Павлун Юрій Іванович

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління

Від антропоцентризму до екологічної свідомості:

проблеми переходу в умовах глобалізації.

За сучасними оцінками „жива оболонка” планети (В.І.Вернадський) знаходиться в критичному стані з причини порушення рівноваги в бік панування людини, як одного з елементів біосфери. Цивілізація стоїть на порозі втрати біосфери, як глобальної екосистеми, що є наслідком егоцентричного відношенням „Homo sapiens” до інших елементів її структури. Людина використовує природу утилітарно, лише як життєвий ресурс для створення і постійного покращення умов свого існування, всезростаючих своїх запитів і потреб. Приходить час усвідомлення необхідності відмови від такого антропоцентричного підходу, пошуку і утвердження нового світогляду в умовах поширення сучасних глобалізаційних процесів.

В основі такого світогляду лежить ідея гуманізму, як унікальної форми світосприйняття через призму наділення навколишнього середовища людськими цінностями. Гуманізм ХХ1 століття – це новий етап в розвитку цивілізації, де сама людина, як головна мета своєї діяльності має відчути себе лишень частиною „живої оболонки”. Мова йде не про інфантильну людину, яка оголосила себе вінцем творіння, і протиставила цим себе природі, а про людину, яка приймає на себе відповідальність за все, що вона видозмінює навколо себе. Таке ідейне підґрунтя лежить на початках екологічної етики, що пропонує і захищає систематичну і всебічну концепцію моральних взаємовідносин між людьми і природою. Екологічна етика існує лише тоді, коли ми відносимось до природи як до суб'єкта, рівноправного до людини суб,єкта. У цьому випадку шкода, нанесена природі, буде розглядатись з погляду нанесення збитків самій людині. Впровадження нової екологічної свідомості передбачає переорієнтацію на головний аксіологічний постулат екологічної етики – етичні норми людського співтовариства повинні розповсюджуватися і на увесь інший природний світ. Лише за таких умов сприйняття природи як простого сировинного ресурсу зміниться для нас на екоетичну цінність, яка полягатиме в організації життя за принципом „рівноцінністі і рівноправністі всього живого”.

Головним постулатом екологічної етики є теорія „екобіоцентризму”, що націлює людей на збереження якомога більшої кількості видів живих істот і ділянок дикої природи в безвідносній користі від цього людині чи навіть їй на шкоду. Жоден вид на Землі, окрім людини, не здатний цілком знищити середовище свого існування, тому що його діяльність буде стримуватись екологічними законами. І лише людина, завдяки своєму розуму і високим технологіям практично, вийшла з-під влади екологічної необхідності. Тому її діяльність, щоб не стати всеруйнівною, вимагає особливих етичних обмежень, розробки цілого набору “табу” на видозмінення природного середовища. Етичною, моральною людина може вважати себе тільки тоді, коли стане поважати будь-яке життя і приходити на допомогу будь-якому біологічному виду. Звідси, етика рівноправності людини з природою спрямована проти будь-якого використання ділянок дикої природи як ресурсної бази, вона орієнтована на повагу прав інших компонентів дикої природи і шанування дикої природи як священного простору. Її ціль — максимальне невикористання дикої природи та заповідання якомога більшої площі дикої природи. Тому основними принципами етики дикої природи є завдання збереження, „консервації” якнайбільших площ дикої природи заради них самих.

Виходячи з цих позицій, можна розглядати природне заповідання, як перші початки практичної реалізації засад об’єктивної цінності всіх елементів природи. Такий „природо центризм” певною мірою наближає нас до важливості розуміння трансформації стосунків людини з довкіллям в плані зростання ролі природно-заповідної справи і розширення меж такого резервування природи та створення, свого роду, особливої „природної ноосфери”. Відповідно до цих новітніх екоетичних імперативів можна визначити і конкретні дії у цій сфері, виходячи з існуючої в Україні ситуації.

Завдання щодо проведення змін можна поділити на такі групи заходів нової екологічної політики держави, які стосуються стану навколишнього природного середовища в сучасних умовах загалом.

1. Заповідання якомога більшого числа цінних природних територій. Використання цих об’єктів матиме велике значення для теоретичних (наукових, дослідницьких) і практичних видів діяльності. До них відноситься, на перше, вивчення екологічного стану та біологічного різноманіття територій, систематизація даних для забезпечення широкого і вільного використання наукових знань. На друге, консервація „червонокнижних” видів флори і фауни на заповідних об’єктах для збереження максимальної кількості природних видів і забезпечення в майбутньому материнським базовим матеріалом роботи з їх клонування і розповсюдження на інші території, материки. На третє, створення природних полігонів для відпрацювання нових методик екоосвітньої та ековиховної роботи в природних умовах (максимального „занурення в природне середовище”).

2. Оздоровлення природних територій, що зазнали незначного (локального) екологічного «пошкодження» і можуть бути відновлені без значних капіталовкладень шляхом зміни відношення до них. Це, на перше, акваторії водойм, що змінили гідробіоценози під впливом забруднених скидів і можуть бути відроджені за умови зміни технологій виробництва і покращення якості технічних та технологічних скидів. На друге, агротериторії, на яких можна змінити застосування отрутохімікатів на біологічні методи боротьби з шкідниками та бур’янами, застосовувати органічні види підвищення родючості грунтів замість мінеральних видів добрив. На третє, лісові масиви, екологічний стан яких можна значно покращити за рахунок зміни господарювання в них, суворого дотримання вимог законодавства щодо менш виснажливого використання і більш бережливого відношення, зміни технологій лісорозробки та відбору найоптимальнішого породного складу для певних територій. Тощо...

3. Реконструкція значно змінених в техногенному відношенні територій, в яких відбулася радикальна трансформація екосистем і які вимагають значних капіталовкладень і часу. Це – техногенно видозмінені ландшафти колишніх шахт, рудників, шламонакопичувачів, полігони промислових відходів та побутового сміття, радіактивно забруднені території Чорнобильської зони тощо. Тут потрібні значні фінансові ресурси держави, технологічні інновації і досить тривалий час для розробки та реалізації комплексних загальноукраїнських природоохоронних програм.

4. Створення нових природних ландшафтів, особливо в населених пунктах, мегаполісах, де природне середовище було повністю знищене для потреб будівництва житла, доріг, інших видів цивілізаційної інфраструктури. Урболандшафти не тільки знищують елементи колишньої природи, але і зменшують можливості очищення повітря фотосинтезними процесами рослинних угрупувань „Природна ноосфера” тут може створюватися за рахунок зменшення пустирів, покритих асфальтом та камінням ділянок доріг, площ та тротуарів на користь їх природного озеленення, флористичного прикрашання, закладення паркових зон, відновлення «диких» природних ландшафтів. Таким чином будуть створюватися природні осередки, що виконуватимуть одразу декілька важливих духовних та утилітарних задач:

- естетичного прикрашання довкілля, в якому живе людина;

- духовного оздоровлення людини, відновлення її особистісного світу в гармонії з живою природою, звідки вона вийшла;

- оживлення колись мертвих в природному відношенні зон, що включатимуться в процеси рециркуляції „живої матерії”;

- створення додаткових осередків природи, що будуть служити елементами нової системи очищення атмосферного повітря тощо.