Економічні науки/13. Регіональна економіка

Аспірантка Омельченко О. І.

Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України

Оцінка міжрегіональної диференціації в Україні та обґрунтування пріоритетів державної регіональної політики

Сучасний просторовий розвиток України характеризується такими основними трансформаційними тенденціями, як: посилення міжрегіональної соціально-економічної диференціації; поєднання процесів внутрідержавної міжрегіональної інтеграції та дезінтеграції; перехід від економічного спаду до економічного зростання із значними регіональними особливостями [1]. Таким чином, від урахування просторової неоднорідності розвитку регіонів України та швидкості розвитку регіональних економічних систем залежить успіх трансформації української економічної системи. В свою чергу це обумовлює необхідність зміни принципів формування і реалізації державної регіональної політики.

Ефективним та дієвим інструментом реалізації державної регіональної політики є цільове програмування, що підтверджується вітчизняним та закордонним досвідом його застосування [2; 3]. В межах даного підходу на першому етапі формулюються цілі, на другому окреслюються шляхи їх реалізації, на третьому розробляються заходи та визначаються джерела їх фінансування. Таким чином, програмно-цільовий підхід спрямований на формування конкретної програми досягнення бажаних результатів і застосовується для вирішення пріоритетних завдань економічного, соціального, науково-технічного розвитку. Основу підходу складає розроблений комплекс взаємопов’язаних заходів із конкретизацією складу виконавчої групи, строків реалізації та обсягом необхідного ресурсного забезпечення.

З урахуванням існування об'єктивних обмежень в обсягах фінансових ресурсів, які можуть бути виділені на реалізацію регіональної політики, тобто під конкретну цільову програму, проблема першочерговості державної підтримки набуває особливої актуальності.

Проблему вибору напряму державної підтримки можна вирішити шляхом ранжування регіонів за значенням основних показників, які характеризують матеріальну та невиробничу сферу. Відбір показників може бути здійснений на основі експертного методу.

На тлі виявлених особливостей для цілей регулювання диференціації регіонального розвитку шляхом впровадження відповідних цільових програм важливе значення має питання оцінки рівня нерівномірності розвитку.

В якості сучасного інструмента оцінки однорідності або диспропорцій в темпах розвитку територій використовують теорію конвергенції [4-9]. Теорія конвергенції передбачає зближення і поступове вирівнювання темпів розвитку територій, що призводить до формування єдиного вектору їх зміни, і, як наслідок, до виникнення синергетичного ефекту формування траєкторії розвитку держави.

Базою для аналізу σ-конвергенції є апарат статистичних показників (варіації, концентрації, ентропії), оцінка β-конвергенції формується із використанням апарату економетрії, який містить регресійні моделі вартісних та темпових показників. Статистичний апарат аналізу σ-конвергенції дозволяє отримати статистичні оцінки даного процесу, а інструментарій аналізу β-конвергенції – динамічну. Аналіз показників σ-конвергенції та β-конвергенції дозволить зробити висновок про рівномірність розподілу регіонів за значенням обраних показників.

Для того, щоб виявити характер тенденцій збіжності/розходження регіонів та охарактеризувати розвиток конкретного регіону необхідно проаналізувати конвергентно-дивергентні процеси на тлі динаміки зміни значень проблемних показників.

Отже, якщо спостерігалась регіональна дивергенція на тлі збільшення (для показників-стимуляторів), зменшення (для показників-дестимуляторів) або незмінності рангу проблемного показника обраного регіону, то ситуацію можна охарактеризувати як нормальну. В протилежному випадку ситуація ідентифікується як проблемна і вимагає втручання з боку органів влади;

якщо спостерігалась регіональна конвергенція на тлі збільшення (для показників-дестимуляторів), зменшення (для показників-стимуляторів) або незмінності рангу проблемного показника конкретного регіону, то ситуацію можна охарактеризувати як проблемну і таку, що вимагає втручання з боку органів влади.

З метою оцінки ефективності діючого механізму реалізації державної політики в регіоні, необхідно проаналізувати комплекс цільових програм державного та регіонального рівня щодо регулювання виявлених проблемних сфер. На основі даного аналізу та висновків відносно конвергентно-дивергентних тенденцій робиться висновок відносно дієвості регіональної політики (рис. 1).

Рис. 1. Сценарії розвитку регіонів з урахуванням конвергентно-дивергентних тенденцій

Таким чином, відповідно до рис. 1 регіон згідно вихідних умов розвивається за одним із восьми сценаріїв, кожен із яких передбачає відповідні дії з боку регіональних та державних органів влади.

На основі вищевикладених теоретичних та практичних аспектів визначення нерівномірності розвитку регіонів автором пропонується алгоритм визначення напрямів розробки цільових програм з позиції теорії конвергенції (рис. 2).

Рис. 2. Алгоритм визначення напрямів розробки цільових програм

Таким чином, запропонований алгоритм орієнтований на підвищення обґрунтованості владних рішень щодо стимулювання та регулювання розвитку регіонів України, та дозволить підвищити ефективність запроваджених у майбутньому цільових програм, оскільки вони враховуватимуть особливості розвитку конкретного регіону.

Література:

1. Сторонянська І. З. Процеси конвергенції / дивергенції соціально-економічного розвитку регіонів України: підходи до оцінки / І. З. Сторонянська // Регіональна економіка. - № 2. – 2008. – С. 73-83.

2. Основи сталого розвитку Харківської області до 2020 р. Монографія. (Авт. кол. Пономаренко В. С., Кизим М. О., Авершин О. В.) – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2010. – 512 с.

3. Жуковский А. И., Васильев С. В., Штрейс Д. С. Разработка, реализация и оценка региональных целевых программ (на основе Канадского опыта) / Под общей редакцией Фабричного С. Ю. – Оттава-Москва-Великий Новгород, 2006. – 175 с.

4. Харламова Г. О. Ефекти конвергенції / дивергенції в інвестиційному кліматі регіонів України / Г. О. Харламова // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №6 (96). – С. 183-190.

5. Кизим М. О., Гейман О. А. Аналіз теоретичних передумов нерівномірності розвитку регіональних утворень у рамках концепції конвергенції [Ел. ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/.

6. Чужиков В. Проблеми регіональної конвергенції та дивергенції в Європі // Соціально-економічні дослідження в перехідний період: Зб. наук. пр. Інституту регіональних досліджень НАН України, Вип. ХХІХ / Відп. ред. М. І. Долішній. – Львів-Луцьк: ІРД, 2001. – Т. 1. – С. 188 – 193.

7. Сторонянська І. З. Регіони України: пошук моделі конвергентного розвитку: Монографія / І. Сторонянська; Нац. акад. наук України, Ін-т регіон. дослідж., Львів: Арал, 2008. – 142 с.

8. Гейман О. А. Нелинейность экономики и неравномерность развития регионов: Монография. – Х.: ФЛП Либуркина Л. М.; ИД «ИНЖЭК», 2009. – 428 с.

9. Лавровский Б. Л. Региональная асимметрия в Российской Федерации: измерение и регулирование [Эл. ресурс]. – Режим доступа: http://ieie.nsc.ru:8101/~tacis/lavr-rec