УДК 005.591.6:323(477)

Бешлеул І.П., магістр

Одеська національна академія харчових технологій, м. Одеса

ДЕРЖАВНА ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ

Аннотація. У статті розглянуті проблеми державної інноваційної підтримки підприємств України, в тому числі підприємств харчової промисловості. Були визначені основні завдання, методи та пріоритетні напрямки державної інноваційної політики України. А також розглянута інноваційна активність підприємств та обсяги реалізованої інноваційної продукції галузей харчової промисловості.

Annotation. The article deals with the problems of the state innovation support to enterprises in Ukraine,

including the food industry. Identified the main problem, methods and priorities of the state innovation policy in Ukraine. Also considered an innovative activity of enterprises and the volume of sales of innovative products the food industry.

Ключові слова: державна інноваційна політика, інновації, харчова промисловість, конкурентоспроможність, науково-технічний розвиток, інноваційна активність підприємств, обсяг реалізованних інновацій.

І. Вступ. На сучасному етапі розвитку світової економіки спостерігається зростання темпів інноваційних змін, переглядаються стандарти та пріоритети, які здавались непохитними ще 30 і навіть 20 років тому. Те, що вважалося визначальним у розвитку економіки будь-якої країни, як-от: високорозвинена важка промисловість, власні енергоресурси, інвестиції — сьогодні не здатні повною мірою забезпечити економічне зростання держави. Головною проблемою на сьгодні є повна відсутність державної підтримки в сфері науки [3, 264-267 с.].

ІІ. Постановка завдання. Під інноваційною політикою слід розуміти комплекс принципів та взаємопідтримуючих економічних, правових, організаційних і соціальних методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів інноваційної діяльності в науково-технічній та виробничій сферах. Основним завдання державних органів є визначення мети інноваційної політики, основних принципів її здійснення, а також механізму реалізації відповідних заходів.

Метою інноваційної політики провідних країн світу є сприяння розвитку науки й техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм.

Пріоритетні напрями — це тематичні сфери науки і техніки, які мають першочергове значення для досягнення перспективних і поточних цілей соціально-економічного розвитку. Вони формуються під впливом національно-економічних, політичних, екологічних та інших чинників. Залежно від масштабу вирізняються глобальні (загальносвітові), міжнародні (система країн) і національні (окремі країни) пріоритети розвитку науки й техніки [4, 576 с].

До основних принципів державної інноваційної політики належать:

1) урядова підтримка фундаментальних досліджень;

2) пріоритет інновацій над традиційним виробництвом;

3) свобода наукової і науково-технічної творчості;

4) правова охорона та патентний захист інтелектуальної власності;

5) інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти;

6) підтримка конкуренції у сфері науки і техніки, інноваційної діяльності;

7) концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах НДДКР;

8) створення загальногосподарського, інноваційного клімату; заохочення відновлення капіталу особливими пільгами при впровадженні нових, що раніше не використовувались у виробництві, видів устаткування, сировини, матеріалів, енергії;

9) заохочення розвитку відсталих районів і стримування зростання існуючих агломерацій;

10) підготовка та перепідготовки кадрів для нових і новітніх галузей виробництва;

11) сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва;

12) ефективність (економічність) інноваційних процесів.

Пріоритет інновацій над традиційним виробництвом передбачає визнання за наукою провідної ролі в системі продуктивних сил. Тільки використовуючи на практиці результати наукових досліджень, можна забезпечити конкурентоспроможність продукції та самих підприємств [3, 264-267 с.].

Досягнення мети та виконання завдань інноваційної політики здійснюються через застосування конкретних методів її реалізації.

Методи реалізації державної інноваційної політики за способом впливу можна поділити на:

1) економіко-правові методи, що грунтуються на положеннях Конституції, відповідних законів, внутрішньовідомчих, адміністративних розпоряджень;

2) державне фінансування наукової сфери;

3) контрактна система відносин між суб'єктами інноваційної діяльності та державою;

4) податкова система;

5) патентно-ліцензійна, антитрестівська політика;

6) амортизаційні заходи, субсидії;

7) передавання технології;

8) підтримка міжорганізаційної кооперації та дрібного інноваційного бізнесу;

9) урядові закупівлі;

10) розвиток інфраструктури досліджень і розробок.

Принцип підтримки конкуренції у сфері науки, техніки й інноваційній діяльності означає поєднання стимулювання з функціонуванням інноваційних структур в умовах конкурентного середовища [5, 85-87 с.].

ІІІ. Результати. Верховна Рада України ухвалила в 1991 р. Закон «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності». Цим законом визначено сутність, цілі, напрями та основні принципи державної науково-технічної політики, окреслено основні риси організаційної структури державного управління науково-технічною діяльністю, дано характеристику форм і методів державного впливу на розвиток науково-технічної сфери. У Законі проголошено, що державна науково-технічна політика — це складова соціально-економічної політики України, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми та методи діяльності держави в науково-технічній сфері [2, 4 с.].

До основних причин, які перешкоджають розвитку інноваційних процесів у державі, належать такі:

1) відсутність цілісної кодифікованої системи законодавства, яке має врегулювати правовідносини у сфері інноваційної діяльності;

2) розрив між необхідним обсягом інвестиційних ресурсів для інноваційної реструктуризації економіки та фактичним їх обсягом;

3) великий ризик розробки та освоєння інновацій і відсутність механізмів щодо покриття та страхування цих ризиків;

4) низький рівень підготовленості керівників та персоналу на мікро- і макрорівнях до здійснення управління інноваційним процесом на всіх стадіях його життєвого циклу;

5) недостатність інформації про новітні технології, пропозиції їх трансферту та кон'юнктуру інноваційного ринку [6, 126 с.].

Відповідно до положень «Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України» (схваленою постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. № 916-XIV) в умовах жорсткого дефіциту коштів в основу формування і реалізації державних пріоритетів у сфері науки та технологій покладено принципи відповідності основних напрямів науково-технологічного розвитку головним проблемам та перспективам розвитку суспільства. Отже, головними пріоритетами державної політики України визначені:

1) у сфері наукового розвитку: фундаментальна наука, прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний, виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ринок; вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвитку; наукове забезпечення вирішення проблем здоров'я людини та екологічної безпеки; система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності;

2) у сфері технологічного розвитку: дослідження та створення умов для високопродуктивної праці й сучасного побуту людини; забезпечення медичних закладів медичною технікою, а населення — лікарськими препаратами, засобами профілактики і лікування; розроблення ресурсо-, енергозберігаючих технологій;

3) сучасних технологій і техніки для електроенергетики, переробних галузей виробництва, передусім агропромислового комплексу, легкої та харчової промисловості;

4) у сфері виробництва: формування наукомістких виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторів тощо); створення конкурентоспроможних переробних виробництв; технологічне й технічне оновлення базових галузей економіки держави; упровадження високорентабельних інноваційно-інвестиційних проектів [1, 12 с.].

Розглянемо інноваційну активність підприємств України.

Таблиця 1. Інноваційна активність підприємств

Роки	Питома вага підпри-ємств, що впроваджу-вали інновації	Загальна сума витрат	Дослід-ження і розробки	Прид-бання нових техно-логій	Підготовка виробни-цтва для впровад-ження інновацій	Придбання машин та обладнання пов'язані з упровад-женням інновацій
	%	млн.грн.
2000	18	1760,1	266,2	72,8	163,9	1074,5
2001	16,5	1979,4	171,4	125	183,8	1249,4
2002	18	3018,3	270,1	149,7	325,2	1865,6
2003	15,1	3059,8	312,9	95,9	527,3	1873,7
2004	13,7	4534,6	445,3	143,5	808,5	2717,5
2005	11,9	5751,6	612,3	243,4	991,7	3149,6
2006	11,2	6160	992,9	159,5	954,7	3489,2
2007	14,2	10850,9	986,5	328,4	Х	7471,1
2008	13	11994,2	1243,6	421,8	Х	7664,8

* За даними держевного комітету статистики [7]

Майже всі показники мають тенденцію до зростання. Та хоча й показник питомої ваги підприємств, які впроваджували інновації, динамічно знижувався з 2000 по 2006 роки, але на протязі періоду з 2000 року по 2008 придбання інноваційно-нових машин та обладнання має тенденцію постійного зростання. При чому в 2007 році можна побачити зростання питомої ваги підприємств, які впроваджували інновації, всього лише на 3 процентних пункти, а придбання інноваційно-нових машин та обладнання зростає більше ніж вдвічі. Така тенденція має позитивний характер для розвитку інноваційного потенціалу в країні.

Основним механізмом реалізації пріоритетних напрямів мають бути загальнодержавні та галузеві наукові й науково-технологічні програми.

У нашій країні є високий науково-технічний потенціал визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій розроблення нових матеріалів різних галузей, в тому числі і харчовій галузі. Для збереження та примноження цього потенціалу в Україні прийнято низку національних комплексних программ [3, 264-267 с.].

Структура реалізованих інновацій в галузі харчової промисловості України наведена на мал. 1.

Малюнок 1. Структура реалізованих інновацій в галузі харчової промисловості України [7].

Найбільшу питому вагу в реалізації інноваційної продукції займає галузь з виробництва м’яса та м’ясних продуктів - 57%, наступне місце займає галузі з виробництва напоїв – 15% та останнє місце розділили галузі рибної промисловості та перероблення овочів та фруктів з питомою вагою 1%.

IV. Висновок. Для України поки що характерні відсутність радикальних (базових) інновацій, незначна кількість інноваційної продукції принципової новизни, низька інноваційна активність підприємств. Наприклад, нові технічні рішення на рівні винаходу були використані у процесі створення лише 9% загальної кількості зразків нової техніки.

Внаслідок дії зазначених та інших причин, які гальмують інноваційний розвиток країни у програмі діяльності уряду на 2002—2010 рр. зроблені нові практичні кроки у напрямі подальшої підтримки державою розвитку інноваційної сфери: широке введення в господарський обіг об'єктів інтелектуальної власності, підвищення науково-технічного потенціалу, сталого зростання економіки та утвердження України як високотехнологічної держави [5, 85-87 с.].

Література:

1. Положення «Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України» (схваленою постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. № 916-XIV ). – 12 с.

2. Закон «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», 1991 р. – 4с.

3. Андрощук Г. Державна інноваційна політика // Інтелектуальна власність.-2004. – 264 – 267 с.

4. Кокурін Д.І. „Інноваційна діяльність” - М. : Екзамен, 2001. - 576 с.

5. Гречан А.П., Волков О.І., Денисенко М.П., та ін. “Економіка й організація інноваційної діяльності”: - К.: ВД "Професіонал", 2004. – 85 – 87 с.

6. Пічкур О. “Особливості інноваційної діяльності на сучасному етапі” // Інтелектуальна власність. - 2005. - № 1. – 126 с.

7. Государственный комитет статистики Украины [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.ukrstat.gov.ua