Андрієнко О.В.

Старший викладач кафедри соціально-гуманітарних дисциплsy

Котова Д.А., Туршова О.В., студентки

Донбаський державний технічний університет, Україна, м. Алчевськ

СУЧАСНИЙ ВПЛИВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА РОЗВИТОК ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Сучасний період розвитку правової держави потребує подальшого дослідження цiєї проблематики. Чисто політичний аспект формування, розвитку i функціонування правової держави є відносно самостійним напрямом наукового аналізу даної проблеми. Але глобалізащя світу вносить нові аспекти в сучасну модернізащю правової держави.

Зменшується спроможність держав лише по своєму розумінню керувати суспільством, виршувати cboї внутрішні проблеми, все більше коло проблем виноситься на міжнародний рівень. Набувають планетарного характеру зміни клімату, наступ пустель, нелегальна мігращя, некерованють мегаполісів, міжнародний тероризм, тощо. Bci цi процеси суттєво змінюють напрями розвитку світу в цілому, внутрішню i зовнішню політику окремих держав зокрема. Потребують нової якості державного управління, посилюють вплив громадянського суспільства на розвиток правової держави.

Перехід до створення правової держави - досить складний i тривалий цивілізаційний процес. Україна не лише проголосила про свої наміри стати правовою державою, а й закріпила положения про відповідний статус у формі конституційної норми. Це зобов'язуе аналізувати політичні процеси, здійснювані за участю влади, з позиції прерогативи правового законодавства.

Розглядаючи проблематику, пов'язану з феноменом правової державності, доцільно, на наш погляд, розширити теоретичні рамки його дослідження, взявши и не як суто юридичну сферу правознавства, а у більш широкому контексті глобальних, суспільноісторичних, національно-державних, ідеологічних трансформацій. Йдеться про глибинний процес якісних змін системи, в якому законодавчо-правові механізми посідають ключове мюце, адже, лише на засадах права i закону можна здійснити системи зміни, уникнувши гострих соціальних та політичних конфліктів.

Таким чином, центральне місце посідае розгляд низки проблем, пов'язаних з дослідженням безпосередньої взаємодії та взаємовпливу правової держави i громадянського суспільства. Як засвідчуе генезис ідей правової держави, вони завжди спиралися на визнання факту й необхідності існування громадянського суспільства.

3 точки зору методології дослідження вагоме місце тут посідае генетичний метод. Biн дозволяє встановити основи громадянства як цивілізованої спільноти, що виникае та існуе за умов інституту судової влади, проте він ще не дає чіткого розмежування між суспільством взагалі, яке живе за законом, i, власне, громадянським суспільством, яке впливає на законодавчий процес i владу, контролює владні органи та інституції. А це істотна різниця, адже, якщо за критерій громадянського суспільства взяти лише судову владу, що діє за законами, то тоді таким слід визнати й античне та середньовічне суспільство, де, на наш погляд, громадянського суспільства як такого не існувало. Більше того, станова монархія чи авторитарний режим, підтримувані певною частиною громадян, легітимізованих відповідними законами i конституціями, доведеться також визнати правовими, що нелогічно. Ось чому виникае необхідність доповнити генетичний підхід функціональним, згідно з яким суспільство постає громадянським тоді i тільки тоді, коли кожний член суспільства та його окремі громадяни стають агентами, тобто впливають на процес формування влади. іншими словами, початок становления громадянського суспільства можна вважати появу загального виборчого права, представницької демократії, що функціонуе як влада делегованих від імені громадян повноважень.

Як свідчить світова та вітчизняна наукова думка, поява та розвиток концепцій i доктрин громадянського суспільства стали потужним поштовхом для розвитку Teopii правової держави. Остання розглядаеться як інститут, що мае поступитися частиною своеї влади на користь громадян, які шляхом виборів caмі повинні визначити ту чи іншу політичну силу, здатну представляти їхні інтереси у парламенті.

Вивчення еволюції теоретичної спадщини класиків європейської політичної та філософської думки упродовж XVII - XVIII століть дозволяе зробити висновок, що як громадянське суспільство, так i правова держава стають можливими лише тоді, коли право i договір стають мірилом та визначальним чинником суспільно-політичних відносин. Специфічним критерієм соціального стану, коли держава стає правовою, а суспільство - громадянським, на наш погляд, є якість економічних та політичних відносин, а саме: обидві сфери цих суспільних відносин опосередковані правовідносинами, в основі яких знаходиться ринок i право приватної власності громадян, що руйнує станові бар'ери i межі. Відтак перші, тобто економічо-правові відносини детерміновані відносинами власності, другі - політичні відносини - відносинами влади, яка не успадкується, а обирається.

Реальне втілення взаємодії принципів правової держави i громадянського суспільства простежується на прикладї рїзних форм організащії влади, а саме: демократичної, правової та сощальної держави. Якщо демократична держава - це такий режим правління, що репрезентує інтереси політичної більшості шляхом виборчого права, то правова держава конкретизує це положения, оскільки передбачає ще й гарантії захисту прав меншості від диктату більшості, а також те, що форма демократичного волевиявлення не буде перетворена у «машину для голосування та референдумів», що може, як показуе історичний досвід, призвести до нової форми диктатури.

Визнання права за політичною меншістю є виявом самообмеження влади, яка відрізняе правову демократію від інших и видів, зокрема, таких и форм, як «обмеження» або «керована» демократія, що є сурогатами дійсної демократичної форми правління.

Наявність iнститутів громадянського суспільства диференціюе відмінність, наприклад, античної полісної демократії, яка ще не знала розвинених форм громадянського суспільства; уявно-конститущйної або модельної демократії, зафіксованій у більшості сучасних конституцій посттоталітарних країн від демократії сучасного західного типу, опертих насамперед на інститути громадянського суспільства.

Перехідний тип суспільства, що модернізуеться, крім власне демократії з її правовим режимом регулювання, потребує від держави провадження сильної сощальної політики. Внаслідок чого, в країнах з перехідним режимом значною популярністю користується ідеологія соціал-демократії. Остання обстоює поряд з ринковим лібералізмом, що контролюється регулюючим впливом держави, політику соціального захисту незахищених прошарків та верств суспільства.

Соціально-демократичний тип держави означав перехідний тип держави, коли суспільство ще недостатньо звільнилося від впливу патерналістських ідей, а його громадянські засади недостатньо poзвинуті i потребують допомоги. 3 точки зору перспективи политичного розвитку соціальні функції держави повинні скорочуватися, а натомість, повинен зміцнюватися потенціал суспільної самоорганізації, тобто початки громадянства, що відкриває перспективи зміцнення ідей ліберальної демократії. Але така модель чи сценарії розвитку скоріше носить нормативний характер, тоді як для конкретних умов та реалії українського соціуму більш прийнятним i адаптованим е варіант сильної соціальної політики, що передбачає зміцнення i поступове нарощування громадянських засад суспільного розвитку.

Звичайно, вершиною суспільної еволюції людства є соціальна держава, яка грунтується на засадах розвиненої демократії, громадянських прав i свобод, на засадах права як такого. Роль права в соціальній державі не знижується, а навпаки, підвищується, оскільки лише закріплені у вигляді правового закону функції держави роблять ix не декларативними, а нормативними, порушення яких тягне за собою судовий розгляд, вирок та покарання.

Становления i розвиток правової i социальної держави можливі на шляхах зміцнення політичних i соціальних засад самоорганізації громадян. На ці шляхи суттєвий вплив здійснюють глобальні проблеми сучасності, які супроводжуються новими конфліктами та протистоянням інтересів різних груп соціальних i політичних суб'єктів.