Экономические науки/10. Экономика предприятия

Бендюл І. М., Галіщук С. П.

Науковий керівник: Нікіфоряк Л. С.

Буковинська державна фінансова академія

Аналіз інноваційної діяльності підприємств в Україні

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку економіки України постає питання щодо необхідності інноваційної діяльності як на макро-, так і на макрорівні. Впровадження інновацій дає можливість підвищувати конкурентоспроможність продукції, ефективно використовувати ресурси, покращувати соціально-економічне становище суб’єктів господарювання. Особливо важливою інноваційна діяльність є в умовах інтеграції України в світову економіку, оскільки це вимагає відповідності якості вітчизняної продукції загальноприйнятим світовим стандартам та її конкурентоспроможності у порівнянні з іноземною.

Проте впровадження інновацій на підприємствах потребує значних капіталовкладень. Від обсягів фінансового забезпечення залежить якість інноваційних розробок та швидкість впровадження нововведень, що потребує залучення інвестицій. Це зумовлює актуальність аналізу інноваційної діяльності, виявлення основних проблем та можливих шляхів їх вирішення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання, що стосуються інноваційної діяльності є досить поширеними серед останніх досліджень та публікацій. Даній темі присвячено велику кількість статей у фахових часописах та наукових збірниках. Зокрема, це статті таких вітчизняних науковців як Луциків І., Череп А., Кирич Н., Денисенко М., Субочев О. та багато інших.

Метою дослідження є аналіз сучасного стану та визначення перспектив розвитку інноваційної діяльності підприємств в Україні.

Основні результати дослідження. Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [2]. Господарський кодекс України дає дещо інше трактування цього поняття, а саме: інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя [1].

Основним об’єктом інноваційної діяльності є інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [2]. Особливість інноваційної діяльності як одного з різновидів підприємницької діяльності полягає в тому, що вона є діяльністю підвищеного ризику порівняно зі звичайним підприємництвом. Такий ризик обумовлений новизною, творчим характером науково-технічної роботи, можливістю отримання як позитивного, так і негативного результату.

На сьогодні стан інноваційної діяльності в Україні більшістю науковців визначається як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів в країнах, для яких інноваційний розвиток є пріоритетним завданням економічної стратегії. Так, останні офіційні статистичні дані свідчать про поступове зниження інноваційної активності підприємств в Україні [6]. Ці статистичні дані наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Інноваційна активність підприємств України

Показники	Роки
	2007	2008	2009
Кількість підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, од.	1472	1396	1370
Питома вага підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, %	14,2	13,0	12,8
Кількість підприємств, що впроваджували інновації, од.	1186	1160	1145
Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %	11,5	10,8	10,7
Загальна сума витрат на інноваційну діяльність, млн. грн.	10850,9	11994,2	7949,9
Освоєно інноваційних видів продукції	2526	2446	2685
Впроваджено нових технологічних процесів	1419	1647	1893

Таким чином, протягом 2007-2009 років в країні відбулося зниження інноваційної активності підприємств – кількість підприємств, які займались цим видом діяльності зменшилась на 102. Як бачимо, кількість підприємств, що займалися інноваційною діяльністю, не відповідає кількості підприємств, що впроваджували інновації, але такий розрив з кожним роком також зменшувався. Для наочності даних можна зобразити це графічно на рисунку 1.

Рис. 1. Динаміка інноваційної активності підприємств

Аналіз динаміки інноваційних витрат протягом досліджуваних років вказує на те, що їх величина до 2008 року зростала і досягла рівня 11994,2 млн. грн. Проте, у 2009 році розмір загальної суми витрат на інноваційну діяльність скоротився на 66 % та становив 7949,9 млн. грн. Витрати на інноваційну діяльність здійснюються за такими напрямками:

- дослідження і розробки;

- внутрішні науково-дослідні роботи;

- зовнішні науково-дослідні роботи;

- придбання нових технологій;

- підготовка виробництва для впровадження інновацій;

- придбання машин та обладнання, пов’язаних з управлінням інноваціями;

- інші витрати.

Найбільшу частку інновацій упроваджують підприємства авіабудування, медичної, суднобудівної, скляної, електротехнічної промисловості, хімічного, нафтового, сільськогосподарського машинобудування, металургії. Найпоширеніший напрям інноваційної діяльності – створення та впровадження нової продукції, тобто здійснення продуктивних інновацій [4]. Потрібно відмітити, що поряд із низькою інноваційною активністю промислових підприємств, загальна кількість інноваційних видів продукції, які були освоєні підприємствами України зросла у 2009 році по відношенню до 2008 року на 239 одиниць, тобто майже на 10%. Так само і кількість нових впроваджених технологічних процесів зросла у 2009 році на 246 одиниць, тобто на 15%.

В Україні протягом останніх років основним джерелом фінансування інноваційної діяльності були власні кошти підприємств. Їх частка в загальному обсязі фінансування у 2009 році становила 65%. Це спричинено тим, що підприємствам, які займаються інноваційною діяльність для впровадження інновацій вигідніше користуватися власними коштами через високі кредитні ставки банківських установ на позикові кошти. Тому і кредитні ресурси в структурі джерел фінансування інноваційної діяльності мають значно меншу питому вагу, ніж власні кошти та іноземні інвестиції, а саме – 14% (кредити банків відносяться до інших джерел фінансування). Як бачимо з рисунка 2, більш вигідним за кредитні ресурси, але менш поширеним, ніж власні кошти, є залучені іноземні інвестиції – 19% всього обсягу фінансування. Незначну частину у фінансуванні інноваційної діяльності займають кошти державного бюджету – всього 2%.

Рис. 2. Джерела фінансування інноваційної діяльності в 2009 році

Як показує зарубіжний досвід, головну роль у стимулюванні інноваційного розвитку підприємств України має відігравати держава, створюючи сприятливі умови для здійснення ними науково-дослідної діяльності, запроваджуючи різні види податкових і амортизаційних пільг. Проблема полягає в тому, що у нашій країні дія цих пільг періодично призупиняється.

Отже, в останні роки проблема активізації інноваційної діяльності підприємств лише загострювалась, і вже на сьогодні науковці констатують про гальмування інноваційного розвитку в країні. Основними причинами та проблемами такого негативного явища виділяють:

- нестійкість української економіки до світової фінансово-економічної кризи, результатом чого стало: падіння банківської системи України, скорочення та неможливість функціонування малого та середнього бізнесу, різке скорочення обсягу інвестицій (як іноземного, так і національного походження) в економіку;

- відсутність реальних механізмів об'єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку;

- інноваційна політика не має чіткої спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, у їхній реструктуризації з врахуванням ринкових чинників;

- відсутність чітких механізмів і регламентованих термінів розгляду інноваційних проектів;

- високий економічний ризик залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва;

- слабкий розвиток малого та середнього інноваційного підприємництва - провідника інноваційного продукту до масового виробництва;

- відсутність сучасної інноваційної інфраструктури, яку мають утворювати технопарки і технополіси, інноваційні і технологічні центри, бізнес-інкубатори, також консалтингові, лізингові, інформаційні, сервісні підприємства, центри колективного користування унікальним науковим устаткуванням та приладами, сертифікаційні та маркетингові центри;

- відсутність систем стимулюючого інноваційного пільгового оподаткування;

- низький рівень фінансування та інвестування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що не дає можливості розвиватися науковій сфері та реалізувати нові креативні ідеї, різного роду ноу-хау, як наслідок промислові підприємства намагаються здійснювати закупки технологій і обладнання за кордоном, а власні науково-педагогічні школи залишаються незатребуваними, і в результаті - національна економіка приречена на відставання [3].

Література:

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради, 2003, № 18-22, ст.144.

2. Закон України «Про інноваційну діяльність» // Відомості Верховної Ради, 2003, № 36, ст.266.

3. Космидайло І.В. Проблеми інноваційного розвитку в Україні та шляхи її вирішення / І.В. Космидайло // Актуальні проблеми економіки. – №2(68). – 2007. – С.20 – 26.

4. Луциків І. В. Інноваційна діяльність в Україні: реалії сьогодення та перспективи розвитку // Інноваційна економіка. - № 4. – 2010. – С. 23-26.

5. Череп А. В. Інвестиційно-інноваційна діяльність як фактор ефективного розвитку підприємства / Череп А. В., Ясир А. М. // Вісник Хмельницького національного університету. - № 1. – 2009.

6. www.ukrstat.gov.ua - офіційний сайт Державного комітету статистики України.