Чернишева С.В., Ананасова А.Ю., Корольова В.Є.

Автомобыльно-дорожный інститут

Державного вищого навчального закладу

«Донецький Національний Технічний Університет»

Втручання фірм у державне регулювання підприємництва

Цивілізовані взаємовідносини між державою і підприємцями повинні мати взаємо доброзичливий, вимогливий та економічно й соціально вигідний характер. Звісно - ці відносини не були і не можуть бути рівними і безхмарними. Однак державне втручання мусить розглядатися господарчими суб'єктами всіх рівнів не просто як складова частина ринкового господарства, але насамперед як об'єкт власного економічного інтересу.

Сьогоднішні реалії життя в Україні вимагають радикального оновлення курсу реформ. Зміни можуть здійснюватися чи самими ринковими силами, які визначають обличчя країни, і тоді роль держави полягатиме в згладжуванні негативних наслідків.

Актуальність досліджуваної теми обусловлює підвищену увагу до неї з боку авторитетних вітчизнянних вчених, серед яких В.І. Борисова, Н.А. Саніахметова, В.П. Мельник, В.М. Поповіч та інші.

Планування того, як отримати користь з державного регулювання, стає також компонентом діяльності менеджерів з вироблення стратегії менеджменту та маркетингу фірми. Більше того, можна стверджувати, що не існує такої сфери регулювання, де воно не відбувалося і його дії не були б спрямовані фірмами на дискредитацію конкурентів, применшення їхніх переваг для одержання високих прибутків. Можна впевнено стверджувати, що суб'єкти малого і середнього бізнесу не є пасивними об'єктами державного регулювання. Практика свідчить про активне пристосування підприємницького середовища до втручання держави в економіку. Підприємництво не лише намагається використати це втручання собі на користь, але й активно впливає на сам процес регулювання. Щоправда, питання полягає в тому, наскільки цей взаємозв'язок є результативним, суспільно-корисним.

Державне регулювання намагаються використати в своїх інтересах ті, хто безпосередньо займається формуванням економічної політики, в тому числі, й у сфері розвитку підприємництва. Фахівці, причетні до цього процесу, раціональні у своїй поведінці та виборі рішень і діють відповідно до власних інтересів, що є складовими у накопиченні їхнього політичного капіталу.

Керуючись власними приватними інтересами, підприємницькі структури, як державні, так і недержавні, постійно конкурують між собою за вплив на державні структури, розподіл ресурсів, за можливість отримання державної підтримки.

Але правове регулювання підприємницької діяльності органами управління повинно здійснюватися в межах їх компетенції з додержанням порядку встановленого законодавством. Мається на увазі також і прийняття відповідним органом владних актів, форма, порядок і строки їх направлення, які чітко визначені в законодавстві.

Як свідчить практика в діях державних органів мають місце чисельні випадки втручання у підприємницьку діяльність, створення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва.

Державне управління економікою полягає саме в регламентуванні господарської діяльності шляхом встановлення стандартів, нормативів, лімітів, ліцензій тощо. Держава повинна брати на себе та повністю забезпечувати загальну підтримку науки, освіти, культури, охорони здоров'я і т.п. та контролювати рівень цін, доходів, кількість продукції, стан навколишнього середовища, умови праці тощо.

Підприємницькі ж структури, інспіруючи ті чи інші регламентаційні дії держави, можуть значно посилити свої позиції і послабити конкурентів.

Державне регулювання має економічні наслідки, бо впливає на конкурентоспроможність фірм через економічні регулятори (ціни, податки, пільги тощо). Обов'язкове додержання стандартів і нормативів часто призводить до додаткових витрат.

Таким чином, можна зробити висновки, що сьогодні підприємці намагаються змінити існуюче законодавство, яке визначає правила діяльності фірм, або добиваються прийняття нових додаткових законів з метою обмеження діяльності конкурентів й того, що перешкоджало одержанню більших прибутків. Докорінне ж знищення корупційних схем могло б виправити цю ситуацію.

Крім того, держава має забезпечувати підприємницьким структурам пріоритетний доступ до зовнішніх ринків, ринків стратегічної сировини, дефіцитних матеріалів, технологій, інформації тощо. Регламентуюча діяльність держави - це не щось самодостатнє, вона має іти на користь суспільству, окремим суб'єктам, їхнім групам, при чому, зовсім не обов'язково лише з метою самого регламентування.

Таких результатів можливо було б досягти йдучі шляхом, коли у розробці законопроектів, контролюючих підприємницьку діяльність, приймали б участь самі підприємці.

Література:

1. Саниахметова Н.А. Новое в законодательстве Украины о предпринимательстве и его защите. / Н.А. Саниахметова. - Киев, Блиц-информм, 1996 – 320 с.

2. Борисова В.И. Правовые основы предпринимательской деятельности. / В.И. Борисова. - Харьков, Интеграл. 1998 – 177 с.

3. Шакун В.І. Правові основи підприємницької діяльності. / В.І. Шакун, В.П. Мельник, В.М. Попович. – Київ, Бліц, 1997 – 210 с.