Кличнікова Г.Є.,

Донецький національний університет економіки та торгівлі

Імені М.І. Туган-Барановського

Проблеми та перспективи інноваційного розвитку промисловості України

В умовах сьогодення одним з пріоритетів розвитку промисловості серед інших стратегічних завдань щодо підвищення конкурентоспроможності та захисту вітчизняної продукції фінансів, науки та освіти є створення інноваційної системи. В Україні практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційних процесів. Перешкоди політичного, правового, фінансового характеру постають на шляху масового впровадження інновацій. Саме тому актуальність проблем розвитку інноваційних процесів у промисловості України є очевидною і постійною, а їх вивчення характеризується все більшим зростанням кількості наукових досліджень.

Динаміка основних показників інноваційної діяльності регіонів України, вказує на негативні тенденції інноваційної активності. Причиною цього є не низький науковий та науково-технічний потенціал, а слабкість інфраструктури інноваційної діяльності, відсутність мотивації товаровиробників в реалізації інновацій як способу конкурентної боротьби. Це призвело до низьких показників практичного впровадження інновацій на промислових підприємствах. Так за даними Держкомстату питома вага промислових підприємств, що впроваджували інновації постійно знижується, та у 2008 р. становила 10,8% [1, С. 108].

Серед найбільш вагомих проблем, що стримують розвиток інноваційних процесів в Україні є: низький рівень державного фінансування інноваційної діяльності та нестача власних коштів підприємств; слабка зацікавленість вітчизняних та зарубіжних інвесторів; значні витрати на нововведення; високий економічний рівень ризику; недостатність інституційного забезпечення інноваційної діяльності, недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази; недосконалість податкового законодавства; невміння реалізувати існуючі інноваційні можливості (в основному через брак кваліфікованих кадрів), проблематичність у підготовці та перепідготовці персоналу у галузі інноватики; проблеми захисту прав інтелектуальної власності; послаблення взаємозв'язків науки та виробництва. Державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, послідовної та виваженої зовнішньої і внутрішньої економічної політики[2, С. 43-44].

Одним з механізмів активізації організації та фінансування науково-дослідної і науково-виробничої роботи організації можуть стати технопарки як найбільш ефективна система, котра відповідає новим державним завданням, ситуації дефіциту бюджетних коштів для фінансування науки і забезпечена прийнятими в усьому світі фінансовими пільгами для науково-виробничих установ [3, С. 146].

Сьогодні в більшості розвинутих країн світу технопарки є основними елементами інфраструктури, що забезпечує функціонування інноваційної моделі національної економіки. Органи державної влади в цих країнах, розуміючи важливу роль технопарків, здійснюють стосовно них особливу економічну політику, яка включає надання податкових та кредитних пільг, цільове фінансування окремих інноваційних розробок, державне замовлення на інноваційну продукцію тощо.

В Україні система технологічних парків є позитивним прикладом дієвості механізму, що забезпечує реалізацію державної інноваційної політики. Формування даної системи розпочалося у 2000 році, а станом на 2010 рік нараховувалось 16 технопарків: Інститут монокристалів (2000 р.), Інститут електрозварювання імені Є.О.Патона (2000 р.), Вуглемаш (2001 р.), Напівпровідники (2002 р.), Інститут технічної теплофізики (2002 р.), Укрінфотех (2002 р.), Київська політехніка (2003 р.), Інтелектуальні інформаційні технології (2003 р.), Текстиль (2007 р.), Агротехнопарк (2007 р.), Яворів (2007 р.), Машинобудівні технології (2008 р.) тощо.

Значення технопарків і доцільність їх створення в Україні полягає в тому, що:

- вони є ефективною формою зближення науки і виробництва, бо скорочується до мінімуму тривалість циклу «дослідження — розробка — упровадження»;

- у технопарках зосереджуються висококваліфіковані кадри та унікальне устаткування, обчислювальні центри, лабораторії тощо;

- там формується еталонне середовище з точки зору як економічних, так і організаційно-географічних умов для створення нових, наукомістких виробництв;

- інноваційна та інвестиційна діяльність технопарків базується на матеріально-технічній і виробничій базі їх учасників;

- наукова і виробнича інфраструктура технопарків здатна забезпечити проведення всього комплексу робіт відповідно до проектів - від наукових досліджень до промислового випуску інноваційної продукції, маркетингових досліджень і навіть навчання персоналу.

Аналіз процесу становлення в Україні цих інноваційних структур засвідчує про зниження на сьогодні динаміки їх розвитку та функціонування, хоча практика роботи технопарків протягом останніх дев’яти років підтверджує їх доцільність та ефективність у активізації інноваційної діяльності.

Якщо найближчим часом не вдатися до кардинальних заходів із нормалізації роботи технопарків, нормативно-законодавчого регулювання їхньої діяльності й наведення порядку в практиці роботи відповідних державних органів, то реально працюючі в країні інноваційні структури припинять своє існування.

Таким чином, найбільш вузьким місцем в українській економіці є відсутність механізму трансферу інноваційної продукції у виробництво. Основою інноваційної політики України повинно стати зміна державної політики щодо створення науково-технологічних центрів, технопарків, наукових парків та дослідницьких університетів, центрів комерціалізації технологій та інновацій. Необхідно створити ефективні умови для комерціалізації майнових прав інтелектуальної власності та належного їх захисту; активізувати розбудову інноваційної інфраструктури; удосконалити механізми комерціалізації завершених науково-технічних розробок та передачі їх до сфери виробництва; підключати приватні джерела до фінансування науки та формування належного попиту на інноваційні продукти; частину економічних ризиків щодо залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва має брати на себе держава.

Одним з найбільш ефективних механізмів реалізації перетворення результатів науково-дослідних робіт у нові продукти, технології, послуги є різні інноваційні структури і, насамперед, науково-технологічні парки. Науково-технологічні парки, що поєднують науково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства, забезпечують найшвидше впровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт, винаходів у промисловість і бізнес.

Література:

1. Продіус О. Інноваційний розвиток промисловості: реалії та перспективи // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. - №1. – С. 106 – 110.

2. Казмірчук С., Харів С. Аналіз стану розвитку інноваційних процесів у промисловості України // Економічний аналіз. – 2008. - №3 (19) – С. 41 – 44.

3. Пшик Б., Сухаревич В. Шляхи розвитку фінансово-кредитного забезпечення інноваційних процесів в Україні // Регіональна економіка. – 2008. – № 2. – С. 144 – 151.