Басок І. Л.

Керівник Тимчина Л. І.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗРАХУНКУ ПДВ ПРИ ІМПОРТІ ТОВАРІВ

В сучасних умовах ринкової економіки, коли на новий рівень виходить обмін досвідом, тісна співпраця з іноземними партнерами, дуже актуальним стає питання обліку імпорту послуг на територію України. На цій ділянці обліку часто виникають труднощі стосовну обкладання таких операцій податком на додану вартість, тому, ми вважаємо, актуальним розглянути таке питання в цій статті.

Імпорт послуг – це купівля українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності у іноземних суб'єктів господарської діяльності послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав [2].

Відповідно до п. 3.1.1 Закону України «Про податок на додану вартість, об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Звідси випливає: якщо місце надання послуг знаходиться за межами митної території України, то операція з поставки таких послуг до числа об’єктів оподаткування не включається і податкові зобов’язання не нараховуються. Або, простіше кажучи, місце поставки може бути де завгодно — важливо, щоб послуги надавалися на митній території України. Але, визначаючи об’єктом оподаткування, так би мовити, фактичне місце надання послуг, Закон про ПДВ дає визначення місцю поставки послуг. Місце поставки послуг визначається нормами п. 6.5 Закону. Проте досить туманно, один підпункт суперечить іншому. Тож немає однозначності у трактуванні словосполучення «місце надання послуг», яке наводиться у пп. 3.1.1 Закону, і «місце поставки послуг», про яке йдеться у п. 6.5. Розрізняє місце поставки і місце надання послуг також п. 4.3 Закону, який визначає базу оподаткування послуг. База оподаткування при імпорті послуг визначається у випадку, якщо місце постачання таких послуг перебуває на території України. Однак тут не все так гладко, і виникає проблема при здійсненні передоплати нерезиденту за надані послуги. Зокрема, п. 4.3 Закону про ПДВ говорить, що певна вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом НБУ, що діяв на кінець операційного дня, який передує дню, в якому був складений акт, що засвідчує факт одержання послуг. Тобто, виходячи із правила визначення податкових зобов’язань (п. 7.3.6), імпортер послуг не зможе нарахувати податкове зобов’язання по першій події по передоплаті, оскільки йому необхідно буде знати, який же курс буде під час підписання акту одержання послуг і яку ж суму прийняти як базу оподаткування. В цій ситуації були необхідні роз’яснення ДПАУ. Так згідно Подткового Кодексу податкове зобов’язання нараховується по першій події (передоплаті) [1]. А після підписання акту надання нерезидентом послуг необхідно зробити перерахунок. У випадку якщо під час підписання акту прийому послуг виникне різниця, то недолік можна буде довнести. В такому випадку можливе нарахування фінансових санкцій. Однак зазначимо, що при розгляді справи про визнання недійсним рішення про нарахування фінансової санкції в суді, позов буде задоволений. У випадку ж переплати з ПДВ проблем виникнути не повинно [3].

Також виникають проблеми і з податковим кредитом при імпорті послуг. З 31.03.05р. визначення податкового кредиту з імпорту послуг здійснюється за загальним для всіх правилом, тобто на підставі пп. 7.4.1 Закону про ПДВ, відповідно до якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) у зв’язку із придбанням послуг із цілю їхнього подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків. Проблема полягає в тому, що при наданні послуг нерезидентом, особою, відповідальною за нарахування й сплату (перерахування) податку до бюджету відповідно до пп. "г" п. 10.1 Закону про ПДВ, є особи, що одержують послуги від нерезидента, якщо місце надання таких послуг перебуває на митній території України. Вони відповідають за дотримання вірогідності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету [5].

Відповідно до пп. 7.4.5 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку із придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями, а також іншими подібними документами відповідно до пп. 7.2.6 Закону про ПДВ. Оскільки, як відомо, при імпорті послуг митна декларація не видається, то єдиним варіантом підтвердження залишається тільки податкова накладна. А який нерезидент зможе вам її видати, якщо податкову накладну виписують тільки особи, які зареєстровані платником ПДВ? До того ж при здійсненні даних операцій відповідно до п.6.5 Закону про ПДВ податкових агентів виступає резидент-платник податку. У цьому випадку все буде ясно, якщо платник ПДВ працює (одержує послуги) від представництв нерезидента або від агента нерезидента, і вони зареєстровані платниками ПДВ, від них платник податків і зможе одержати податкову накладну [4].

Так, можна зробити висновок, що на цій ділянці обліку є багато неточностей, які не визначені законодавством.

Література

1. Податковий Кодекс України від 23 грудня 2010 року N 2856-VI-[Електроний ресурс]. – [режим доступу]. - http://search.ligazakon.ua/

2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р. № 959-XII. - [Електроний ресурс]. – [режим доступу]. - http://zakon.rada.gov.ua

3. Водопьянова О. «ПДВ при імпорті послуг». – [Електроний ресурс]. – [режим доступу]. - http://www.dtkt.com.ua/show/1cid02561.html

4. Владиміров О, Сметана В. «Експорт-імпорт послуг і ПДВ». - [Електроний ресурс]. – [режим доступу]. - http://www.dtkt.com.ua/show/3cid01230.html

5. «Податковий облік при імпорті послуг». - [Електроний ресурс]. – [режим доступу]. - http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/DG090547.html