Дончак Л.Г.

Вінницький національний технічний університет

Удосконалення внутрішніх економічних відносин на підприємстві

В сьогоднішніх нестабільних умовах розвитку економіки вагомого значення набуває підвищення ефективності внутрішніх економічних відносин господарюючих суб’єктів, що передбачає вирішення проблем горизонтальних (між структурними підрозділами) та вертикальних (між підрозділами та вищим керівництвом) відносин, оскільки структурні підрозділи будь-якого підприємства у процесі виробництва постійно взаємодіють між собою.

Одним з основних, на наш погляд, напрямів покращення внутрішніх виробничих відносин на підприємстві є вибір та обґрунтування форми функціонування механізму, що ґрунтується на створенні центрів прибутку та центрів витрат і дозволяє активізувати внутрішні чинники ефективності господарювання за рахунок посилення відповідальності підрозділів підприємства за результати їх діяльності.

Нами пропонується розглянути чотири основні форми функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства: централізована – характеризується повним регулюванням діяльності підрозділів з боку керівництва; частково децентралізована – притаманне часткове регулювання діяльності підрозділів і передбачає надання окремим підрозділам статусу центрів умовного прибутку; децентралізована – являє собою сукупність відносно самостійних спеціалізованих підрозділів підприємства, пов’язаних між собою та вищим керівництвом системою договірних відносин, діяльність яких координується вищим керівництвом підприємства; змішана форма – передбачає поєднання в собі трьох попередніх форм [1, с.37-38].

Підвищення рівня децентралізації структурних підрозділів підприємства дасть змогу, по-перше, покращити адаптованість підрозділів до зовнішніх факторів, що впливають на їх діяльність, по-друге, збільшити самостійність у прийнятті рішень щодо закупки сировини, збуту продукції тощо, по-третє, керівництво зможе зосередити свої зусилля не на самому виробництві продукції, а на зовнішніх аспектах діяльності підприємства, зокрема, на іноваційно-інвестиційній привабливості суб’єкта, налагодженні взаємовідносин із сільськогосподарськими підприємствами, державними установами тощо.

Що стосується малих за розмірами господарюючих суб’єктів, то для них оптимальною формою функціонування внутрішнього економічного механізму залишиться централізована, оскільки надання підрозділам такого підприємства будь-якої децентралізації буде не доцільним та нестиме лише додаткові витрати.

Для підприємств, підрозділи яких є центрами прибутку, регулювання відносин між керівництвом підприємства та його структурними підрозділами повинно ґрунтуватись на внутрішній договірній основі, що передбачає укладення договору, який повинен містити наступні розділи:

І. Предмет та термін дії договору. Предметом договору є взаємодія в процесі виробничої діяльності, а термін дії договору встановлюється індивідуально кожним підприємством.

ІІ. Обов’язки сторін. Підрозділ зобов’язується: 1) виготовити запланований обсяг якісної продукції та отримати прибуток у визначеному розмірі за відповідний період; 2) економно витрачати матеріальні та сировинні ресурси; 3) дотримуватись раціонального використання закріпленого за підрозділом майна та обладнання; 4) дотримуватись правил техніки безпеки та охорони праці; 5) нести матеріальну відповідальність за порушення спричинені підприємству, іншим підрозділам в визначеному розмірі.

Керівництво підприємства зобов’язується перед підрозділами: 1) своєчасно забезпечити підрозділ відповідними матеріальними та сировинними ресурсами, обладнанням, документацією; 2) забезпечити проведення необхідного ремонту обладнання; 3) вчасно та в повному обсязі розраховуватись із працівниками; 4) нести матеріальну відповідальність перед підрозділами за невиконання зобов’язань.

ІІІ. Відповідальність та повноваження сторін. Підрозділ несе відповідальність та повноваження за: обсяг виготовленої продукції; витрати підрозділу; виробництво; прибуток; закупку сировини (для центрів реального прибутку); маркетинг та збут (для центрів реального прибутку); підбір персоналу (для центрів реального прибутку). Керівництво несе відповідальність за зриви в роботі по винні керівного персоналу та розрахунки з підрозділом.

IV. Розподіл прибутку між підрозділами. Кожне підприємство самостійно вирішує яким чином розподіляти отриманий прибуток. Як правило, прибуток підприємства передбачає формування фондів та резервів, розрахунки з кредиторами, реконструкція та технічне переозброєння, податкові платежі тощо, а також частина повинна підлягати розподілу між підрозділами.

Основним інструментом формування ефективних взаємних відносин між структурними підрозділами є система внутрішнього ціноутворення, що являється одним з методів взаєморозрахунків, вимірювальним кількісним параметром визначення ефективності кожного підрозділу, а також стимулюючим фактором, здатним підвищити зацікавленість працівників. Для підприємств, де основними підрозділами є центри умовного прибутку, доцільно формувати внутрішні ціни на основі витратного методу, що включають нормативні витрати підрозділу та прибуток, що припадає на даний підрозділ. Для підприємств, де підрозділам основного виробництва надано статус центрів прибутку, які можуть реалізовувати продукцію на ринок, формування внутрішніх цін рекомендується на основі поточних ринкових цін. Переваги даного методу формування цін полягають в ефективній взаємодії підрозділів підприємства; дають змогу об’єктивно оцінити ефективність діяльності підрозділів; стимулюють до покращення результатів діяльності підрозділів.

Отже, запропоновані шляхи удосконалення внутрішніх економічних відносин на підприємстві сприятимуть ефективному функціонуванню внутрішнього економічного механізму господарюючого суб’єкта.

Література:

1. Козловський В. О. Структурна модель формування внутрішнього економічного механізму підприємства / В. О. Козловський, Л. Г. Дончак // Віснику ВПІ. – 2009. – № . 5 – С. 36-39