Педагогічні науки/2. Проблеми підготовки спеціалістів

Шарун Ю.Ф.

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Про важливість формування мовленнєвої культури у студентів вищих навчальних закладів

Практика сучасних інтеграційних процесів в Україні, входження її в систему міжнародних економічних, політичних і культурних зв'язків об'єктивно визначають якісно новий зміст і мету освіти – забезпечення підготовки конкурентоспроможних фахівців світового рівня. Відповідно до Декларації про державний суверенітет України, Національної доктрини розвитку освіти, Указу Президента України «Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні» та інших державних документів, в останні роки постало питання про необхідність гуманітаризації технічної освіти. Це сприятиме розширенню кругозору майбутніх фахівців, формуванню в них загальної культури й духовності.

Мовленнєва культура як складова загальної культури є одним із найважливіших показників цивілізованості суспільства, а досконале володіння мовою – важливим компонентом професіограми фахівців різного профілю. Адже повний вияв професійних обдарувань індивіда відбувається саме засобами мовлення. У такий спосіб особа може реалізувати себе в різних життєвих ролях, скоригувати хід міжособистісного спілкування, що забезпечує ефективну взаємодію у середовищі виробничого колективу. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема виховання мовця, що усвідомлено творчо користується мовою як засобом самотворення, самоствердження й самовираження.

У XX ст. В. Чернишов, Л. Щерба, Г. Винокур, Б. Томашевський, В. Виноградов, С. Ожегов та їх численні учні поступово, все повніше й ширше осмислювали сукупність явищ, що позначається терміном «культура мовлення", або «мовленнєва культура". Цей термін міцно ввійшов у науку і життя.

Мовленнєва культура особистості значною мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками: 1) правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що існують у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним); 2) змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; 3) різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого; 4) послідовністю, логічністю й лаконічністю думок; 5) багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень; 6) точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту; виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення; доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, дотримання її норм в процесі мовленнєвої діяльності. Культура мовлення — це щей загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість – основні вимоги мовного етикету.

Сьогодні багато говориться і пишеться про виховання особистості, зокрема і мовне. Цей процес не може обійтися без опори на національну мову, на мовні знаки національної культури. Тільки той, хто засвоює мовну культуру в усій її сукупності й багатогранності, здатен стати творцем мовних цінностей і найповніше виразити себе як особистість в будь-якій галузі суспільної діяльності.

Особливої цінності сьогодні набуває необхідність формування мовленнєвої культури у студентів, яка пов’язана з інтенсифікацією інформаційних комунікацій, із широким упровадженням мережі Інтернету, сучасними технологіями видавничої справи, що певною мірою негативно впливають на створення культури особистісного мовленнєвого простору, оволодіння естетикою слова, морально-естетичним самовиразом у спілкуванні. Студенти підлягають впливу субкультури, моди на спрощення стилю спілкування, зневажливого ставлення до краси буденного мовлення, що приводить до значної засміченості їхньої мови, нарочитої брутальності.

У період навчання закладається фундамент культури мислення, культури мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне, творче мислення. Саме вища школа покликана сформувати у молоді інтерес до краси й мудрості живого слова, його значущості у житті людини. Для сучасної вищої школи пошук нових шляхів, форм, методів і засобів організації навчання мови теж є актуальним. Не викликає заперечень твердження, що мовна освіта повинна стати складовою фахової і поряд з нею враховуватися при професійній атестації. Організація мовної освіти у вищих навчальних закладах є найважливішою з проблем лінгвістики. Належна культура мовлення – це свідчення розвинутого інтелекту й високої загальної культури особистості. Одним із завдань культури мовлення є подолання мовних стереотипів: стереотипи мовлення – це стереотипи мислення.

Таким чином, можна зробити висновок, що формування мовленнєвої культури студентів є актуальним завданням для вищих навчальних закладів будь-якого профілю.