Право/1. История государства и права

К.і.н. Маложон О.І.

Київський національний університет культури і мистецтв, Україна

Соціальне регулювання як проблема політичної системи, держави і громадянського суспільства в Україні

Політична система суспільства, всі політичні процеси, в яких беруть участь громадяни, мають глобальну і національну зумовленість. Особливість процесів всередині країни також визначається певними характеристиками перебування її у всесвітній інфраструктурі. Нині всі події в світі породжені новими тенденціями політичного і соціокультурного розвитку цивілізації.

Формування громадянського суспільства і політичної системи суспільства відбувається паралельно, такому процесові сприяє політична реформа, оновлення політико-правової бази з урахуванням міжнародних документів, досвіду певних країн. Громадяни, громадські організації, політичні інститути докладають зусиль, щоб ефективно використати міжнародні інструменти та механізми для захисту гідності і свободи кожної людини. Саме з усвідомлення громадянином своєї самоцінності, спроможності побудувати краще життя своєї родини та країни в цілому й розпочинається процес формування здорового громадянського суспільства і відповідної політичної системи. Сутність її полягає в тому, що політична система суспільства відображає різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через організації і рухи впливають на політичну владу. Інтереси реалізуються за допомогою політико-управлінських структур через політичний процес, через прийняття та здійснення політичних рішень. Отже, значення політичної системи, доцільність її вивчення визначається тим, що тут проходить нерв соціально-економічного і духовного життя суспільства, приймаються рішення, здатні вплинути на різні аспекти життя. Політична система суспільства є необхідним механізмом, завдяки якому тільки й можливе здійснення повновладдя, суверенітету народу. Досить часто в реальній політичній практиці функцію народного представництва привласнювали і привласнюють політичні групи й лідери, партії і рухи. Влади позбавляють тих, кому вона по праву має належати. Зрозуміло, що пізнання інститутів, відносин і норм, завдяки яким забезпечується демократичне управління, має неперевершене теоретичне і політичне значення.

В Україні сьогодні чимраз ширше, поряд з тенденцією розростання держави, виявляється закономірність формування інститутів громадянського суспільства. Соціальною основою громадянського суспільства є життя індивідів як приватних осіб, сукупність вільно встановлених міжособистісних зв’язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних), розмаїття властивих їм інтересів та можливостей виявлення останніх. Це сфера свободи людини, на відміну від необхідності, примусовості дотримуватися встановленого владою порядку. Альтернатива ознак та цінностей політичної системи й громадянського суспільства не означає альтернативність цих сфер суспільного життя, а навпаки, взаємозумовлює їх. Без політичної системи нема громадянського суспільства, без останнього неможлива правова держава. Вони є сторонами одного цілого буття людини і сучасного цивілізаційного суспільного буття.

Новітньою тенденцією розвитку політичної системи суспільства є утвердження інноваційних юридичних методів контролю не тільки за діяльністю адміністрації, але і за законодавством. Саме вони формують демократичну свідомість і її невід’ємну детермінанту – конституціоналізм, в центрі яких перебуває захист прав і свобод людини. Громадянське суспільство створює політичні і правові механізми, за допомогою яких дії урядових службовців контролюються народом, а народ захищається від волюнтаристських дій. З цією метою демократичні інститути освоюють відповідні обмеження на виконавчу політичну владу шляхом модифікації і розширення головних конституційних механізмів, а саме: системи контролю і противаг, юридичного контролю та нових моделей федералізму.

Верховенство закону в регулюванні суспільних відносин передбачає і розширення сфери дії законів, і звуження підзаконних актів. Останнім часом, як відомо, значно активізується законодавчий процес і відповідними органами держави вже прийнято чимало законів стосовно політичних, економічних, соціальних питань тощо. До того ж здебільшого відбувається не просто законодавча діяльність, а власне законотворчість. Про це свідчить хоча б те, що до творення законів залучаються не лише народні депутати, фахівці верхніх ешелонів виконавчої, судової влади, а й ті, хто чекає цих законів: фахівці, безпосередні виконавці, споживачі законів, опоненти тощо. Така практика закріпилася у багатьох комітетах Верховної Ради. Вона має розширюватися, бо саме процеси створення демократичної правової держави і формування громадянського суспільства вимагають цього.

Система політичних інститутів сучасної України є перехідною від закритої до відкритої. Це молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефективних сучасних тенденцій та досвіду самостійного функціонування. Для більшості громадян історичні традиції української незалежної державності на практиці не пов’язані з процесом вирішення сучасних проблем суспільства. Наша політична система справляє враження порівняно стабільної, але вона може легко трансформуватись у нестабільну через поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, в тому числі й усередині державного механізму, а також між центром та деякими регіонами або між різними регіонами. Вона також централізована, хоч має окремі елементи регіоналізації і децентралізації. Їй властиві відносно низькі темпи соціальних процесів та недостатня сприйнятливість до соціальних новацій. Сучасна політична система не виконує всіх необхідних завдань, які стосуються забезпечення нормального функціонування сучасного цивілізованого суспільства. Деякі з них лише окреслено завдяки формальному створенню адекватних політичних структур, реальне функціонування яких не відповідає поставленим завданням, передусім через незабезпеченість їх необхідними ресурсами та відсутність ефективних концепцій діяльності.

Демократична держава та її інститути покликані прискорити процес формування громадянських інститутів, які не залежать від держави. Ці інститути мають виражати інтереси, що відповідають суспільним цінностям, які притаманні певній країні згідно з національним самоврядуванням та узгоджуються із загальнолюдськими і цивілізаційними цінностями. Держава має бути зацікавлена у становленні саме таких інститутів, тому що в індустріальній і особливо постіндустріальній фазі розвитку подальший процес можливий лише тоді, коли в суспільстві панують висока культура, мораль, освіта і саме суспільство потребує їх високого розвитку. За таких умов відбувається руйнування замкнутості, властивої докапіталістичним формам та корпоративному капіталізму. Успіх матиме та держава і політична структура, яка її уособлює, досягаючи влади, що будуть здатні формувати та реалізувати саме такі складові сучасного громадянського суспільства.