Экономические науки/Экономическая теория

К.е.н. Колесник Ю.В.

Херсонський національний технічний університет, Україна

Петлюченко В.В.

Херсонський національний технічний університет, Україна

МІЖНАРОДНИЙ РУХ КАПІТАЛУ ЯК НАЙВАЖЛИВІШИЙ ФАКТОР РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Світова фінансова криза надала привід ще раз звернутися до проблеми міжнародного руху капіталу. Сьогодні міжнародний рух капіталу - найважливіше явище світової економіки. Воно виступає як багатогранна економічна категорія, яка показує, що чим більше країна інвестує в сьогоденні, тим більше вона буде виробляти і споживати в майбутньому.

Міжнародний рух капіталу – явище історичне. На нижчій стадії розвитку капіталізму домінувало вивезення товарів (XVI—XIX століття), вивезення капіталу починає переважати на вищій стадії еволюції капіталізму у XX столітті. Це зумовлено процесом монополізації виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (зокрема олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які нагромадили в своїх руках величезні капітали і намагаються найприбутковіше їх розмістити..

Напрямки і закономірності міжнародного руху капіталу зумовлюються дією об’єктивних економічних законів, таких, як закон інтернаціоналізації, закон нерівномірності економічного розвитку, та ін. Так, напередодні Першої світової війни закордонні інвестиції капіталістичних країн становили 44 млрд. дол., приблизно 40% з яких припадало на Великобританію - 18 млрд. дол., на Францію — 9 млрд. дол., Німеччину — 5,8млрд.дол., на США — лише 3,5 млрд. дол. Після Другої світової війни іноземні інвестиції становили майже 60 млрд. дол., в 1970 р. — 285 млрд. дол., в тому числі США — майже 150 млрд. дол. (53 % загальної суми), Великобританії — 49 млрд. дол., Франції — 19 млрд. дол. Протягом періоду з Першої світової війни до 1970 р. в процесі іноземного інвестування проявилась дія закону нерівномірності, що засвідчило витіснення США Великобританії з першого місця, Нідерландами - Франції з третього місця (1914—1938), усунення Німеччиною Франції з третього місця після 1952 р. (після Другої світової війни і до 1952 р. з Німеччини було заборонено вивозити капітал, та ін.). Після розпаду колоніальної системи основна частина іноземних інвестицій спрямується у високорозвинуті країни, що є ознакою посиленого процесу інтернаціоналізації капіталу та дії закону інтернаціоналізації виробництва. Так, прямі американські інвестиції в Західну Європу в 1970 р. становили приблизно 25 млрд. дол., а інвестиції цих країн в США — 10 млрд. дол. Водночас в 60-70-ті роки посилюється роль такої форми міжнародного руху капіталів, як реінвестиції отриманих прибутків. В окремих країнах частка реінвестицій у загальному обсязі іноземних інвестицій становила від 60 до 80 %.

Наприкінці ХХ ст. на початку XXI ст. США міцніше закріпили своє лідерство у вивезенні підприємницького капіталу. Так, з 1992 р. по 2002 р. обсяг накопичених ними за кордоном прямих інвестицій збільшився у 2,7 разів і становив 22% від загального обсягу цих інвестицій у світі, тоді як частка Великобританії складала 15%, Франції – 9,5 % Німеччини – 8,4% Нідерландів – 5,2%, Японії – 4,8%. Процес вивозу капіталу поширюється й приймає все більше організовані форми. Сьогодні рух капіталу по країнах і галузях господарства багато в чому визначає структуру сучасного світового господарства, відносини між окремими його складовими частинами й перетворює фінансові ринки в найважливіший фактор світової економіки.

На початку ХХІ ст. сумарний обсяг світового ринку капіталів майже досяг обсягу світового ВВП. Капіталізація світових фондових ринків становила 37,6 трлн.дол., активи комерційних банків - 55,7 трлн.дол., вартість боргових забов’язань - 58,9 трлн.дол. З 1990 по 2005 рр. Міжнародне банківське кредитування зросло з 6,2 трлн.дол. до 15,2 трлн. дол., або більш ніж у 2,5 рази. Сумарна вартість цінних паперів, що оберталися на міжнародних ринках за цей період зросла з 1,5 трлн.дол. до 14,6 трлн.дол.

Серед різних форм інвестицій важливу роль відіграють прямі капіталовкладення. Оскільки їх суб'єкти здійснюють постійний контроль над цим капіталом (капіталом в позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер), прямі інвестиції гарантують стабільний ринок (або формують основу для виходу на ринки інших країн); дають право безпосереднього контролю (за наявністю контрольного пакету акцій), або активної участі в управлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакету), внутріфірмових позик або внутріфірмової заборгованості, а також через використання неакціонерних форм (укладання субконтрактних та ліцензійних угод, франчайзингу та ін.).

В 90-х роках ХХ ст., особливо в їх другій половині, світ пережив бум прямого зарубіжного інвестування, пік якого був досягнутий як раз на рубежі століть, коли був встановлений історичний рекорд за їх обсягами.

Таблиця1.

Розподіл надходжень нових прямих іноземних інвестицій між трьома групами країн (% від підсумку)

Групи країн	1985	1995	2000	2005	2010	2015
Розвинуті країни	76,7	64,0	60,0	54,7	48,6	41,1
Країни,що розвиваються	23,3	31,0	35,0	39,0	43,3	48,1
Країни з перехідною економікою	-	3,0	4,9	6,3	8,1	10,5

Головним суб'єктом міжнародного руху капіталів є транснаціональні корпорації. Що стосується провідних держав, то останні використують експорт капіталу, перш за все, як політичний засіб тиску, а вже потім як економічну допомогу. З міжнародних організацій особливо активна на ринку капіталів Організація країн-експортерів нафти. Міжнародні трансферти капіталів на початку XXI століття щоденно досягали 2 трлн дол., до 10 трлн дол. іноземних вкладів зберігалося в комерційних банках різних країн.

Таким чином, міжнародна мобільність капіталу сьогодні отримала настільки значні масштаби, що можна говорити про формування міжнародного ринку ресурсів капіталу з різноманітними видами активів, які обмінюються на ньому. Про її динамізм свідчить зокрема те, що на світовому фінансовому ринку на початку 80-х pp. щоденно знаходилось в обігу близько 60 млрд. дол., а на початку XXI століття від 1,5 до 2 трлн дол., причому переважна їх частка не контролюється державою і наднаціональними фінансовими інститутами. Важливо й те, що лише близько 10% таких операцій опосередковують рух реальних товарів і капіталів. Отже, фінансова глобалізація сьогодні з одного боку, сприяє економічному розвитку, надаючи країнам доступ до світових фінансових ресурсів, а з другого - загрожує економічному і політичному суверенітету передусім слаборозвинутих країн, до яких у 90-х роках XX століття увійшла і Україна.

Література.

1.Мочерний С.В., Ларіна Я.С., Фомішин С.В. Світове господарство в умовах глобалізації: Монографія.-К.:Ніка-центр, 2006, 200с.

2.Фомішин С.В., Колесник Ю.В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник.-Львів: Новий світ -2000, 2010, 360с.