Зарубіжний досвід господарсько-правового забезпечення управління акціонерними товариствами залежно від їх розміру

(на прикладі Великої Британії)

Щербаков В.В.

здобувач інституту

економіко-правових досліджень

НАН України (м. Донецьк)

Наявні дослідження особливостей корпоративного управління великими акціонерними товариствами (далі – АТ) у країнах Західної Європи, пов’язані в основному з участю найманих працівників в управлінні (за національним та європейським законодавством). Тенденції в реформуванні корпоративного права у Великій Британії пов’язані з необхідністю забезпечення конкурентоздатності британських компаній на європейському та світовому ринках і становлять інтерес з точки зору більш широкої уваги до диференціації правового регулювання організації і діяльності акціонерних компаній залежно від їх розміру.

Більша частина проектованих нововведень у Великій Британії стосується правового положення органів АТ, причому їх шляхи вирішення залежать від розміру компанії, які поділяються на публічні та приватні, великі, середні та малі. Британський уряд зосередився на пристосуванні Закону про компанії до потреб малих компаній, зі специфічними додатковими вимогами для великих компаній. В цілому реформи спрямовані на забезпечення пріоритету інтересів компанії. На цей час сформувалась думка, що концепція пріоритету інтересів акціонерів зжила себе. Стає усе більш визнаним, що є інші групові інтереси, які мають значення для компанії – найманих працівників, постачальників і клієнтів, кредиторів (дійсних і майбутніх), а також суспільства в цілому і навколишнього середовища. Чинний Закон про компанії ще не просунувся далеко в урахуванні цих інтересів, які повинні брати до уваги директори при здійсненні своїх повноважень. У головному переважала традиційна точка зору, що зосереджена винятково на інтересах акціонерів. На обговоренні законопроекту знаходяться два головних підходи в реформуванні під заголовками “плюралізм” і “просвічене значення акціонера”.

Концепція просвіченого значення акціонера дотримується традиційного уявлення про акціонерну компанію як сукупність акціонерів та спрямована на активізацію ролі акціонерів, їх інформування тощо і забезпечення культури довгострокового інвестування. Відповідно до плюралістичної точки зору законодавство про компанії повинне бути модифіковано, щоб компанія обслуговувала більш широке коло інтересів. Концентровано цей підхід крізь призму структури законопроекту про компанії дає уявлення про компанію більш, ніж як про сукупність її акціонерів. І та, і інша концепція сходяться на необхідності підвищення ролі директорів, які зобов’язані добросовісно управляти відносинами компанії з найманими робітниками, постачальниками, клієнтами й іншими зацікавленими особами (співвласниками). Керівна група доводить, що ніякі фундаментальні зміни не потрібні закону про компанії для реалізації цього підходу щодо благополучних компаній. Такими, як правило, є великі компанії. Аргументація широкого повноважного представництва в правліннях компаній найманих робітників у даний час у Великій Британії не отримала широкої підтримки.

Імплементація такої точки зору зажадала б реформи законодавства про обов'язки директорів, щоб дозволити їм посприяти інтересам і потребам інших учасників, а не акціонерів – це працівники, клієнти і постачальники, суспільство, навколишнє середовище – навіть якщо це буде на шкоду акціонерам. Як можливий варіант розглядається службова вимога до директорів просувати успіх компанії як комерційного підприємства, тобто не з огляду на інтереси жодного з учасників, у тому числі акціонерів. Обов'язки таких директорів потрібно виразити суб'єктивно, щоб надати широкі можливості вільного розсуду. З цього приводу зазначалося, що це істотно для британської конкурентноздатності, що економіка має різноманітну динамічну область високоякісних фахівців, готових стати директорами, і що директори готові взяти на себе інформаційні і раціональні ризики. Для зниження цих ризиків обговорювалося питання страхування відповідальності, а також, щоб притягнення директорів до відповідальності не було занадто легким. Була піднята проблема «активістів», що купують акції, а потім використовують процедуру залучення директорів до відповідальності для їх «знищення». Тобто підвищення відповідальності директорів ставить під сумнів застосування щодо компаній концепції непрямих (побічних) позовів (коли акціонер може подати позов в інтересах компанії, зокрема, про притягнення директора до відповідальності). Узгоджена концепція обов’язків директорів передбачає, що директор повинен розвивати дбайливість, майстерність і розумну старанність, ґрунтуючись на знаннях, навичках і досвіді, що розумно очікується від директора в його положенні, і будь-якому додатковому знанні, навичці й досвіді, що має конкретний директор.

Окрім того, щодо публічних і великих приватних компаній передбачається низка додаткових вимог. Щодо них вважається необхідним призначення незалежного корпоративного секретаря. Їм доведеться декларувати стратегічну інформацію про їх бізнес. Нова вимога для повідомлення передбачає, щоб у матеріалах відображалися екологічні проблеми як корпоративний соціальний обов'язок, так і підтримувані ініціативи розвитку. Для публічної і дуже великої приватної акціонерної компанії буде вимагатися публікація більш широкого оперативного і фінансового звіту правління, що пояснює роботу компанії, стратегію і взаємини (із працівниками, клієнтами і постачальниками, суспільством). Звітність таких компаній підлягає обов’язковій аудиторській перевірці. Щоб поліпшити інформування в таких компаніях, документи повинні бути доступні на веб-вузлі компанії. П'ятнадцять днів повинно пройти між публікацією на веб-вузлі і повідомленням акціонерів, щоб забезпечити акціонерам необхідний час для ознайомлення з табличними рішеннями.

Ключовими рекомендаціями щодо малих АТ були наступні.

Сформульована презумпція законодавчого невтручання (втручання лише за необхідності). Переважна більшість зареєстрованих компаній є малими. Багато чого в законопроекті націлене на те, щоб спростити законодавство про компанії для малих компаній, тому що вони звичайно не заслуговують багатьох із законодавчих обмежень, що зроблені для великих компаній, і вони знаходяться в не настільки гарному положенні, щоб дотримуватися складності поточної правової основи. Типовим для таких компаній стане «режим вибору», за яким приватні акціонерні компанії можуть прийняти рішення та обійтися без деяких із передбачених законодавством формальностей. Якщо компанія бажає бути пов'язаною цими вимогами, то компанія повинна зробити такий вибір.

Передбачається кодифікація і розширення концепції єдиного погодженого акту, що вже існує в загальному праві. Ефект полягає в тому, що будь-яке рішення, що компанія має право прийняти, дійсне, навіть якщо не дотримані всі необхідні законні формальності, якщо цим забезпечується згода всіх членів компанії.

Для малих АТ передбачено спрощення бухгалтерського обліку і звітності, проведення аудиторської перевірки тільки за рішенням загальних зборів, не вимагається обов’язкове призначення незалежного корпоративного секретаря. Для приватних компаній передбачено скорочений строк повідомлення про скликання загальних зборів для приватних компаній (за 14 днів, незалежно від мети зборів і видів рішення, що має бути прийнято). Поправка 200489 до Акта про компанії 1985 поставили звітність і звільнення від обов'язкового аудита в залежність від розміру підприємства. Норма про скорочену звітність малих і середніх підприємств набрала сили в січні 2004 р.

Доцільним буде використання зазначеного досвіду в розробці напрямків удосконалення вітчизняного законодавства про АТ.