Економічні науки/3. Фінансові відносини

Гайдей С. В., Стратієнко В. М., Кравченко О. П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Регулювання регіонального розвитку

 Головною  метою  політики держави сьогодні виступає створення умов  для  динамічного,  збалансованого  соціально-економічного  розвитку   її  регіонів,  підвищення  рівня  життя  населення,  забезпечення  додержання  гарантованих  державою  соціальних  стандартів  для  кожного  її  громадянина  незалежно  від  місця проживання, підвищення ефективності  використання  потенціалу  регіонів,  дієвості  управлінських рішень,  удосконалення  роботи  органів  державної  влади  та  органів  місцевого самоврядування. Тому актуальним  завданням сучас­ної економічної науки є аналіз бю­джетних інструментів, які викорис­товуються з метою подолання відмінностей у розвитку ре­гіонів та визначення можливостей їх застосування в Україні.

Метою  статті  є  розробка  пропозицій  щодо  подальшого  реформування  бюджетного механізму та використання  бюджету  як  знаряддя  активного впливу на економічні процеси на регіональному рівні, визначення основних чинників розвитку міжбюджетних відносин.

Питання державної фінансової  підтримки регіонів, ефективних міжбюджетних  відносин  досліджувалися   в  працях багатьох  вчених , таких як І.  Алексєєва,  С. Буковинського,  О.  Василика,  Б.  Данилишина,                   В.  Коваленка,  М. Корецького, В. Швець, О. Шевченко та ін.

Бюджетні      механізми    подолання    нерівномірного    розвитку     регіонів поділяють на   нормативно-розра­хункові методи і     особливі бюджетні режими. [5, с. 36]

До першої групи можна віднести  різні види трансфертів, які отримують бюдже­ти територій з головного бюджету відповідно до законодавства. Вони допомагають вирішувати різноманітні задачі, а саме: згладжування горизонталь­них бюджетних відмінностей, тобто забезпечення збалансованості податкового потенціалу окремих регіонів щодо їх об’єктивних потреб у фінансових коштах;  реалізація національних пріоритетів відповідно до прийнятих соціально-економічних програм – освіти, охорони здоров’я тощо.

Особливі бюджетні режими включають комплекс податково-бюджетних заходів, спрямованих на створення в депресивних і відсталих районах сприятливого інвестиційного клімату в цілях залучення іноземного  капіталу. Не  применшуючи  важливості  іноземних  інвестицій,  необхідно  акцентувати увагу на внутрішніх інвестиціях (національних). Використання цих бюджетних  інструментів дозволяє впливати на  споживчий  попит  у  країні,  на  розвиток  галузей,  створення  сприятливих  умов  для  підприємницької діяльності та розвитку людського капіталу.

Види і склад бюджетних інструментів залежить не тільки від специфіки проблемних районів, а  також  від таких найважливіших чинників, як:

- національна стратегія  економічного розвитку;

- тип національної системи бюджетного федералізму - розширена автономія функціонування  бюджетів чи більш тісні міжбюджетні відносини;

- розклад політичних сил в країні і їх готовність до компромісів. 

Великий вплив на  розвиток міжбюджетних відносин мають  також групи чинників, таких як законодавство, нормативно-правове забезпечення, суспільно-психологічні реалії.  [4, с. 56]

Перша група пов'язана із законодавчою неврегульованістю різних аспектів використання міжбюджетних трансфертів. Це, зокрема, відсутність закону про основні засади надання субвенцій з державного бюджету на виконання інвести­ційних проектів. Слід на законодавчому рівні посилити систему контролю на всіх етапах формування обсягів трансфертів до їх використання. Через  загрозу  розпорошення  коштів,  доцільним є надання  регіонам  конкретної  адресної  допомоги,  в  обхід  місцевих  органів  влади  більш  високого  рівня  (обласних,  районних).  Необхідно  повністю  виключити  механізм  посередників  при  розміщенні бюджетних коштів, що мають проходити каналами Державного казначейства.

До другої групи належить відсутність відповідних нормативно-правових актів. Наприклад, не затверджено у встановленому порядку єдині реєстри різних категорій пільговиків, з даними про їхню реальну чисельність, через що  органам місцевого самоврядування доводиться вдаватися до не­скінченних переговорів, апеляцій та інших дій, щоб «виторгувати» потрібний обсяг трансфертів. Прийняття у вересні 2005 року Закону України “Про стимулювання розвитку регіонів” стало однією з перших спроб законодавчо встановити механізм забезпечення державної регіональної  економічної  політики  та  розвитку  регіонів  України.  Закон  визначив поняття  депресивної  території,  що  зумовило  використання  формалізованого  механізму визначення  територій, що  потребують  державної  підтримки. [2]

Подальший  розвиток  механізму  ліквідації  територіальних  дисбалансів  і  вирішення  проблем депресивних територій відбулися із затвердженням у липні 2006 року Державної  стратегії  регіонального  розвитку  на  період  до  2015  року .  Цей  документ  визначає  основні завдання державної регіональної політики, яка має бути спрямована на створення  умов для поетапного подолання диспропорцій соціально-економічного розвитку регіонів.  Пріоритетним напрямом стратегії є реструктуризація економічної бази окремих регіонів, підвищення   продуктивності   сфер економіки в    регіонах і підтримка нових    видів   діяльності,  що  сприяє  більшій  зайнятості  населення. [3]  

Третю групу формують суспільно-психологічні чинники, що характеризу­ють середовище, де розвиваються соціальні процеси, відбивають ступінь відкритості суспільства,  розвитку громадянських свобод.

Сьогодні важливим є завдання реформування механізму бюджетного вирівнювання, в основі  якого має  бути формування  зацікавленості бюджетів-донорів передавати кошти  в межах  міжбюджетних  трансфертів  з  метою  стимулювання  економічної  ініціативи  на  місцях,  залишаючи певну частку сум перевиконання доходів у розпорядженні місцевих органів влади, оскільки саме це зумовлюватиме стимулювання  місцевих  і  регіональних  органів  місцевого  самоврядування докладати власних зусиль щодо подолання проблем розвитку своїх територій.  Об’єктом державної підтримки депресивних регіонів мають бути не місцеві органи влади, а підприємства  та  населення,  що  знаходяться  на  даній  території.  Така  підтримка  має  спрямовуватись  на  пом’якшення  негативних  соціальних  процесів  і  прискорення  структурної  перебудови  економіки  регіону. 

Узагальнюючи написане, можна виділити ряд аспектів, важливих для вироб­лення національної програми роз­витку депресивних і відсталих ра­йонів, що полягатимуть саме в законодавчій  урегульованості використання міжбюджетних трансфертів, можливості органів місцевого самоврядування стати  реальними  господарями  території:  володіти  усією повнотою повноважень  і матеріально-фінансових ресурсів  щодо  самостійного  вирішення  питань  місцевого  значення  та  виконання делегованих функцій  держави,  сприяти  соціально-економічній  стабілізації  і  розвитку  регіонів. Державна регіональна та бю­джетна політика через систему транс­фертів не повинна замикатися на вирівнюванні соціально економічного розвитку регіонів, а має бути спрямована  на підтримку «точок зростан­ня», що б сприяло розвитку економічно сильних регіонів.

Література:

1.     Бюджетний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 12 січня 2011 року. : (ОФІЦ, ТЕКСТ). – К.: Паливода А. В., 2011.- 144с.

2.     Про стимулювання розвитку регіонів  : Закон України вiд 08.09.2005 № 2850-IV  // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 51. – С. 548. 

3.     Державна  стратегія  регіонального  розвитку  на  період  до  2015  року  // Офіційний вісник України. – 2006. – № 30. – С. 36. – Ст. 2132.

4.     Швець В. Я. Концептуальні підходи до вдосконалення системи міжбюджетних трансфертів // Фінанси України. – 2009. - № 5. – С. 55-59.

5.     Ставнича М. М.Використання бюджетних інструментів  у світовій практиці регулювання регіонального розвитку // Економіка та держава. – 2009. - № 2. – С. 36-38.