Педагогические
науки/1. Дистанционное обучение
Домаскина Н.И.
НТУУ «Киевский политехнический институт»,Украина
Дистанційна
освіта як засіб модернізації освіти в Україні
Аналіз стану, необхідності та
доцільності впровадження дистанційного навчання найбільш яскраво виражено на
прикладі Національного університету водного господарства і
природокористування, який двадцять четвертого лютого 2010 року був нагороджений
золотою медаллю у
номінації «Інновації у впровадженні IT в освітній процес» за систему
інформаційних технологій для дистанційного навчання на тринадцятій міжнародній
виставці навчальних закладів «Сучасна освіта в
Україні – 2010».
Якщо провести у нашій країні опитування
про те, яка форма навчання найбільш ефективна, більшість обере денну форму
навчання. Денне (стаціонарне) навчання – це перш за все постійне і безпосереднє
спілкування з викладачем, який з одного боку, передає студенту практичні
навички, а з іншого – контролює їх засвоєння. Крім цього, це і доступ до
спеціалізованих бібліотек вищого навчального закладу, лабораторій, комп’ютерних
класів тощо. Така технологія була вироблена університетами Європи в період
середньовіччя ще в XIV-XV століттях і до нинішнього часу збереглась майже без
змін.
Світовий процес переходу до постіндустріального, інформаційного
суспільства, а також економічні, політичні та соціальні зміни, що відбуваються
в Україні, зумовлюють необхідність прискорення реформування системи вітчизняної
освіти. Насамперед це стосується задоволення освітніх потреб громадян впродовж
усього життя, забезпечення доступу до освітньої і професійної підготовки всіх,
хто має необхідні здібності та адекватну підготовку з огляду на інтеграцію
вищої освіти в європейський освітянський простір. Україна робить послідовні
кроки з метою зближення вищої освіти до європейських країн і входження до
Болонського процесу.
Головною передумовою входження України
до єдиного європейського освітянського простору є впровадження
кредитно-модульної системи організації навчального процесу, яка передбачає
посилення ролі самостійної роботи студентів.
Найбільш ефективному розв’язанню
зазначених проблем сприяє дистанційне навчання, яке здійснюється на основі
сучасних педагогічних, інформаційних, комп’ютерних та телекомунікаційних
технологій.
У нинішній час за кордоном уже
накопичений значний досвід реалізації систем дистанційної освіти:
– у
США в системі дистанційної освіти навчається близько 1 млн. чол., для чого
використовується публічне телебачення;
–
більше 20 років функціонує Національний університет в Іспанії, який включає в
себе 58 навчальних центрів у країні і 9 за кордоном;
– національний
центр дистанційної освіти у Франції забезпечує дистанційне навчання 35000
студентів у 120 країнах світу, де у підготовці і підтриманні 2500 навчальних
курсів бере участь більше 5000 викладачів;
–
Балтійський університет у Швеції об’єднує зусилля більше 50 університетів;
– у
Туреччині з 1974 р. працює Відкритий університет для надання освіти жителям
віддалених районів;
– у
Японії з початку 80-х років функціонує «Університет в ефірі», який є державною
установою, знаходиться на бюджетному забезпеченні і під суворим контролем
держави;
–
аналогічна освіта надається в Австралії, Швейцарії, Китаї, Індії, Ірані, Кореї,
Таїланді, Андоррі тощо.
Варто зазначити, що дистанційна освіта розвивається не тільки в межах
національних систем освіти, але й окремими компаніями. Приватні корпоративні
освітні мережі створили такі компанії як ІВМ, General Motors, Ford тощо.
Найбільше поширення з країн СНД
дистанційна освіта набула в Росії. Тут активно ведеться робота з розвитку
«Єдиної Системи Дистанційної Освіти в Росії», розроблено проект відповідної
Федеральної програми, створено Федеральний центр дистанційної освіти в
Московському державному університеті економіки, статистики й інформатики
(МЕСІ).
Московський сучасний гуманітарний університет
має більше 300 навчальних центрів, з яких 50 за межами Росії, у яких навчається
близько 120 тис. студентів (у 2,5 рази більше ніж у МДУ). Університет має
власні можливості виходити в ефір завдяки тому, що орендує на американському
супутнику MAЙЯ-1 чотири телевізійних канали, для експлуатації яких
створив власний телепорт вартістю більше 2 млн. доларів. Нині вони створили
більше 700 навчальних фільмів. Весь бюджет будується на оплаті, яку вносять
студенти, річний оборот складає 30 млн. доларів у рік. Головним завданням
вважають вихід на країни, що розвиваються – Індію, Індонезію, країни Африки
тощо, де за їх розрахунками можна отримувати близько 10 млрд. доларів у рік.
В Україні розвиток дистанційного навчання розпочато з прийняттям Закону
України «Про національну програму інформатизації» і почав прискорюватися з затвердження
Постанови Кабінету Міністрів України «Програма розвитку системи дистанційного
навчання на 2004-2006 рр.», наказу міністра освіти і науки України «Про
затвердження заходів щодо реалізації програми розвитку системи дистанційного
навчання на 2004-2006 рр.», затвердження
наказу Міністерства освіти і науки України «Положення про дистанційне навчання»
тощо.
З метою підготовки проектів
нормативно-правових документів, інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ),
стратегічних планів і програм щодо інтегрування ІКТ у систему освіти України і
світового науково-освітнього простору, підготовки, перепідготовки та
сертифікації спеціалістів з використання сучасних комп’ютерних платформ
дистанційної освіти, а також виконання інших завдань 7 липня 2000 р. при
Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут»
створено структурний підрозділ – Український Центр дистанційної освіти (нині –
«Інститут інформаційних технологій в освіті»).
Для координації робіт з формування і
реалізації державної політики щодо розвитку системи дистанційного навчання за
наказом Міністра освіти і науки України
при Міністерстві освіти і науки України створено Координаційну раду з розвитку
системи дистанційного навчання.
У нашій державі уже нараховується
чимало вищих навчальних закладів (ВНЗ), які проводять навчання з елементами
дистанційної освіти, це Національна академія державного управління при
Президентові України, Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова,
Національний технічний університет “ХПІ”, Національний аерокосмічний університет
“ХАІ”, Національна академія податкової служби, Центральний інститут
післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України,
Хмельницький національний університет тощо».
Слово «чимало»
якраз в даному випадку дуже вірно передає стан розвитку дистанційної
освіти як інноваційної в Україні. Це «чимало» включає в себе лише дванадцять
організаційних структур дистанційного навчання, з яких навчання
з елементами
дистанційної освіти на рівні вищої надають лише вісім таких структур: лабораторія віртуального дистанційного
навчання Харківського технічного університету радіоелектроніки (ХТУРЕ), сервер
дистанційного навчання Київського Інституту Інвестиційного Менеджменту (КІІМ),
центр дистанційного навчання Національної академії державного управління при Президентові
України, центр дистанційної освіти Донецького національного університету,
проблемна лабораторія дистанційного навчання Національного технічного
університету "Харківський політехнічний інститут",
лабораторія
дистанційної освіти і тестування Харківського державного педагогічного
університету ім. Г.С. Сковороди, центр дистанційного навчання
"Освіта", Національного аерокосмічного університету ім. М.Е.
Жуковського
"Харківський авіаційний інститут", сервер дистанційного навчання
Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП).
Необхідно зазначити, що організаційна
структура системи дистанційної освіти в Україні включає:
§
Раду з питань моніторингу розвитку дистанційної освіти
при Кабінеті Міністрів України;
§
координаційну Раду Міністерства освіти і науки України з
питань дистанційної освіти;
§
Український центр дистанційної освіти;
§
регіональні центри ДО у містах Харків, Львів, Одеса,
Донецьк, Дніпропетровськ, Хмельницький;
§
локальні центри ДО;
§
базові центри ДО за напрямками фахової підготовки;
§
науково методичні комісії за напрямками діяльності
системи ДО.
Ця структура
дистанційної освіти в Україні існує де-факто, а де-юре їхнє існування в
законодавстві України не обумовлено.
Ні в Законі
України «Про вищу освіту» №2984-ІІІ із змінами від 19.01.2010 р., ні в проекті
Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту»», які
спрямовані на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання,
виховання, професійної підготовки громадян України та встановлюють правові,
організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи освіти та вищої
освіти, створюють умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб
суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях, не передбачено існування таких
структур, не забезпечено їхнє фінансування з боку держави, немає положень, які
б сприяли модернізації освіти в Україні.
Вважаємо, що Кабінет Міністрів України через Раду з питань моніторингу
розвитку дистанційної освіти при Кабінеті Міністрів України та координаційна
Рада Міністерства освіти і науки України з питань дистанційної освіти повинні
вийти із законодавчими ініціативами до Верховної Ради України про внесення
поправок до Законів України «Про
освіту» №1060-ХХІІ та «Про вищу освіту» №2984-ІІІ, до Державного бюджету
України на 2012 рік про:
·
правові основи і стандарти ДО;
·
засади фінансування системи ДО;
·
повномасштабне розгортання і впровадження дистанційної
освіти як форми навчання, рівноцінної з очною, заочною та екстернатом;
·
система багатоканального фінансування юридичних і
фізичних осіб системи ДО;
·
система пільг щодо використання комп'ютерних мереж і
телекомунікаційної інфраструктури для складових системи ДО (юридичних і
фізичних осіб);
·
система ліцензування, атестації та акредитації закладів
ДО;
·
інтеграція системи ДО України у світову систему
Література:
1.
Законі України «Про вищу
освіту» №2984-ІІІ із змінами від 19.01.2010 р.
8.
"Концепція
розвитку дистанційної освіти в Україні" від 20 грудня 2000р.
10.
Закон України
"Про Національну програму інформатизації" від 4 лютого 1998 року №
74/98-ВР .