УДК

КОНЦЕПТ «ДУША» У ФРАЗЕОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Т.С.Маркотенко

м. Луганськ

Взаємовідношення української етнокультури й фразеології, генезис, склад і семантичну структуру фразеології аналізували Н.Бабич, В.Білоноженко, М.Демський, А.Івченко, В.Калашник, А.Коваль, Л.Коломієць, В.Кононенко, Л.Мельник, Р.Міняйло, Л.Скрипник, Г.Удовиченко, В.Ужченко, Д.Ужченко, О. Юрченко та ін. Проте, аналіз наукової та науково-методичної літератури свідчить, що у вітчизняній лінгводидактиці бракує робіт, які б усебічно розкрили значення ФО з концептом «душа».

Мета нашої статті – розглянути фразеологічні одиниці (ФО), що передають сутність концепту «душа».

В українській фразеології часто сховані рудименти дохристиянських вірувань, християнських звичаїв, світогляду, уявлень, тому аналіз ФО можливий тільки у поєднанні з аналізом тих реалій, які передають ФО.

Лексема душа в українській мові є полісемічною одиницею. Одним з основних значень було релігійне [8,1,750], словники радянського періоду подають його як відтінок значення «внутрішній психічний стан людини, з її настроєм, переживаннями й почуттями»[7,II,445]. М.Скаб підкреслює, що зараз лексема душа активно вживається не тільки в спеціальній релігійній літературі, але й у фольклорі, особливо в демонологічних міфах, легендах й переказах, у художній літературі при змалюванні раю чи пекла, для індивідуалізації мовлення персонажів, для вираження думки автора як віруючої людини та звичайно при змалюванні обставин, що стосуються смерті людини» [5, 273]. Формулювання в Словнику української мови, за яким «душа – за релігійними уявленнями, безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварини» [7,II,445] не відповідає ні народним, ні християнським теологічним уявленням про душу, порів.: заяча душа, пропав ні за цапову душу тощо. «Словарь древнерусского язика» І.Срезневського й «Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.» фіксують й такі значення лексеми душа, як «сумління, совість» (за християнським вченням, совість є функцією духу)[1,126]. В.Скуратівський відмічає, що душа людини – своєрідний її двійник, який здатний радіти й страждати, сприймати доброту й болісно реагувати на образи, тобто бути оголеним нервом, найтоншим моральним рецептором [6, 291]. Наведемо загальновідомі приклади ФО з лексемою «душа»: в одну душу – настійливо, наполегливо, до (по) душі припадати (прийти, прийтися тощо) – подобатися, душею і тілом – повністю, душі не чути в кому – дуже любити, мати ( зоставатися, бути) за душею – мати яку-небудь власність, кошти, плювати ( наплювати) в душу – ображати кого-небудь, торкаючись найдорожчого, заповітного, з дорогою душею – з задоволенням, з приємністю, душа не лежить до кого-чого – немає прихильності до кого, чого-небудь, не подобається хто-, що-небудь.

У матеріалістичній філософії й психології дух – це мислення, свідомість як особлива якість високоорганізованої матерії, вищий її продукт, у ідеалістичній філософії – нематеріальний початок, що лежить в основі всіх речей і є первинним стосовно матерії, за релігійними уявленнями – безсмертна, нематеріальна основа в людині, яка є суттю її життя і відрізняє її від тварини: людина з духом – смілива людина, хоробра, людина з душком – уперта, норовлива, ні слуху, ні духу – пропав хтось. Пошкоджуючи дух, припиняємо життя. Ці переконання лежать в основі ФО: випустити дух – вбити, віддати Богу дух (духа) – померти, дух вийшов (вискочив) з кого, у кого – помер, загинув хто – небудь, дух пустити, пуститися духу – померти. Як бачимо, у деяких ФО відбувається взаємозаміна компонентів дух/душа. За твердженням С.Толстої, це відголосок християнської концепції, яка передбачає не бінарну опозицію «тіло – душа», а триаду «тіло – душа – дух» [9,231]. Дух як внутрішній стан, моральна сила людини, колективу віддзеркалено у ФО занепадати (занепасти, падати, упасти і т. ін.) духом – втрачати бадьорість, надію на щось, зневірятися в можливості чого-небудь, набратися (набиратися) духу – набиратися сміливості, рішучості, не стає (не стане, не вистачає і т. ін.) духу – бракує сміливості, рішучості, підносити (піднімати) дух – надихати, запалювати, не в дусі – у поганому настрої, боятися духу кого – дуже боятися кого-небудь, важким духом дихати – непривітно ставитися до кого-небудь, сердитися, одним духом дихати – бути пройнятим однаковим настроєм, мати однакові з ким-небудь наміри. За міфологічними й релігійними уявленнями дух – добра або зла безплотна, надприродна істота, що бере участь у житті природи і людини: злий (нечистий, лихий) дух, дух тьми – сатана, святий дух – третя сутність святої трійці. На духу – на сповіді. На випадок настійної вимоги до кого-небудь зникнути, перестати бувати десь вживаються вислови: Щоб [і] духу [твого] не було, Щоб [і] дух [твій] не пах (не смердів); про відсутність кого-небудь, брак чого-небудь: І (й) духу нема (не зосталось, не стало, не чути і т. ін.).

Народні уявлення щодо фізичної присутності душі відображено у ФО душа болить, стомилася душа, душа відкрита, весело на душі, душа згорьована, в душу наплювали, душа хоче (бажає, прагне), душа радується (веселіє), не душі погано (паскудно, тоскно), душа холоне тощо. Природно, що найвища міра пожертви виражена через фразеологізм віддати душу за когось. Християнські уявлення щодо терпіння, як спосіб спасіння душі, передають приказки: Терпи душа – спасена будеш, Що ж робить – треба жить! Душа не пташка – не виженеш [10, № 140, 141].

Стимулюючим чинником моральної поведінки людині є поняття «гріх», гріховність передано у фразеологізмах взяти гріх на душу, гріх над душі; учепитися, як чорт за грішну душу; рада б душа в рай та гріхи не пускають, грішна людина тощо. Людина, яка допустила гріховність поведінки, згідно з християнськими переконаннями, переходить у світ без Бога, тобто зводить своє життя до «духовної смерті»: не мати Бога в душі, не мати Бога й серця в животі, душу запродати чорту (сатані, нечистому), жити без душі, мертва душа, не мати душі, на мати Христа в душі (серці), злий (нечистий, лихий) дух в кого. Поняття душі передбачає позитивні моральні якості людини, що віддзеркалено у виразах: має душу хтось, душевна людина - добра, порядна людина, душа – чоловік – пряма і добродушна людина, звідки виникло й звертання душа моя, душа компанії – улюбленець, багато душі – багато почуттів, багато душі вклав – доклав багато зусиль, від душі – щиро, по душі хтось, щось – бажано, кривити душею – вчинити проти совісті. Життя мирне, співдружнє, з любов’ю передано у вислові жити душа в душу. Суть існування людини на землі, за релігійними уявленнями, полягає в розвитку душі, витримуванні випробувань, спокусів душі; добрими ділами, вчинками, доброю поведінкою заслужити милість Божу тощо. Про це свідчать ФО берегти (пильнувати) душу, берегти (пильнувати) як душу щось, любити як свою душу, своя душа дорожча за щось, приказки: То чорт бідний – що душі немає; Не той бідний, хто хліба немає, а той, хто душі; Аби душа в тілі, а сорочку хоч і воші з’їли, то дарма [10, № 110].

Про існування душі в тілі бачимо підтвердження в таких загальновідомих ФО: відпочити тілом і душею, ходить як тіло без душі, трепетати тілом і душею, убивати душу й тіло, клястися на душу й тіло, занапастити душу й тіло, положити душу й тіло; є все, що душі завгодно; скільки душі завгодно й приказках Що тіло любить, те душу губить [10, № 650], Не поберігши тіла, й душу погубиш [10, № 390], Муж голова, жена душа, Не стій наді мною, як чорт над душею, У чужу душу не залізеш, Чужа душа – потьомки.

У фразеології можна побачити, що поняття «душа» нерозривно пов’язане з номінацією смерті людини. Смерть, за уявою віруючих, полягає в розлученні душі й духу з тілом. Оскільки людина, крім тіла має не одну, а дві нетілесних субстанції: душу і дух, то смерть полягає у відторгненні від тіла обох. Душа повертається до свого першоджерела, дух залишається біля тіла, останній завдяки певним умовам має здатність покидати тіло й повертатися назад. Це є ознакою приналежності покійника до розряду «нечистих». У більшості випадків українська фразеологія зберегла спрощене уявлення, згідно з яким людина має тільки душу й фізичне тіло: душа прощається з тілом, душа тіло покидає – людина вмирає, душа з тілом розпрощалася, душа відійшла до Аїда, вилетіла душа з кого, з душею розпрощатися, віддати (оддати) (Богові) душу (дух), дух випустив, випустив душу з тіла, душа відлетіла в небо – помер, віддати (покласти) душу (життя) – померти за щось, за когось , без душі –мертвий.

Лексема душа функціонує і як компонент фразеологізмів зі значенням «вбити»: взяти душу, витягати душу, душу згубити, душу витрясти, стратити душу. Через табуювання смерті ФО зі словом душа практично відомі всій Україні: вилетіла душа з тіла, вивітрилася душа, з душею розлука; пішла душа на виринки [5,276].

Володіє душею по смерті Бог чи Сатана (Чорт), тіло має ж належати землі. Це вірування закріпилося у ФО: віддати/ віддавати Богу (Богові) душу, віддати чортові (дідькові) душу, віддаватися Богові на суд. Залежно від ставлення мовця до померлого залежить вибір ФО семантичної моделі, яка відображена у внутрішній формі висловів з лексемами Бог/Чорт. Різний і ступінь експресивності цих ФО, з компонентом чорт (дідько) фразеологізми мають високій ступінь експресивності й негативну оцінку. М.Олейник підкреслює, що, за народним уявленням, рух душі здійснюється по вертикальній лінії: від мертвого тіла до неба (Бога) чи в пекло (до Чорта). При цьому фразеологізмам моделі «пішла душа до Бога= померти» властива позитивна оцінка й низький ступінь експресивності, як і більшості ФО з компонентом Бог/ Божий. А подібна модель з компонентом чорт (дідько) продуктивна при реалізації семи «зникнути безслідно, пропасти» [4,283]. Якщо суб’єктом дії відторгнення душі від тіла, за уявленням мовця, є Бог, то застосовуються ФО Бог забрав душу, Бог забрав когось тощо. Суб’єктом дії може бути й той, хто помер: віддати Богу душу, спустити дух тощо. За релігійними уявленнями, життя дається душі, а по часі людина йде з життя, зупиняє своє існування на землі, віддає життя, тому ряд ФО має в своєму складі лексеми віддати, йти: віддати (Богу) душу, віддатися Богові на суд, йти до Бога та ін.

Для певного коло людей важлива інформація закодована у фразеологізмі чорт тягне душу когось, у когось. За релігійними переконаннями, ніхто не бачить, крім людини, яка помирає, хто приходить «по душу». Смерть легка, якщо людина побожна, тяжка, якщо «живеш в гріху». Нечисті сили нападають на душу, коли вона розлучається з тілом, тягнуть, роздирають її, хоча в минулому підтримували її пристрасті до тілесного насолодження; «нечість всунула лапу в рот і видирає душу» [2,220]. Народна аргументація може бути і лаконічнішою: агонія в людини може бути викликана «небажанням душі відділятися від тіла»[3,165]. Вирази проклята (чортова, іродова, анахтемська і т. ін) душа можна вважати як лайливі.

У етикетних виразах може бути сконденсована молитва щодо полегшення подальшої долі душі померлого: вічний спокій душі, царство небесне помершим душам, нехай йому Бог душу простить; упокой , Господи, душу раба Твого; спаси, Господи, мою (чиюсь) душу, прости, Господи, не відає душа, що робить та ін. Для полегшення долі душі сповідаються, померти без сповіді, покаяння є гріхом. Вислів душа без покаяння підкреслює трагічність стану людини.

Згадується про душу і в гімні України: «Душу й тіло ми по ложем за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Як бачимо, розглянуті фразеологізми висловлюють глибоку віру в Бога, таврують гріховність, відстоюють збереження християнської віри, порушують морально-етичні проблеми життя, розкривають самобутність національного характеру українців, подають своєрідну енциклопедію життя, певні відомості з філософії буття українського народу, формулюють сутність існування людини на землі тощо.

Література.

1. Законъ Божій для семьи и школы со многими иллюстраціями составилъ Протоієрей Серафимъ Слободской, узд.4-е. Сергиев Посад: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1994. 2. Кравченко В. Виписки на картках з етнографічних матеріалів різних дописувачів./В.Кравченко// − Архів ІМФЕ фо15-3,од. зб.262. 3. Милорадович В. Народне обряды и песни Лубенського узда /В.Милорадович // Сб. ХИФО. − 1897. − Т.10. 4. Олійник М. Бути на божій правді: фразеологізми зі значенням „померти” у гуцульських говірках // Християнство й українська мова: Матеріали наук. конф. /М.Олійник – Львів, 2000. – С. 279-288. 5. Скаб М. Християнське уявлення про душу людини крізь призму української мови / М.Скаб // Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції. – Львів,2000. – С.273-279. 6. Скуратівський В. Русалії. / В.Скуратівський. – К.,1996. 7. Словник української мови. − К.: Наук. думка, 1970. − Т. 1-11. 8. Срезневский И.И. Словарь древнерусского языка. // Репр. изд-е. / И.Срезневський − М.: Книга, 1989. − Т.1-3. 9. Толстая С.М. Терминология обрядов и верований как источник реконструкции древней духовной культури // Славянский и балканский фольклор: Реконструкция древней славянской духовной культуры: источники и методы. / С. Толстая − М: Наука, 1989. − С.215-229. 10. Українські приказки, прислів’я і таке інше / Спорудив М.Номис. − С.пб.,1864. − 304с. − (перевид.1993). 11.Новий тлумачний словник української мови. − К.:Аконіт,1998. − Т.1-4.

Анотація.

У статті розглядаються фразеологічні одиниці з концептом «душа», що віддзеркалюють дохристиянські вірування, християнські звичаї, світогляд, уявлення.

Відомості про автора

Маркотенко Тамара Савеліївна – асистент кафедри філологічних дисциплін Луганського національного університету імені Тараса Шевченка

Дом. адреса.

квартал Молодіжний, б.2, кв.16

м. Луганськ

91034, Тел. 8 095 524 76 79