к.е.н. Писаренко М.М., Обіход О.В.

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини

ВНЗ ВМУРоЛ „УКРАЇНА”, Україна

Проблеми фінансування діяльності підприємств сільського господарства на сучасному етапі трансформації економіки

В умовах проведення в Україні радикальної економічної реформи, питання забезпечення господарської та фінансової стабільності сільськогосподарських підприємств набуває все більшого значення.

Питання фінансового забезпечення діяльності підприємств сільського господарства розглядають вітчизняні та іноземні науковці, зокрема Панасюк Б.Я., Першко Л.О., Скотар М.Я., Ярошенко Ф.О. та багато інших.

Мета дослідження полягає у виявленні та розкритті основних проблем фінансування діяльності підприємств сільського господарства, які мають місце на сучасному етапі трансформації економіки.

Розвиток аграрного сектору в Україні залежить від ефективного його фінансування. Але, фінансування діяльності підприємств агропромислового сектора здійснюється з урахуванням специфіки функціонування цієї галузі, яка визначається: сезонністю виробництва; тривалим періодом відтворення основних засобів; наявністю значного часового інтервалу між періодами здійснення витрат та отримання кінцевих результатів; безперервністю виробничих процесів; використанням у якості засобів та предметів праці живих організмів, які підпорядковані у першу чергу біологічним законам відтворення; залежністю результатів діяльності підприємств та відповідно джерел фінансування від впливу природно – кліматичних умов; необхідністю кредитного забезпечення операційної діяльності та подальшого успішного розвитку суб’єктів господарювання як наслідок впливу попередньо зазначених факторів [1, c. 78].

Серед основних проблем фінансування діяльності сільськогосподарських підприємств можна виділити: зменшення обсягів державної підтримки сільського господарства, що не забезпечує нормальне функціонування аграрного виробництва; недоступність кредитних ресурсів через високі відсоткові ставки та відсутність заставного майна для ведення не лише розширеного, а й простого відтворення; відсутність надійних гарантій повернення інвестицій та кредитів через збитковість підприємств; не врахування сезонності робіт (немає стабільного фінансування у конкретно визначені періоди року), що фактично підсилює диспаритет цін; відсутність механізму швидкого і надійного доведення державних фінансових ресурсів до аграрних підприємств (ці ресурси «прокручуються» у комерційних банках не на користь селян); немає глибокого та надійного контролю з боку державних структур за цільовим використанням коштів за призначенням [1].

Джерела фінансування підприємств аграрного сектора економіки можна поділити на такі групи: державне фінансування; власні фінансові ресурси підприємств; кредитні ресурси та інвестиції.

Необхідність державного фінансування зумовлена не тільки специфікою галузі сільського господарства, а й рядом особливостей, які притаманні вітчизняним підприємствам цієї сфери.

Серед них, зокрема, такі: зниження купівельної спроможності населення, що обмежує можливості підняття цін на сільськогосподарську продукцію; відставання України від розвинутих країн за рівнем науково-технічного прогресу, передових технологій тощо; потреба в інвестиціях для підтримки родючості ґрунту; низькі рівні розвитку інфраструктури сільської місцевості; розрив сталих економічних і технологічних зв’язків між різними сферами агропромислового комплексу [2, с.101].

Вкрай обмежені бюджетні кошти в нашій країні доцільно спрямувати виключно на ключові заходи підтримки розвитку сільського господарства і підприємництва в сільській місцевості, а саме: наукові дослідження, зокрема в галузях елітного насінництва і племінного тваринництва; проведення технологічних ярмарок; здійснення інвестицій, які впливають на зниження затрат, поліпшення якості робіт і продукції; розвиток інфраструктури сіл і сільськогосподарських ринків; освіту і професійне навчання, перепідготовку землеробів на несільськогосподарські професії і інше; здійснення державних замовлень.

Одним з основних джерел фінансування сільськогосподарського виробництва залишаються власні кошти підприємств. До них відносяться нерозподілений прибуток та амортизаційні відрахування. Але для нормального відтворення основних засобів рівень амортизаційних відрахувань, який закладається в собівартості продукції, є недостатнім.

Щодо кредитного забезпечення сільськогосподарських підприємств, то аналіз кредитних правовідносин в аграрному секторі економіки свідчить, що комерційними банками не враховується специфіка сезонності сільського господарства. До цього часу сільськогосподарським товаровиробникам, як правило, продовжують надаватися короткострокові кредити, в результаті чого штучно створюються умови неплатоспроможності позичальників з усіма наступними негативними наслідками. До того ж, банки у кредитуванні надають перевагу підприємствам переробної промисловості.

Це зумовлюється невідповідністю сільськогосподарських товаровиробників вимогам банків (відсутність застави, збитковість тощо). У пріоритетному секторі національної економіки майже не проводиться робота щодо забезпечення вітчизняних або іноземних спеціалістів інформацією про потребу в коштах господарств та регіонів, про види кредитів, які їм необхідні та реальні строки повернення цих кредитів, виходячи з виробничого потенціалу підприємств і регіонів, прогнозу цін на продукцію, що вони виробляють, можливостей збуту цієї продукції і т. д. До речі, такий аналіз допоміг би зорієнтуватись в економічній ситуації не тільки банкам, а й самим сільськогосподарським підприємствам.

Слід зазначити, що в Україні рівень відповідної державної фінансової підтримки зростає, але залишається ще недостатнім, що ускладнює конкуренцію вітчизняних товаровиробників з зарубіжними за український споживчий попит. Передусім державної підтримки потребує продукція, пропозиція якої на ринку не задовольняє нормативний рівень споживання або виробництво якої є невигідним (маловигідним) для виробників. Тому потрібно розробити вітчизняні стандарти, які б відповідали світовим, вдосконалити систему сертифікації продукції, створити відповідальний орган за інформаційне та аналітичне забезпечення учасників ринку.

Суми прямих бюджетних призначень зростають, але ефективність виробництва сільськогосподарської продукції не поліпшується. Причини «неадекватної» віддачі на вкладені ресурси криються в якості самої політики підтримки галузі. Мається на увазі: нееквівалентність товарообмінних операцій сільського господарства з іншими технологічно пов’язаними галузями агропромислового виробництва; втручання уповноважених регуляторних органів у процес ціноутворення на окремі види соціально значущих продовольчих товарів; перешкоди на шляху вільного міжрегіонального переміщення сільськогосподарської сировини; нецільове використання бюджетних коштів та їх елементарне розкрадання; контрабандне ввезення продовольства на митну територію України та пільговий імпорт м’ясо продукції через вільні економічні зони й території пріоритетного розвитку.

Отже, постає мотивована необхідність докорінної зміни існуючої практики фінансування підприємств сільського господарства на сучасному етапі трансформації економіки.

Література:

1. Панасюк Б.Я. Фінансове забезпечення розвитку агропромислового комплексу / Б.Я. Панасюк., Ф.О. Ярошенко // Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. – 2009. – Вип. 14. – С. 71–79.

2. Першко Л.О. До питання створення механізму фінансового забезпечення діяльності підприємств / Л.О Першко // Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. – 2009. – № 37 (49). – С. 99–103.