Гудзенко Н.М., Славуцька А.О

Вінницький національний аграрний університет

Використання сучасних платіжних інструментів при здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними операціями

Характерною ознакою сучасної світової економіки є її значна інтегрованість. Яка призводить до активізації співпраці між суб’єктами, що зареєстровані та здійснюють свою діяльність в різних країнах. Основою зовнішньоекономічних відносин є взаєморозрахунки між резидентами різних країн. Міжнародні розрахунки - це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті .

Їх здійснення пов’язане із значними ризиками: економічними, податковими, політичними та іншими, та вимагає розробки комплексу дій, спрямованих на їх мінімізацію. При здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними операціями важливим є забезпечення виконання договірних зобов’язань. Існує чимало форм міжнародних розрахунків, проте не всі здатні забезпечити виконання договірних зобов’язань як з боку імпортера, так і з боку експортера. Інтереси експортера та імпортера рідко збігаються, так як експортер прагне в найкоротший проміжок часу отримати платіж від імпортера, а імпортер, в свою чергу, зацікавлений у відстроченні платежу до моменту отримання товару.

У міжнародній практиці виділяють такі форми розрахунків: авансовий платіж, акредитив, інкасо, платіжне доручення. Найнадійнішою та ефективною формою міжнародних розрахунків є акредитив. Він являє собою письмове зобов’язання банку провести за проханням і у відповідності до вказівок імпортера платіж експортеру проти набору документів, що повністю відповідають умовам акредитиву [2].

Розглянемо порядок здійснення міжнародних розрахунків за допомогою акредитива: укладення контракту; подання до банку-емітента заяви на виставлення акредитива; пересилання банком покупця акредитива банку постачальника; передання акредитива експортеру; відвантаження товару; отримання експортером транспортних документів від перевізника;надання постачальником своєму банку реєстру та інших документів, що підтверджують відвантаження товару;перевірка банком експортера документів і направлення їх до банку платника; перевірка банком-емітентом документів, списання коштів за акредитивом з розрахункового рахунку платника і переказ їх у банк експортера; зарахування суми акредитива на рахунок постачальника; отримання імпортером документів від банку-емітента; одержання імпортером товарів у власність від перевізника.

Звідси ми можемо побачити, що юридичну відповідальність за перерахування коштів одержувачу–бенефіціарію (постачальнику) несе банківська установа, і відповідно банк-емітент (банк платника) та виконуючий банк одержувача-бенефіціарія (банк експортера) виступають фінансовими посередниками-гарантами за умови виконання господарського контракту зі сторони постачальника (бенефіціара) з представлення останнім відповідних товаророзпорядчих документів, які і підтверджують умови акредитиву[2].

Перевагою застосування акредитива для продавця (експортера) є наявність гарантії того, що він отримає оплату за поставлений товар або надані послуги на основі наданих документів, що оформлені відповідно до умов акредитива. Для покупця при розрахунках за допомогою акредитива перевагою є те, що він може бути впевнений, що оплата буде проведена тільки після відвантаження товару чи надання послуг. До того ж, при наявності порушень в документах, що подаються до банку, оплата за акредитивом не буде здійснена банком без відповідної згоди покупця.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень передбачають, що у банківській установі виникають зобов’язання за дорученням платника щодо переказу певної грошової суми на рахунок визначеної платником особи (одержувача) в строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором.[2].

Розрахунки за авансовими платежами мають такі переваги для експортера: по-перше, експортер захищений від ризику того, що іноземний покупець відмовиться або буде неспроможний заплатити за товар; по-друге, аванс є засобом забезпечення зобов’язань, прийнятих покупцем за контрактом, а також при відмові покупця прийняти замовлений товар постачальник, отриманий аванс може використати для відшкодування збитків.

Недоліками цієї форми розрахунків для імпортера є: ризик неотримання товару від експортера або несвоєчасного постачання й іншої якості чи специфікації чи не в повному обсязі; імпортер кредитує поставку на відповідний період до того, як фізично отримає товар[2].

Документарне інкасо найефективніше для здійснення платежів тоді, коли продавець повністю довіряє покупцю і впевнений, що покупець оплатить відвантажені товари і надані послуги, а також за умов стабільності економіко-правових, політичних умовах країни покупця.

Отже, серед існуючих форм міжнародних розрахунків, акредитив дає змогу звести до мінімуму ризик неплатежу за відвантажений товар або надані послуги, а також унеможливити невиконання зобов’язань із поставки товарів чи надання послуг. Як видно із проведених досліджень більшість форм розрахунків надають переваги тільки одному із учасників міжнародних відносин, проте акредитив однаково вигідний для всіх контрагентів. Наслідком цього є застосування акредитива у ділових зв’язках між державами як попередня умова для здійснення експортно-імпортних операцій.

Список використаної літератури

1. Чиж Н.М. Теоретичні аспекти міжнародних розрахунків: [Електронний ресурс] –Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua.

2. Тріщ Р.І. Правова природа уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів // Право.- 2010.- № 2.- С.81-90.

3. Демчук Т.П. Облік валютних розрахунків підприємств акредитивами при здійсненні імпортних операцій // Наука й економіка.- 2009.- № 4(16).- С.170-175.