самим собою під керівництвом викладача-психолога (фахівця в галузі психокорекції чи психологічного консультування).

Досвід автора статті свідчить про наявність у більшості студентів актуальних для них психологічних (особистісних чи міжособистісних) проблем. Зокрема, були проаналізовані запити, які надходили протягом багатьох років (220 запитів за шість років) від студентів-психологів третього року навчання. Ці запити слугували авторові орієнтиром при викладі лекційного матеріалу та організації практичних занять з навчальної дисципліни «Основи психокорекції» (програму курсу дивись у [2]). При цьому ми виходили з того, що інформація, яку отримують студенти, повинна виконувати не лише освітню, а й психотерапевтичну, розвивальну, виховну функції. Тобто вона повинна бути не абстрактною, а, навпаки, корисною для самих студентів і відповідати їх особистісним потребам.

Аналіз запитів показав, що найчастіше студентів-третьокурсників непокоїть проблема невпевненості в собі, власна безпорадність, боязнь всього нового (людей, справ, нових місць) – 68% запитів. Слабка віра в себе, в свої можливості породжує невпевненість в майбутньому, страх перед ним («боюсь зробити щось не так» - страх характерний для дітей молодшого шкільного віку, «боюся не реалізуватися», «боюся не відбутися» і т.п.).

На другому місці за кількістю запитів – проблема психоемоційної неврівноваженості, перепадів настрою, низької здатності до самоконтролю і саморегуляції (38% запитів).

Часто студенти звертаються з проблемою високої тривожності і внутрішньоособистісних суперечностей – 37% звернень («я хвилююся з будь-якого приводу», «розгублююся, червонію», «не можу зрозуміти себе», «не довіряю собі» і т.п.). Ці запити нерідко супроводжуються скаргами на знижену активність («нічого не хочу робити», «ніщо не цікавить»), апатію, депресивний стан (близько 10%), або на страхи, які переслідують їх. Серед страхів називаються такі: страх власної смерті, смерті рідних, темряви, висоти, нападу, страх «бути пограбованим», «обдуреним» і т.п. – близько 18% запитів. Крім того 16,3% запитів студентів вказують на високу чутливість та образливість, що свідчить про наявність внутрішньоособистісного конфлікту.

Непокоїть велика кількість звернень з проблеми відчуття самотності і незахищеності – 14,3% («боюся залишитися самою», «кожного дня повертаюся додому і знаю, що мене ніхто не чекає», «я зовсім одна», «я нікому не потрібна», «мене ніхто не розуміє», «я завжди наодинці зі своїми проблемами», «я схожа на холодну, сіру осіню мряку – така ж тужлива і самотня», «боюся невизнання» і т.п.).

Ще одна гостра і серйозна проблема – це усвідомлені (цьому допомогли попередні два роки навчання за психологічною спеціальністю) психологічні травми дитинства. Таких запитів було декілька – 3,5% («у мене було погане дитинство, поганий тато, мама», «мені болить образа на батьків – якою я була самотньою і покинутою! Мені здається, я ніколи не зможу жити нормальним життям, мати нормальні стосунки з людьми», «батьки мені навіяли, що я невдаха і нікчема, і я нічого не можу з цим зробити»).

Названі звернення потребують негайного і дуже обережного втручання. Молодих людей, які зазнали психологічних травм, просто не можна залишати поза увагою психолога-консультанта. На жаль, досвід підказує (аналіз малюнків «Мій внутрішній світ», незакінчених речень, асоціацій на образи і слова), що таких звернень могло бути набагато більше. Але з огляду на інтимність і болісність проблеми значна кількість молодих людей не наважується звернутися по допомогу, тримають болісне відчуття в собі. На нашу думку, тут стане у нагоді теоретична інформація про виникнення психологічних травм у дитинстві, їх вплив на формування особистості та можливості психотерапевтичної роботи з ними. Отримана інформація допоможе усвідомити та переосмислити минулий негативний досвід, по-іншому поставитися до нього або звернутися по допомогу.

Крім особистісних проблем, велика кількість звернень студентів-третьокурсників стосується проблем міжособистісних стосунків – з однолітками, батьками, особами протилежної статі – близько 67% звернень. Ці запити дуже різноманітні – від глибоких, пов’язаних із внутрішньоособистісним конфліктом, труднощів спілкування до проблем ситуативного, поведінкового характеру, які потребують знання технік ефективної міжособистісної взаємодії і володіння відповідними навичками.

Треба відзначити групу звернень, які є природними і властивими для юнацького віку. Вони пов’язані з проблемами самовизначення, пошуку власного «Я», сенсу життя – близько 12,5%. Вираженість психологічних проблем студентів-третьокурсників майбутніх практичних психологів наведена на рисунку 1

Рисунок 1 Вираженість психологічних проблем студентів-психологів

Отримані дані переконливо свідчать про необхідність організації і проведення серйозної індивідуальної (консультування) та групової (участь у тренінгах) корекційної роботи, спрямованої на розв’язання зазначених проблем, тим більше коли «носіями» проблем є студенти – майбутні фахівці в галузі практичної психології.

Крім того, ми вважаємо принципово важливим той факт, що у процесі підготовки практичних психологів нові знання повинні даватися не «до відома», не просто для збагачення теоретичних уявлень, а, насамперед, для розширення можливостей студентів розв’язувати проблеми (особистісні чи професійні), які перед ними постають. Сказане, ні в якому разі, не зменшує значення глибокої теоретичної підготовки майбутнього фахівця, але змінює ракурс подачі освітньої інформації. Теоретичні знання з психології, які набувають студенти, мають бути суб’єктивно значущими, такими, що змінюють їх самих, розв’язують їх внутрішні протиріччя, формують психологічний світогляд як певний тип життєвої філософії, позитивне ставлення до себе та інших, ціннісні орієнтації, особистісні настановлення.

Однак треба пам’ятати, що особистісне знання неможливо передати від однієї людини іншій, його можна тільки «виробити», взяти з власного досвіду. Не може бути й еталона особистісного знання. Тому викладачі повинні будувати роботу зі студентами-психологами так, щоб викликати в них інтерес, бажання, прагнення до самопізнання та саморегуляції, тобто актуалізувати й активізувати їхню потребу в саморозвитку, а самого студента сприймати як суб’єкта особистісного та професійного саморозвитку. Такий підхід, на наш погляд, забезпечить якість підготовки майбутнього психолога-практика і збереже його психологічне здоров’я.

Література

1. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: Теория и практика. – К.: Укртехпрес, 1997. – 216 с.

2. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції. Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 384 с.