Наторіна А.О.
Донецький національний
університет економіки та торгівлі
імені М.Туган-Барановського
Аналіз та
оцінка інвестиційного клімату України
На сьогодні
можливості стабільного економічного розвитку та зміни існуючого становища на
краще залежить від того, як розв'язуватимуться завдання підвищення
інвестиційної і конкурентоспроможності держави, а відтак і поліпшення
привабливості України для інвесторів. Тому визначення та детальне вивчення
основних факторів, що впливатимуть на інвестиційну привабливість України є
першочерговим завданням, вирішенням якого є розробка пропозицій щодо підвищення
ефективності залучення інвестицій в сучасних умовах розвитку країни.
Мета
роботи полягає в аналізі інвестиційного клімату України, можливості його
покращення та обґрунтування пропозицій щодо
удосконалення механізму залучення іноземних інвестицій в економіку через
підвищення інвестиційної привабливості держави на міжнародній арені.
Україна не здобула
серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та
інвестиційної привабливості. Згідно з оцінкою «Economist Intelligence Unit» (EIU), Україна за показниками якості бізнес-середовища
посідає 75 місце серед 82 країн. Також, за
даними, що містяться в «Глобальному звіті про конкурентоспроможність
2009», рейтинг глобальної конкурентоспроможності України знизився з 69 до 73
позиції, але при цьому вона випередила двох членів ЄС – Румунію та Болгарію [1].
Згідно з проектом
Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації «Doing Business» розраховується
щорічний індекс «Ведення бізнесу - 2010», який є інтегральним показником із 10
індикаторів, які впливають на його формування Україна посіла 142 місце. Одночасно
у рамках «Doing Business» досліджується,
зокрема, захист прав інвесторів (Табл.1.).
Індекс захисту прав
інвесторів та його складові [2, c.5]
Таблиця 1.
Індикатор |
Україна |
Європа й
Центральна Азія |
Країни з
високим рівнем доходу на душу населення (ОЕСР) |
|||
2007 |
2010 |
2007 |
2010 |
2007 |
2010 |
|
Індекс відкритості |
1 |
5 |
4,9 |
6,1 |
6,4 |
5,9 |
Індекс відповідальності директора |
3 |
2 |
3,8 |
4,3 |
5,1 |
5,0 |
Індекс можливості подання позову
акціонерами |
7 |
7 |
6,3 |
6,1 |
6,5 |
6,6 |
Індекс захисту інтересів інвесторів |
3,7 |
4,7 |
5,0 |
5,5 |
6,0 |
5,8 |
Аналізуючи дані можна
стверджувати, що індекс захисту інтересів інвесторів України збільшився до 4,7,
проте даний показник у Європі й Центральній Азії та в країнах Організації
економічного співробітництва і розвитку склали 5,5 та 5,8.
Перебіг сучасних політичних
процесів та практична реалізація встановлених цілей та пріоритетів переважно
негативно впливають на інвестиційний клімат України й, зокрема, міжнародну
інвестиційну привабливість України, підвищують ризики для інвесторів,
зумовлюючи тим самим втрати в конкурентній боротьбі за світові інвестиційні
ресурси [1].
Проте, незважаючи на
дану ситуацію, один із найбільших інвестиційних банків світу «Morgan Stanley» (США) в 2010
році включив Україну до списку найпривабливіших для інвестування країн.
Україна посіла 18 місце. Це пояснюється посиленою
увагою з боку інвесторів до ринків Східної Європи, які мають потенціал завдяки
наближенню ставок капіталізації до західноєвропейських рівнів, а також
помірними прибутками від інвестування в основних країнах Центральної Європи [3,
с.77].
Таким чином, Україна потребує
нових механізмів залучення прямих іноземних інвестицій та суттєвого поліпшення
інвестиційного клімату.
Основні напрямками поліпшення
інвестиційного клімату країни [1]:
1)
формування сприятливого інвестиційного іміджу через організацію та участь в
міжнародних виставках, інвестиційних проектах, публікації в міжнародних
друкованих виданнях відповідного профілю;
2)
сприяння розвитку інвестиційної інфраструктури (інвестиційних фондів,
аудиторських та страхових компаній);
3)
покращання інформаційного забезпечення іноземних інвесторів про потенційні
можливості інвестування;
4)
розробка та подання пропозицій у вищі органи державної влади України щодо
вдосконалення державного регулювання сфери іноземного інвестування;
5)
підтримка малого підприємництва, оскільки малий та середній бізнес дозволяють
використовувати інвестиційний потенціал територій, створювати конкурентне
ринкове середовище, швидко реагувати на споживчі потреби і кон'юнктуру ринку,
розширюють мережу видів діяльності, орієнтуються на регіональну і місцеву
специфіку;
6)
сприяння розвитку фондового ринку з метою активізації участі іноземних
інвесторів у процесах приватизації.
Необхідними завданнями державної
політики є якісна ревізія існуючої системи формування та підтримання
інвестиційного клімату України, стратегічний аналіз пріоритетів розвитку
національної економіки, а також ідентифікація чинників, які обумовлюють
неефективність нормативно-правових актів, що приймаються з метою підтримання
сприятливого інвестиційного клімату України.
Особливу увагу спід
приділити захисту прав інтелектуальної власності. Україна є активним членом Світової
організації інтелектуальної власності, вона прийняла закони з метою приведення
режиму інтелектуальної власності у відповідність з Угодами Світової організації
торгівлі. Але, незважаючи на ці позитивні моменти, Україна залишається транзитним пунктом для продукту, що
виробляється в Росії та інших країнах [3, с.78].
Таким чином, на
даному етапі розвитку України необхідно запровадження пріоритетних заходів, що
створюватимуть можливості для покращення інвестиційного клімату країни, це
призведе до збільшення потоку прямих іноземних інвестицій в економіку країни.
Необхідні зміни потрібно провести в якомога коротші терміни, оскільки Україна
вже зараз повинна забезпечити сприятливий інвестиційний клімат для бізнесу.
Література
1. Т.
Долінська, Т. Юр’єва Інвестиційний клімат України та шляхи його формування //
Проблеми підвищення ефективності інфраструктури. Збірник наукових праць. –
2010. – Вип. 25.
2. Н.
В. Коваль Інвестиційна привабливість
України в міжнародних рейтингових оцінках // Інвестиції: практика та досвід – 2010.
– № 17.
3. А.
В. Череп, А. Г. Іванова Інвестиційна привабливість України та шляхи її
поліпшення / Інноваційно-інвестиційна політика // Формування ринкових відносин
в Україні. – 2010. – № 5.