“Экономические науки”/ 1. Банки и банковская система

К.е.н. Криховецька З.М.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

НЕОБХІДНІСТЬ І ШЛЯХИ РЕФОРМУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Сьогодні в Україні склались сприятливі умови для реформування вітчизняної банківської системи та відновлення до неї довіри. Фінансова криза в Україні показала неефективність системи державного регулювання і нагляду банківського сектора. З метою запобігання чи зменшення негативного впливу можливих наступних кризових явищ на національний ринок капіталу українська влада і Національний банк, як регулятор банківського сектора, повинні розробити нові стандарти банківського регулювання і нагляду, стратегію розвитку банківської системи, визначити її основні цілі, що дадуть змогу реалізувати справжнє призначення банків – фінансове забезпечення економічного розвитку держави.

Проблемам функціонування банківського сектора в Україні в кризовий та післякризовий періоди присвячені праці багатьох науковців, зокрема О. Сугоняко, В. Геєця, В. Батрименка, С.Науменкової, О. Брегеди, Р. Герасименко, С. Савлука, Г. Карчевої, О. Дзюблюка, Т. Запранюк, В. Міщенка, Н. Швець та інших. Автори виділяють різні причини банківської кризи, динаміку зміни окремих показників банківської системи, аналізують заходи, які вживав НБУ у сфері монетарного та валютного регулювання, банківського нагляду з метою післякризового відновлення економіки, по-різному бачать шляхи вирішення проблем та подальшого реформування банківської системи. Тому є необхідність узагальнити підходи до виявлення причин неефективності її функціонування та сформувати шляхи її реформування.

Недостатньо контрольовані державою процеси надмірної кредитної експансії протягом 2005-2008 років призвели до гіпертрофії платоспроможних потреб населення, що не співвідносилось з його реальними трудовими доходами. Банківська система перестала виконувати належним чином функцію кредитування реального сектора економіки, а задовольняла потреби національних споживачів.

Надання великої кількості валютних кредитів, переважно через канали банків з іноземним капіталом, забезпечувало надмірне насичення нашого внутрішнього ринку імпортними товарами. Це призвело не лише до стрімкого зростання цін на базові товари цих ринків (житло, землю, автомобілі, побутові товари), а й до того, що кредитна заборгованість в іноземній валюті трансформувалась у від’ємне сальдо зовнішнього торговельного балансу країни, дефіцит якого на кінець 2008 року склав майже 15 млрд. дол. США. Нічим не обмежене кредитування імпорту товарів народного споживання не лише постачало ресурси чужим економікам, але й сприяло деградації внутрішнього виробництва, зменшило зайнятість населення.

У 2007 році на зовнішніх ринках українським корпоративним сектором було залучено кредитних запозичень на суму більше 23,7 млрд. дол. США, причому 72% з них надійшли в банківський сектор [1]. Зростання залежності економіки України від зовнішнього фінансування не знайшло адекватної відповіді з боку органів державної влади, які, не зробили кардинальних кроків щодо обмеження припливу спекулятивного капіталу іноземних інвесторів на національний ринок капіталу.

Велика частка виданих валютних кредитів, особливо населенню, зумовила високий рівень доларизації економіки, зокрема, на 01.01.08 банки надали суб’єктам господарювання і фізичним особам 49,9% позик в іноземній валюті за офіційним курсом НБУ 4,86 грн за долар. І коли для вирівнювання платіжного балансу країни під час кризи НБУ провів глибоку девальвацію національної валюти (майже на 60%), то на індекс девальвації гривні подорожчали усі раніше видані валютні кредити і різко погіршилася ситуація з їх обслуговуванням з боку населення (оскільки істотно зменшилась платоспроможність клієнтів), якість кредитних портфелів банків, а також відносини з вкладниками банків.

Найбільшою загрозою для банківської системи, що стримує її подальший розвиток є значне зростання обсягів неповернутих кредитів позичальниками Частка проблемних кредитів у кредитному портфелі збільшилася з 1,3% на початок 2008 року до 11,2% на початок 2011 року. Серед причин цього слід виділити те, що банки формуючи значні споживчі та іпотечні кредитні портфелі, не проводили належної оцінки ризиків, обґрунтування видачі і реальності повернення кредитів. Більшість банків при видачі позик не враховувала такі макроекономічні показники, як зростання чи зниження грошових доходів населення, які є джерелом погашення кредитних зобов’язань. Крім того, банки в гонитві за високим прибутком не дотримувались основних принципів кредитування та використовували моделі кредитних відносин, що передбачали їх видачу без застави чи іншого забезпечення, без цільового призначення, сподіваючись компенсувати свій ризик високими відсотками за такими кредитами. Існують різні способи розв’язання проблем накопичення проблемних активів. Зокрема, НБУ спільно з банками потрібно розробити план дій з реструктуризації заборгованості позичальників, якщо вони можуть обслуговувати проценти за кредитами, з відповідною підтримкою ліквідності цих банків і забезпечення виконання ними всіх зобов’язань за поточними та строковими депозитами.

Негативно позначається на діяльності банків в Україні, не сприяє її ефективності відсутність загальної бази даних кредитних історій, передусім тому, що кредитори позбавлені можливості отримати повну інформацію про позичальника з одного джерела.

Перешкодою для розвитку банківської системи є також втручання державних органів у кредитну політику державних банків з метою розв`язання поточних фінансових проблем бюджету і державних монополій, що приводить до неякісних кредитних портфелів у цих банках.

Ще однією проблемою є недосконалість процесу рефінансування банків. Застосовувані під час кризи механізми рефінансування мали недостатній стабілізаційний ефект у зв’язку з нераціональним використанням банками отриманих коштів та спрямування значних їх обсягів на спекулятивні операції на міжбанківському валютному ринку, а не на підтримку поточної ліквідності та фінансування реального сектора, що посилило девальваційні процеси національної грошової одиниці.

Проблемою, яка виникла останнім часом для малих і середніх банків, є збільшення мінімального розміру регулятивного капіталу до 120 млн. грн.; підвищення вимог до розміру регулятивного капіталу для здійснення окремих операцій; мінімального розміру статутного капіталу банку - 120 млн. грн. Станом на 1 січня 2011 року статутний капітал 70 вітчизняних банків менше 120 млн грн. Щоб виконати ці вимоги, власникам фінансових установ необхідно інвестувати в свої банки 3,4 млрд. грн. Це нововведення спричинить витіснення малих та середніх вітчизняних банків з ринку, які є опорою малого і середнього бізнесу у регіонах країни, якщо вони не зможуть наростити капітал. І це при тому, що саме малі та середні банки здебільшого долали кризові явища навіть за мінімальної підтримки з боку НБУ, відсутності державної підтримки, в основному зберегли своїх вкладників та клієнтську базу, продемонстрували збільшення розміру регулятивного капіталу. Зокрема, слід зазначити, що нова система міжнародних стандартів банківського регулювання Базель–ІІІ, яку сьогодні запроваджує Базельський комітет з банківського нагляду, переносить акцент регулювання з абсолютних показників розміру банківського капіталу до відносних – тобто показників адекватності капіталу та ліквідності банку. Згідно з Базелем–ІІІ передбачається збільшення у провідних країнах світу показника адекватності капіталу з наявних 8% до 10,5% до 2019 року. Саме банки з високими абсолютними показниками власного капіталу та неадекватним розміром активів найперше зазнали кризи. А малі банки, маючи порівняно з іншими банками невеликі розміри капіталу, за показниками його адекватності стали лідерами банківської системи і здолали пікові кризові явища

Це все свідчить про необхідність комплексного реформування банківської системи в Україні. З метою відновлення функцій банківської системи, її роботи на українську економіку необхідна розробка Національним банком довгострокової стратегії розвитку національної банківської системи України не тільки на післякризовий період, а й на фазу економічного зростання, що дозволить реалізувати потреби національної економіки. Основними напрямами стратегії необхідно передбачити:

- встановлення оптимального співвідношення між кредитним забезпеченням потреб вітчизняних виробників та населення, спрямування мобілізованих банками фінансових ресурсів на потреби внутрішнього виробництва і внутрішнього ринку;

- розробку механізмів поетапного зменшення доларизації вітчизняної економіки, забезпечення оптимального співвідношення між обсягами й умовами кредитування в національній та іноземній валюті, нормативно-правову заборону кредитування населення і підприємств, які не мають валютних надходжень;

- обмеження сегментів діяльності банків за участю іноземного капіталу (зокрема, спрямувати присутність іноземних банків у напрямі інвестицій у реальну економіку);

- перехід системи банківського регулювання відносних, а не кількісних показників, зокрема шляхом більш активного використання показників адекватності банківського капіталу;

- підвищення ефективності механізму рефінансування банків шляхом удосконалення нормативно-правової бази щодо організації належного контролю з боку НБУ за цільовим використанням банками наданих ресурсів, зокрема їх спрямування на інвестиції в промисловість, сільське господарство;

- забезпечення прозорості системи й розкриття інформації про реальних власників банків, посилення контролю за виконанням ними своїх зобов’язань перед вкладниками шляхом удосконалення відповідного законодавства відповідно до норм міжнародної практики;

- створення умов для діяльності державних банків, які можуть відіграти велику роль у розвитку банківської системи і кредитуванні економіки, зокрема інноваційних програм чи проектів, що забезпечать економічне зростання;

- удосконалення процесу управління кредитними ризиками банків;

- формування інфраструктури ринку проблемних активів: ринок «поганих» боргів, система колекторських установ тощо. Зокрема, в Україні необхідне створення державного «банку поганих активів» з метою розвантаження балансів банків від заборгованості, при цьому необхідно розробити методику визначення вартості, за якою повинні викуповувати погані активи;

- створення в Україні поряд із незалежними кредитними бюро окремих банків Національного бюро кредитних історій — єдиної бази даних.

Література:

1. Аналітична записка. Уроки банківської кризи 2008-2009 років і шляхи стратегічної трансформації банківської галузі України // www.aub.com.ua.

2. Брегеда О.А. Тенденції розвитку світової та вітчизняної банківських систем / О. А. Брегеда, С. М. Савлук // Фінанси України. – 2010. – № 4. – С. 27–34.

3. Герасименко В. Причини виникнення та форми прояву фінансової кризи в банківській системі України / В. Герасименко, Р. Герасименко // Вісник НБУ. – 2010. – №7. – С.12–19.

4. Гриньков Д. Уставщина / Д. Гриньков // Бизнес. – 2011. - №8 (943). – С.31-32.

5. Дані сайту Національного банку України - http://www.bank.gov.ua.