Економічні науки / 13. Регіональна економіка

Соколова Г.Б., к.т.н. Соколова С.М.

Технологічний інститут СНУ ім. В.Даля (м. Сєвєродонецьк)

Економічна культура як мотиваційний чинник диференціації господарського життя

Однією з ознак ринкового механізму є ускладнення соціального життя, плюралізація культурних цінностей і життєвих стандартів. У соціальному плані цьому відповідає підвищення мобільності населення, різноманіття господарських устроїв і економічних ролей. У контексті економічної культури активізуються і формуються нові ціннісні орієнтації і поведінкові стереотипи, які спонукають до пошуку нових форм діяльності, до освоєння інших господарських ролей, придбання нових професій, до досягнення успіхів, що раніше здавалися недоступними. Саме економічна культура значною мірою визначає рівень економічної активності в країні, ступінь розвитку економіки, темпи економічного зростання [1].

В процесі виникнення нових форм діяльності люди взаємодіють один з одним, утворюючи соціальні відносини. Якщо взаємодія людини із засобами виробництва формує у неї професійні здібності і навички, то відношення до праці і один до одного - певні соціальні якості. Вони вагомо впливають на розвиток виробництва і всю систему виробничих відносин, на реалізацію трудового потенціалу працівника в процесі диференціації господарського життя під впливом усвідомлених потреб і зацікавленостей.

Метою даної роботи є розгляд економічної культури як мотиваційного чинника в процесі диференціації господарського життя в сучасних умовах .

Трудова поведінка членів суспільства визначається взаємодією різних спонукальних сил, такими як: потреби і інтереси, що є детермінантами трудової поведінки в умовах диференціації господарського життя; бажання і прагнення, цінності і ціннісні орієнтації, ідеали і мотиви. Всі вони є структурними елементами складного соціального процесу мотивації трудової діяльності.

Для мотивації нових форм господарського життя велике значення має сприйняття нових, сучасних, запозичених ззовні форм господарської діяльності, цінностей і стереотипів економічної поведінки. Вони розповсюджуються різними шляхами: 1) через більш передові економічні інститути, проникаючі в традиційне господарське середовище, іноземні фірми і спільні підприємства, банки, страхові, аудиторські і інші компанії, що використовують місцеву робочу силу, 2) за допомогою навчання новому виду професійної діяльності, вивченню досвіду західного підприємництва в рамках різного роду спеціальних освітніх програм,

3) за допомогою демонстраційного ефекту, наслідування стилю і способу життя сучасних суспільств. Наслідуванню, копіюванню в контексті демонстраційного ефекту піддаються в першу чергу зовнішні атрибути сучасності, особливо споживчі стандарти розвиненого світу, наслідування яких стає значущим стимулом для активізації господарської і професійної діяльності.

Але проблема демонстраційного ефекту полягає в тому, що за його допомогою транслюються лише зовнішні атрибути сучасності, тоді як глибинна суть західної цивілізації, її раціоналізм, трудова і професійна культура запозиченню практично не піддаються. На думку А.С. Панаріна, «зовнішні плоди західної цивілізації, у вигляді високого рівня споживання, комфорту, індустрії дозвілля і розваг, вбираються як наркотик... Якщо йдеться про запозичення «субкультури дозвілля і споживання», то для деяких верств нашого населення, особливо молоді, це вже відбулося. Якщо ж мати на увазі продуктивну систему Заходу, в основі якої лежить культура праці, професійної відповідальності, законослухняності і т.ін., то в цьому відношенні одностороння імітаторська модернізація скоріше віддаляє, ніж наближає нас до цілей справжньої модернізації» [2].

У країнах незахідної традиції велику роль в здійсненні становлення ринкових відносин відіграє держава. Крім того, в ході становлення нової системи господарювання, роль держави виявляється пов’язаною не з лібералізацією всіх сфер суспільного життя (в першу чергу економіки і підприємництва), як це було на Заході, а, навпаки, з мобілізуючою державною політикою і ідеологією, тому наголошується їх зростання, а не зменшення. У країнах Східної і Південно-східної Азії набуло поширення явище, що іменується «авторитаризм розвитку» - так сучасні дослідники називають державний курс на національну консолідацію навколо ідей економіко-технологічної модернізації. Особливого значення проблеми державного регулювання і консолідації суспільства навколо держави набувають в умовах прискореної модернізації, оскільки, модернізація незахідних суспільств наприкінці XIX - XX ст. була в значній мірі обумовлена зовнішніми чинниками: необхідністю повноправного входження в світову спільноту, прагненням зайняти гідне місце в системі міжнародних відносин.

Держава виступає як гарант рівності і справедливості, чинник інтеграції в умовах етнічної, релігійної і соціокультурної неоднорідності, виконує функції контролю і регулювання. Це більшою чи меншою мірою характерно для всіх незахідних культур, але особливо вражає приклад Японії. Тут держава за допомогою культу імператора стала ще і втіленням сакралізованої національної ідеї, каталізатором етики служіння. На прикладі Японії добре спостерігати такі характерні для незахідних суспільств феномени, як неабсолютний характер приватної власності, сприйняття приватної економічної діяльності окремих компаній і осіб як діяльності загальнонаціональної і загальнодержавної. Тут в наявності відмінність від економічної культури США. Її жорсткий індивідуалізм і лібералізм обумовлює відношення до підприємництва як переважно до приватної справи.

Практично державне регулювання економіки здійснюється за допомогою «неринкових», за західними мірками, методів адміністративної дії на ділове життя. Проте це дія далека від «командно-адміністративної системи». Висока роль держави і бюрократії в розвитку країн Сходу визначається не стільки юридично, скільки соціокультурною традицією: «вироблене протягом багатьох століть відчуття себе як єдиного цілого, орієнтація на досягнення колективних цілей і готовність принести особисті інтереси в жертву інтересам колективу зводять бюрократію на вищий ступінь суспільної ієрархії, оскільки суспільною свідомістю вона традиційно сприймається як носій і гарант вищих інтересів - загальнонаціональних» [3]. Інший приклад успішної модернізації на Сході - Тайвань - також, на думку дослідників, зобов’язаний своїми успіхами мобілізуючій і керівній ролі держави в економіці. В тайваньській моделі модернізації державний контроль доповнює вільну економіку, але не відміняє її духу. Мета економічної політики держави - зробити ринковий механізм ще більш ефективним.

Втім, активна політика, направлена на розширення сфери приватного підприємництва, проводиться і в Китаї, що призвело до інтенсивного розвитку економіки країни. Мотивації модернізованих форм господарської активності і диференціації господарського життя сприяють реформаторські течії, що затверджують легітимну варіативність господарського життя.

Таким чином, одним з найважливіших проявів диференціації економічного життя під впливом мотивуючого чинника економічної культури є підвищення статусу і усвідомлення легітимності раніше маргінальних (не у сенсі оцінки, а що знаходяться на нижчих і периферійних рівнях культури) цінностей і норм. В результаті стають допустимими і навіть престижними види діяльності, які раніше були маргінальними, - те, що було «спекуляцією», проявом жадібності, егоїзму, стає «нормальним бізнесом».

Мотиваційний чинник економічної культури, який обумовлює диференціацію господарських ролей і господарського життя в цілому, і активізує раніше маргінальні групи населення і форми діяльності, приводить до руйнування стійких стереотипів економічної поведінки і загострення конфлікту модернізованих і традиційних елементів соціокультурної системи.

Сьогодні в Україні відбувається активізація національного капіталу, що підсилює майнове розшарування і в цілому підвищує напруженість в суспільстві. Органічна економічна культура в умовах становлення нової системи господарювання ускладнюється і розпадається, і її диференціація обов’язково повинна доповнюватися такими ж інтенсивними інтеграційними процесами. Роль такого інтегратора повинна виконувати нова економічна культура.

Література:

1. Сур’як А.В. Основи економічної культури: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2004. – 256 с.

2. Панарин А.С. Реванш истории. Российская стратегическая инициатива
в XXI веке. - М.: Логос, 2000. - 392 с.

3. Японский феномен. - М.: ИНФРА, 1996. - 180 с.