К.п.н. Данік О.Л.

Східноукраїнський національній університет ім. В. Даля

Краснодонський факультет інженерії та менеджменту

ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЯКОСТІ ПЕДАГОГА ВИЩОЇ ШКОЛИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Концепція навчання у вищій школі, спираючись у своїх основних принципах на світовий досвід підготовки фахівців виходить з того, що образована людина повинна на достатньому рівні володіти необхідними спеціальними знаннями й уміннями у визначеній професії і квалифицированно розбиратися в сучасних умовах життя, людях і відносинах [1].

На сучасному етапі розвитку інформаціонного суспільства та проникнення в освітній процес нових виховних технологій, а також зміни характеру соціального замовлення до вищих навчальних закладів, реформи вищої освіти проблема профессійного самовдосконалення педагога вищої школи є усе більш актуальною, робить здатність кожного викладача до самовдосконалення одним з факторів, що визначають якість підготовки майбутніх фахівців і вищої освіти взагалі.

Дана проблема визначила тему нашого дослідження, метою якого було вивчення педагогічного досвіду ведучих викладачів в області застосування розроблених методик з використанням нових інформаційних технологій на практиці і передачі навичок професійної майстерності молодим викладачам.

Аналіз сучасної соціально-економічної ситуації показує, що проблемі вищої освіти, в якої університет являє собою вищу ступінь цілісної педагогічної системи, приділяється значна увага. Це пов’язано насамперед с тим, що зростає значимість „людського фактору” як в економічному так і в соціальному розвитку сучасного інформаційного суспільства [11]. У плані сказаного, на думку В.А.Крутецького, "діяльність є активність людини, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, зв'язаних із задоволенням його потреб і інтересів, на виконання вимог до нього з боку суспільства і держави". [7, с. 69].

З погляду матеріалістичної філософії, досліджуючи "професію" як філософську категорію М.М.Бахтін розтлумачує насамперед як "діяльність" ''активність", "конструктивність" : "...я беру участь у бутті як незамінний діяч"[4]. . І дійсно, потенціал внутрішньої культури людини багато в чому залежить від діяльності, основну найбільш спрямовану частину якої визначає його професія, яка є невід'ємною частиною її творчої спрямованості. Як відзначає Г.І.Щукіна: "Діяльність, - головна характеристика людини, ... навчальна діяльність необхідна людству, без неї неможлива передача досвіду від покоління до покоління" [10]. Навіть дотепер не втрачає своєї значимості загальновизнане твердження талановитого педагога К.Д. Ушинського про те, що вчитель як фахівець існує доти , поки сам учиться. В.І.Загвязинський , в свою чергу, відзначав, що "...педагогічну діяльність здавна кваліфікують як творчу..., тому, що в ній є присутнім суб'єктивна новизна думок, позицій, оцінок, почуттів..." [6] і, як вважає М.М.Бахтін “...педагогічна майстерність, як якісна характеристика навчально-виховної діяльності вчителя, є не що інше, як доведена ним до високого ступеня досконалості навчальна і виховна вмілість, завдяки якій забезпечується висока ефективність навчально-виховного процесу” [ 4].

Слід зазначити, що проблема професійного самовдосконалення педагога неодноразово досліджувалася як у психологічній так і педагогічній літературі ( А. Дистервег, І.Г. Песталоцци, К.Д. Ушинський). Вона знайшла відображення в працях сучасних дослідників (В.І. Андрєєва, Л.В. Байбородовой, Е.П. Белозерцева, Н.В. Кузьміної, Б.В. Купріянова, А.К. Маркової, А.Є. Подобіна, М.І. Рожкова, М.С. Савіної, В.О. Сластьоніна, Л.Ф. Спіріна, Н.Т. Таланчука та ін.).

Аналіз наукових досліджень таких видатних вчених як Ю.К.Бабанський, Н.И.Болдирєв, Л.С.Виготський Л.Ю., Гордін; П.Я.Гальперин, Е..Е.Єрмакова, В.И.Загвязинський ,П.І.Зінченко, Є.М.Ільїн, В.А.Крутецький, Н.В.Кузьміна, А.Н.Леонтьєв, Н.Д. Лєвітов , І Я Лернер, Л.М.Лузіна, А.В.Мудрик, Р.С.Немов , А.В Петровський, С.Л.Рубінштейн, Н.Ф.Тализіна, Н.Н. Тарасевич, Д.Е. Эльконін, І.Ф.Харламов, та ін. дає нам змогу стверджувати, що якість освіти залежить не тільки від активізації процесу пізнавальної діяльності сучасної молоді, а насамперед від удосконалення професійної майстерності самого викладача, що є підгрунтям формування внутрішньої активної позиції , підвищення ефективності, освідченості і професіоналізму майбутніх фахівців .

Варто підкреслити, що діяльність викладача безпосередньо пов”язана зі змінами суспільно-історичних умов і орієнтована на виховання нового покоління майбутньогого цивілізованого інформаційнонасиченого суспільства, оскільки одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації системи вищої освіти України є забезпечення якості підготовки спеціалістів на рівні міжнародних стандартів [9].

З цього приводу не можна не погодитися з філософською точкою зору Е..Е.Єрмакової, котра надає особливого значення необхідності "різноманітити професійні навички, як у бік розширення, так і поглиблення, тому як "сучасна знаннєва парадигма" "підвищує як конкурентноздатність на ринку праці, так і здатність відповідати загальнокультурній тенденції прискорення зміни поколінь техніки, технологій, стереотипів мислення, виникнення инноватики як форми вираження науково-технічного прогресу й інноваційного мислення", оскільки "професійне самовизначення і перетворення професії у форму індивідуального життя - найважливіші механізми формування людської особистості як активного , діяльного , а виходить, відповідального суб'єкта", а "професіоналізм як якісна характеристика ділової активності , діяльності людини являє собою не тільки утилітарну цінність , але і, насамперед , соціокультурну" [5].

Актуальність теми дослідження обумовлюється насамперед тим, що процеси глобалізації, гуманізації, інтеграції, підвищення інтелектуалізації , активізації пізнавальної діяльності , а також формування внутрішньої активної позиції та осмислення досягнень і визначення стратегії розвитку особистості , які відбуваються в більшості сфер життєдіяльності людини в усьому світі, у тому числі й в Україні, вимагають не тільки оновлення змісту освіти, а й удосконалення шляхів і способів її реформування шляхом пошуку варіантів стимулювання ефективності професійної діяльності викладача, його прагнення до активності, творчості, самореалізації і саморозвитку.

Значне місце в цьому процесі приділяється удосконаленню професійної майстерності самого викладача вищої школи , що є джерелом підвищення ефективності, навченості , освіченості і професіоналізму майбутніх фахівців.

Відповідно до мети, об'єкту, предмету і гіпотезі дослідження нами були поставлені і вирішувалися наступні задачі: розробити механізми забезпечення зацікавленості педагогів у професійному самовдосконаленні; виявити й охарактеризувати особливості професійного самовдосконалення викладача вищої школи в процесі оволодіння студентами знаннями, уміннями та навичками; обґрунтувати значимість процесу підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; визначити й експериментально перевірити комплекс організаційно-педагогічних умов професійного самовдосконалення викладача як суб'єкта виховної діяльності майбутніх фахівців.

З метою вирішення вищезазначених задач нами були використані теоретичні (порівняльний аналіз, моделювання) та емпіричні (анкетування, аналіз і узагальнення педагогічного досвіду, дослідно-експериментальна робота, ретроспективний аналіз) методи дослідження.

Одним з напрямків удосконалення процесу засвоєння і розвитку майбутніми фахівцями теоретичного матеріалу і професійних навичок є формування їхньої учбово-пізнавальної діяльності за допомогою активізації інноваційних форм і методів навчання, як способу активного добування знань, умінь і навичок. На цій основі задача викладача вищої школи полягає насамперед у формуванні в студентів усе більшої самостійності, зацікавленості до переходу від виконання одного компонента навчальної діяльності до інших, тобто формуванню способів самоорганізації учбово-пізнавальної діяльності вцілому [9]. Необхідно зазначити, що на сучасному етапі підвищення якості вищої освіти викладачу вищої школи необхідно надати багато зусиль, щоб в основі цілеспрямованої активності самих студентів (розуміння навчальної задачі, оволодіння способами активних перетворень об'єкта засвоєння, оволодіння способами самоконтролю) стали домінуючими складовими навчально-виховного процесу зацікавленість і бажання , тобто необхідно насамперед викладачам вищої школи підготувати таку систему підготовки, яка б була здатна забезпечити якісний перехід від рівня загалькомп'ютерної грамотності до формування культури користування новими інформаційними технологіями (НІТ) у якості ефективного і перспективного засобу навчання.

У результаті нашого дослідження аналіз підготовки викладачів кафедри гуманітарних і соціально-економічних дисциплін Краснодонського факультету інженерії і менеджменту показав, що традиційні методи навчання поступово витісняються іншими видами навчання, оскільки відповідно до сучасних вимог вищої школи головною задачею навчального процесу є підвищення рівня якості освіти і готовності студентів-майбутніх фахівців до професійної діяльності .Цей процес порозумівається насамперед тим, що колишня освітня парадигма, заснована на думці, що для якісної підготовки майбутніх фахівців викладачеві необхідно мати відповідний запас знань і передати його студентові, себе вичерпала.

Під час вирішення поставлених задач з метою виявлення ступеню прагнення викладача підвищувати свої знання і мастерстність, ми розглядали викладача, перш за все, як суб'єкта виховної діяльності , який удосконалює свої особистісні і професійні якості.володіє свідомістю і волею індивіда, котрий в залежності от розв'язуваних задач вибирає і реалізує визначені методи впливу на інші елементи, інші складові освітнього процесу.

Аналіз проведених занять викладачів (хоча їхня структура і методика багато в чому залежить от дидактичних цілей і задач, а також от тих засобів, що маються в розпорядженні викладача кафедри) показав, що процес становлення механізмів самоконтролю і самокорекції досліджуваного студентами матеріалу відбувається значно швидше й ефективніше при використанні викладачем нових інформаційних технологій ( НІТ) і починається з того моменту, коли той, якого навчають, (респондент) усвідомлює темп, що рекомендується, заданий високим (низьким) , а досліджуваний матеріал важким (легким) для сприйняття, що дозволяє викладачеві легше знайти індивідуальний підхід до студента , визначивши для кожного з них індивідуальний ступінь труднощів сприйняття навчального матеріалу та відповідні засоби його опанування.За підсумками своєї дослідно-експериментальної роботи ми дійшли до висновку, що успішне професійне самовдосконалення викладача як суб'єкта виховної діяльності в навчально-виховному процесі залежить не тільки від рівня його теоретичної підготовки, але й від розширення сфери проблем, по яких викладач шляхом самоосвіти, через активну роботу в методичній майстерні або на курсах підвищення кваліфікації буде удосконалювати свій професійний рівень, отримуючи при цьому психолого-педагогічну підтримку висококваліфікованих викладачів, які мають достатьній досвід роботи у вищому навчальному закладі.

Таким чином, щоб в основі цілеспрямованої активності самих студентів (розуміння навчальної задачі, оволодіння способами активних перетворень об'єкта засвоєння, оволодіння способами самоконтролю) стали домінуючими зацікавленість і бажання , викладачам вищої школи необхідно насамперед підготувати таку систему підготовки, яка б була здатна забезпечити якісний перехід від рівня загалькомп'ютерної грамотності до формування культури користування новими інформаційними технологіями у якості ефективного і перспективного засобу навчання, а для того, щоб студенти постійно прагнули до розширення і поглиблення своїх знань, викладач зі свого боку повинний розвивати його за допомогою сучасних методів і прийомів.

Література:

1. Абдулина О. А. Общепедагогическая подготовка учителя в системе
высшего педагогического образования.//Для педагог, спец. высших учебных
заведений. - М.: Просвещение, 1990. - 141 с.

2. Архангельский С. И. Учебный процесс в высшей школе и его
закономерные основы и методы. - М.: Высшая школа, 1980. - 367 с.

3. Бабанский Ю. К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса. - М.,
1992.-249с.

4. Бахтин М.М. Эстетика словесного портрета.-М.: Искусство, 1979.

5. Ермакова С.Е. Философия: Учебн. для техн. вузов. - М.: Высшая шк.,2002 -272с.

6. Загвязинский В.И. Учитель как исследователь. - М., 1980.

7.Крутецкий В. А. Психология: Учебник для учащихся пед. училищ. - М.:
Просвешение, 1990. - 352 с.

8.Матеріали II Міжнародної науково - практичної конференції “Сучасні наукові дослідження – 2006, - Педагогічні науки.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, -2006 .- 127 с.

9.Сластенин В.А. Педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / В.А. Сластенин, И.Ф. Исаев, Е.Н. Шиянов. – М.: Академия, 2005.

10.. Щукина Г.И. Активизация познавательной деятельности в учебном процессе,- М.: Просвещение, 1979. - 160 с.

11.Щукина Г. И. Социально-педагогические приоритеты современности./
Советская педагогика. - 1991. - №1. - 50 с.