УДК 159.922:316.64:165. 242.2

Дмитрієнко Ю.М., канд. філос. наук, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

ПРОПРІУМ І САМІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ

Індивідуальність правової свідомості (індивідуальної, колективної, групової, масової та ін., - це творча іпостась суб'єктів правової свідомості як самобутних суб’єктів правової свідомості. Інтегруючим принципом індивідуальності правової свідомості, що організує в цілісну динамічну структуру правові мотиви, установки, схильності (диспозиції соціально-правової поведінки), за ідеями Г. Олпорта, є пропріум правової свідомості та культури [1-8]. Останній являє собою ідею, положення, стійку розвиткову тенденцію правової свідомості, що ідентифікує напрямок до прогресивного її зростання і розвитку, це стійке ідейно-світоглядне та нормативне начало в правовій організації суб’єктів правової свідомості [9]. Стадії розвитку пропріуму правової свідомості та культури (тілесна правова самість, правова самоідентичність, правова самоповага, правове розширення самості, правовий образ Я, правова раціональна саморегуляція, прагнення до правозаконодавчої цілісності) хоч і задають універсальну логіку становлення зрілої особистості – морально зрілого суб’єкта правової свідомості, є, однак і передбачають здійснення своєрідної функціональної правової та законодавчої автономії в діапазоні загального пропріумного правового прагнення. У цьому зв’язку самопрезентація правового лідера має відображати універсальні риси психологічно-правової зрілої людини, за ідеями Г. Олпорта, – широкі межі правового Я (залученість в різні сфери правового життя), здатність до теплих, сердечних соціальних стосунків, позитивно-правова Я-концепція і міжособистісна правова толерантність, реалістичні правові сприймання, правовий досвід і законодавчі домагання, здатність до ідейно-світоглядного самопізнання і правового почуття гумору (правова самооб’єктивність), наявність цільної життєвої правової філософії та філософії правової свідомості. Останні, зокрема, означають правоусвідомлене визначення свого ставлення до шести типів правових цінностей: правової теоретичної – з орієнтацією на знаходження правової істини, економіко-правової – з орієнтацією на здобуття правової користі (вигоди), естетико-правової – з орієнтацією на правову форму та правову гармонію, соціально-правової – з афіліативної правової мотивації, політико-правової – з її прагненням до юридичної влади, релігійної, що виражається в намаганні осягнути правовий світ як єдине ціле. В зазначеному семантико-правовому полі перебуває і поняття конгруентності правової свідомості та культури, що вказує на взаємну відповідність ідейно-світоглядних і нормативно-правових думок, почуттів і вчинків. Це, по суті, щирість правової свідомості, яка, будучи розглянута під моральнісним кутом зору, перетворюється в нормативно-правову чесність як правову вірність собі та своєму правовому обов’язку перед іншими суб'єктами правової свідомості.

Самість правової свідомості, це – ідейно-світоглядна вершина особистісного нормативно-правового зростання, що втілює правову, правостатичну, правопроцесуальну тотальність, цілісність проявів людини, єдність право усвідомленого та неправоусвідомленого, ідейно-світоглядна “спілка” нормативно-правових протилежностей. За ідеями К. Юнга, вона являє собою трансцендентальне правове поняття, оскільки характеризує безмежний спектр проявленого і не проявленого правового буття, правоусвідомленого і неправоусвідомленого [10]. Фактично ж, емпірично самість правової свідомості виоявляється у сновидіннях, правових міфах, казках, являючи правових персонажів “неординарної особистості”, таких як король, герой, пророк, спаситель та ін., або ж у формі певних артефактів та архетипів правової свідомості та культури, презентуючих цілісний символ правової свідомості – кола, квадрата, хреста. Коли самість правової свідомості презентує complexio oppositorum, єдність праворефлексивних протилежностей, вона також виступає у вигляді об’єднаної дуальності правових свідомостей, наприклад у формі дао, як взаємодія інь і янь або ворогуючих братів, або героя і його противника (суперника) (заклятого ворога, дракона), Фауста і Мефістофеля і т. д.” [11, с.199: 12, 13].

Література

1. Карпенко З. С. Картографія інтегральної суб’єктності: пост-постмодерністський проект// Людина. Суб’єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії/ За заг. Ред.. В. О. Татенка. – К.: Либідь, 2006.– С. 157 –175.

2. Юревич А. В. Интерпретативные традиции и параметры развития психологической науки// Вопросы психологии. – 2005. – №5. – С. 119 –130.

3. Гусельцева М. С. Методологические кризисы и типы рациональности в психологии// Вопросы психологии. – 2006. – №1. – С. 3 – 15.

4. Смирнов С. Д. Методологический плюрализм и предмет психологии// Вопросы психологии. – 2005. – №4. – С. 3 – 8.

5. Капра Ф. Дао физики. – К.: София; М.: ИД «Гелиос», 2002.

6. Татенко В. А. Психология в субъектном измерении. – К.: Вид. центр

«Просвіта», 1996.

7. Роджерс К. Вчитися бути вільним// Гуманістична психологія. –Т.1.:

Гуманістичні підходи в західній психології ХХ ст.// За ред. Р. Трача і

Г. Балла. – К.: Пульсари, 2001. – С. 38 –59.

8. Психологія особистості: Словник-довідник/ За ред. П.П. Горностая,
Т. М. Титаренко. – К.: Рута, 2001.

9. Allport G.W. (1955). Bekoming:Basic considerations for a psychology of personality. New Haven, CT: Yale University Press.

10. Юнг К.Г. Психологические типы. – Мн.: ООО “Харвест”, 2003.

11. Зеленский В.В. Аналитическая психология. Словарь. – СПб.: Б.С.К., 1996.

12.Лерш Ф. Розуміння особи у психології// Гуманістична психологія. – Т.1.:

Гуманістичні підходи в західній психології ХХ ст./ За ред. Р. Трача і

Г.Балла. – К.: Пульсари, 2001.– С.93 –109.

13.Василюк Ф.Е. Структура образа// Вопросы психологии. – 1993. – №3. – С.5 –

19.