Пілявський В.І., здобувач

Полтавська державна аграрна академія

Необхідність і умови розвитку інтеграційних процесів агропромислового виробництва

Світова практика показує, що зароджена в аграрній сфері економіки, інтеграція поширюється практично на всі сектори економіки і впливає на всі стадії відтворюваного циклу. Інтеграційні процеси мають різну швидкість, охоплюють неоднакові просторові зони, відрізняються специфічними формами, здійснюються різними методами. Проте, володіючи відносною автономією, вони в той же час взаємозв'язані і безперервно впливають один і на одного.

Будь-який інтеграційний процес, і особливо в системі економічних відносин, складний, багатоманітний і схильний до впливу і дії самих різних чинників політичного, організаційного, технологічного і іншого характеру. Не становить винятку процес агропромислової інтеграції.

На наш погляд, логічно в понятійний апарат «інтеграція» включити ряд характерних системоутворюючих елементів: доцільність створення, умови і передумови, соціально-економічні прояви.

Доцільність створення відображає головну мету агропромислової інтеграції і витікаючи з неї локальні цілі і задачі.

Головна мета агропромислової інтеграції – узгодження організаційно-технологічних процесів в сферах і галузях АПК, результатом якого є досягнення інтегрального ефекту, що перевищує суму ефектів функціонування його окремих частин, що свідомо направляється і проблемно орієнтоване.

Із загальної установки витікає ряд локальних цілей і задач, серед яких: підвищення ефективності агропромислового виробництва; переведення сфер і галузей АПК на інтенсивний шлях розвитку; переведення сільського господарства на індустріальну основу; прискорене упровадження в практику досягнень НТП; рішення соціальних проблем; розвиток різноманітних форм власності; формування агропромислових утворень нового типу; ефективне використання засобів і ресурсів; інші локальні цілі і задачі.

Весь світовий досвід розвитку агропромислової сфери переконливо свідчить про визначальний вплив на передумови, розвиток та результати інтеграції інституціонального середовища, під яким розуміється сукупність інститутів, тобто, певних формальних та неформальних правил та норм, які створюють політичні, соціальні та юридичні рамки між людьми у процесі господарської діяльності, та санкції за їх порушення.

Існують різні погляди на природу інститутів, але у реальному сучасному житті вони приймають форму формальних правил (конституції, закони, судові прецеденти, адміністративні акти) та механізмів примусу, які забезпечують дотримання правил (суди, податкова адміністрація, міліція тощо) та неформальних обмежень (традиції, звичаї, будь-які соціальні умовності). Формальні інститути і механізми їх захисту встановлюються й підтримуються свідомо, в основному – під тиском держави, напроти, неформальні інституті створюються спонтанно, як побічний результат взаємодії множини людей, які переслідують загальні цілі або власні інтереси. Формальні правила допускають різкі зміни, тоді як неформальні змінюються лише поступово. Це набуває особливого значення в сільськогосподарській сфері, де на протязі минулого століття під впливом ідеологічних поглядів відбувалися неодноразові спроби швидкого реформування відносин власності на ресурси та на результати праці. Але кожного разу це наштовхувалося на особливості селянського укладу життя.

Інституціональне середовище, яке складається з формальних та неформальних інститутів, вводить певні обмеження, які звужують коло вибору тих чи інших бізнесових стратегій. Це означає, що економічні агенти діють в умовах певного ризику та невизначеності, тобто, високих трансакційних витрат, прав власності (що не чітко визначені) та ненадійних контрактів. При ринковому обміні обидві сторони обмінюються товарами чи послугами, а точніше, їх властивостями, які, у підсумку, представляють собою набір певних корисностей. Кожен економічний агент намагається уявити для себе якомога більше щодо відповідності цих властивостей його вимогам. Повна оцінка ступеня виявлення цих властивостей потребує надто високих витрат. Крім того, сторони обмінюються певними елементами прав власності, внаслідок чого виникає необхідність чітко визначити (специфікувати) ці елементи, а також забезпечити їх закріплення та захист.

Таким чином, в агропромисловій інтеграції визначається, в першу чергу, конкретним інституціональним середовищем, конкретною галуззю агропромислової сфери, в яких вона відбувається, рівнем та місцем розташування структури (інтегратора), яка має необхідні матеріальні, фінансові та управлінські ресурси і приймає рішення щодо початку та розвитку інтеграційних процесів. Ця особливість проявляється при порівнянні явища інтеграції в країнах з різними соціально-економічними умовами та, навіть, у межах однієї країни на різних етапах історичного розвитку.

Аналіз процесів агропромислової інтеграції, які відбувалися протягом, минулого століття в різних країнах, переконливо свідчить, що їх зміст та спрямованість суттєво залежить від багатьох факторів, які слід поділяти на загальні, що властиві різним видам інтеграції, а також особливі, які властиві інтеграції, котра відбувається в умовах окремої країни та конкретної галузі.

Загальним у процесах інтеграції є прагнення до головної мети інтеграції – отримання ефекту "сінергізму", тобто ефекту взаємодії, що забезпечує більшу продуктивність системи, ніж проста сума продуктивностей складових системи. У більш широкому сенсі, термін "сінергетика" – це теорія самоорганізації, злагодженості, впорядкованості складних систем відкритого типу. Підвищення продуктивності системи за рахунок сінергетичного ефекту відбувається в кінцевому вигляді внаслідок досягнення різних видів економії.

Отже, частіше за все агропромислова інтеграція вивчається, а значить і визначається в аспекті формалізації взаємодії промисловості і сільського господарства та утворення на цих засадах формувань певного типу. Неповнота визначень пов’язана з тим, що дослідники намагалися в одне визначення «втиснути» всю багатогранність цієї фундаментальної проблеми сучасної економіки. Адаптуючи підхід декомпозитивності загального визначення «інтеграція» логічно в понятійний апарат «агропромислової інтеграції» включити ряд характерних системоутворюючих факторів: доцільність створення, умови і передумови, соціально-економічні прояви.