УДК 159.922:316.64:165.242.2

Ю.М. Дмитрієнко, член-кор МАНЕБ, доктор філософії, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

ІДЕЙНО-СВІТОГЛЯДНА ТА НОРМАТИВА СПЕЦИФІКА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ: ІСТОРИЧНІ ШЛЯХИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

Правова мента́льність (від лат. mens — пов'язаний з духом, духовністю) — спосіб правового мислення, загальна духовна правова налаштованість, правова установка індивіда або соціальної групи (наприклад етносу, професійного або соціального прошарку) до навколишнього світу, що виникла з глибокого дитинства у кожного індивідуума та мало піддається (або не піддається) змінам. На відміну від правової ідеології, правовою ментальністю звуться не форми правовго мислення або оціночні правові поняття, через які правозаконодавче середовище впливає на особу (чи групу) і спонукає її до правової дії, а нормативно-правове ставлення, відношення, що вона сприймає і спосіб правової поведінки, що від неї очікується. Правова ментальність — це ідейно-світоглядна та нормативно-правова призма, через яку суб'єкти правової свідомості дивляться на світ і себе в ньому. Тож можемо говорити про те, що вона притаманна кожному суб'єкту правової свідомості, незалежно від його етнічної, національної та соціальної належності, майнового стану, статі, мови тощо. Звичайно ж, правова ментальність залежить від цих факторів, особливо від національності та зумовлених нею мови та культури, проте вони не заперечують її існування, а, навпаки, формують правову ментальність [Проблема ментальности. - Публічна лекція Мирослава Поповича в polit.ua]. Як можна ідентифікувати правову ментальність?

Правова ментальность – це ідейно-світоглядна та нормативно-правова сукупністність етнокультурних, суспільних навичок, духовних установок і стереотипів свідомості, правової свідомості та культури. Правова ментальність - це Я - правова концепція – цілісне правове уявлення суб’єктів правової свідомості про себе як про особистостей (ментально структурованих з глибокого дитинства), про себе як біологічного організму, члена певного суспільства, робітника, професіонала та ін. Я – правова концепція презентується як установка правової свідомості за відношенням до самого себе та містить у собі такі компоненти: 1) когнитивну (ментальну) ідейну світоглядність - образ своих правових природних якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значимості, та ін. (правосамосвідомість); 2) емоційно-правовий компонент – самоповага, самолюбство, самокритика та ін.; нормативо-правовий (оціночно-вольовий) компонент – намагання збільшими самооцінку, завоювати владну і невладну повагу та ін.

Правова ментальність (від лат. mens, mentis, «розум, ум, інтелект») — це позначення правового поняття (напр. англ. "mind"), що не має точного аналогу в українській та російських мовах. Правова ментальність протиставляється «правовій матерії» або, за більш сучасних контекстів, «мозоку», при чому співвіднесення між «мозоком» і «ментальністю» наочно дорівнюють співвіднесенню між (апаратним і програмним забезпеченням), тобто мозок розуміється як нейрофізіологічний (матеріальний) субстрат «правової метальності», тоді як «правова ментальність» - у якості присутньої цьому субстрату нормативно-правової та ідейно-світоглядної функціональності, що притаманна, в першу чергу, будь-якій правовій свідомості та культурі як типово національних.

У вітчизняному правовому терміновжитку «правовій матерії» закону, законодавства або їх текстового змісту протипокладається (в історико-правовому, методологічно-правовому та методично-правовому контекстах) «правовий дух», тоді як «мозоку» (в актуальних психолого-правових контекстах) - «правова свідомість». Це, одначе, може привести до певного конфлікту правових значень, поскільки правова свідомість – тільки стержнева частина правової ментальності, поруч з правонеусвідомленим. Таким чином, «правова свідомість», може презентувати як власне «правове усвідомлення», так й у широкому смислі «правову ментальність», при чому за іншого випадку може виникнути таке собі складене поняття «неправоусвідомленої правової свідомості» (кризовий цикл соціальної активності правової свідомості). Разом з тим, вживання правового терміну «правовий дух» у значенні «правова ментальність» ще менш дієздатним. З точки зору вітчизняного праворозуміння, «правовий дух» здатний презентувати найбільш розвиненую частину правової ментальності у ідейно-ідеальному контексті, що сприймається більш функціонально у метафізичному, аніж у науковому дискурсі. Якою ж є ментальність українського народу або українська правова ментальність у її історичній генезі?

Ментальність українського народу (родова правова природа – основа національної традиції ) та його правова ментальність (видова правова природа – основа правовой традиції) тривало формувались під впливом складних історичних обставин. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина обумовила химерне поєднання у правовому світогляді, ідеалі та правовій ідеї українця західної (активно-раціоналістичної, індивідуалістичної, матеріалістичної) та східної (пасивно-споглядальної, спрямованої на вищі істини) правової ментальності. Так, наприклад, сучасний українець, як західнянин, високо поціновує досягнення науки та техніки, але водночас для цього він, не відмовляючись від раціоналістичної правової думки, великої ваги надає виявам правових почуттів та емоцій. Інколи він може видаватися навіть сентиментальним і надто ліричним. Це, зокрема, відбилося у фольклорній правовій лексиці, в якій часто зустрічаються пестливі форми, навіть для негативних персонажів (“воріженьки”).

Поряд з ліричністю правової ментальності має місце певна українська замкненість стосовно зовнішнього законодавчого світу, настанова на іншу, вищу правду. Якщо українцеві доводиться емігрувати, він важко звикає до нового законодавчого оточення. Українець дуже прив’язаний до своєї родини, в якій намагається будувати міцні і надзвичайно близькі стосунки. Для його правової ментальності характерно піклуватися, у тому числі й за крайніх випадків, за рахунок порушеня чинних законів. Українці, як правило, оточують своїх близьких турботою, своєрідною материнською опікою. Дітей підтримують до зрілого віку, і часто ще й у зрілому віці. Така щільність родинних стосунків певною мірою теж визначається історичним минулим: на території, що лежала на перехресті західного й східного світів, практично не припинялися війни і грабіжницькі напади. Жити тут було небезпечно, правове. законодавче та моральне панування часто змінювалося, і зберегтися як єдине ціле можливо було лише замкнувшись у колі найближчих.

Довгий час суспільство поділялося на тих, хто годував країну (селянство), і тих, хто її боронив (козацтво). Це породжувало дві майже протилежні стратегічні форми (типи) правової свідомості , культури, традиції та моралі. Перша – тип правового захисника, воїна, шаленого, нестримного і авантюрного, що п’яніє від парубоцького запалу, здатного на афективні, нерозсудливі і героїчні вчинки. Такими козаки нерідко постають у “Кобзарі” Тараса Шевченка, такими їх змальовували українські і польські романтики. Другий тип (форма) правової свідомості українців визначався поміркованістю і миролюбністю, яка дозволяла „перечекати” численні негоди історичної долі. Цей тип (форма) правової свідомості та культури виявлявся у певній замкненості характеру, схильності до оборони проти зовнішнього світу і звернення психічної, правової та культурної енергії на розбудову внутрішнього правозаконодавчого життя. Однією з рис цього стилю, що обачно уникає нав’язування нормативного контакту, є селянська звичка відповідати на питання питанням.

Виключна перевага селянського класу в деякі періоди української історії мала також і позитивний вплив на українську правову ментальність: селянський побут, який більшою мірою узалежнює людину від природи, ніж від іншої людини, спричинює високе емоційно-правове переживання природи, спокійну, витриману вдачу, елегійність, ніжність і схильність до витриманих правових рефлексії як рефлексій стійкої форми звичаєвої традиційної правової свідомоті, а також стійкої звичаєвої традиційної правової традиції. Але ці ж риси сприяли також збереженню родинних і родових груп, приятелювання й побратимств, що, в свою чергу створювало водночас стійкі форми корпоративної сімейної, професійної, як правомірної, так й неправомірної форми правової свідомості та культури, як ми ідентифікуємо типовими межевими формами правової свідомості та культури. Вони є завжди маргінальними, напівприродними та напівнеприродними.

Водночас українцям властиві такі позитивні риси як працелюбність, гостинність, потяг до освіти, здоровий правовий і законодавчий оптимізм, мужність, універсальність, розбудова міцних сімейних стосунків. Для української родини традиційно характерна велика роль жінки і передусім матері. Зі смертю чоловіка саме вона завжди виступала на перший план, ставала главою сім’ї – навіть тоді, коли вдруге виходила заміж. Образ матері-удовиці – розсудливої, доброї і водночас суворої господині – яскраво змальований у класичній літературі - типовому зразку родової правової природи, де правова література є видовою правовою природою. Українська жінка брала участь в усіх справах родини не лише після смерті чоловіка, а й за його життя. «Чоловік за один кут хату тримає, а жінка – за три», – говорить приказка. У давнину, коли в Європі панували патріархальні стосунки, в Україні було можливим сватання дівчини до парубка. Це свідчить про історичну домінантну матріархатних змістів правової свідомості як таких, що тривало існували на традиційних українських теренах, а також сформували традиційно «жіночу» правову українську традицію, що має не бунтарський, а покірливий характер. Важливу роль у становленні української правової ментальності зіграла також церква, що надала правовій ментальності типові риси релігійної церковної правової свідомості. Історично народний правовий світогляд українців має три основні ідейно-ідеальні шари правового усвідомленого дійсності: демонологічний, міфологічний і християнський, з відповідними демонологічною, міфологічною та християнською правовою свідомістю та культурою. Християнська релігійна правова свідомість, яка прийшла на українські землі в кінці Х ст., абсолютизувала дохристиянську ієрархічність правового усвідомлення дійсності, намагаючись якщо не зруйнувати стару, різноджерельно спрямовану, у тому числі й у напрямку широкої, з античних часів мусульманізації, ідейно-світоглядну правову систему, фактично, більшою мірою систему різноджерельної, різноментальної та різноперспективної українотериторіальної правової свідомості та культури, то максимально пристосувати її до своїх нормативно-релігійних правових потреб. Результатом такого широкого антагоністичного протиборства різних нормативно-правових релігійних ідей став типово релігійний дуалізм (двовір'я) звичаєвої української правової свідомості, елементи якого донині збереглися у народних правових звичаях і обрядах. Із впровадженням християнства, християнської української правової свідомості та культури у віруваннях і повір'ях посилюється нормативно-правовий елемент надприродного. Разом з тим, фантастичне і надприродне, яке не пов'язувалося з офіційною релігією, релігійної правової свідомості та культури витіснялося у сферу фольклорної української правової традиції (поезії, казок, легенд тощо). Ці фольклорні правові традиції зберіглися й донині, використовуючись у сучасних нормативних актах [1-2].

Список використаних джерел:

1. Dmitrienko I.V., Dmitrienko Yu.N. EXAMPLES OF TYPICAL TRANSITIONAL MATERIAL AND JUDICIAL MATERIAL ARTEFACTS AND АRCHETYPES OF LEGAL CONSCIOUSNESS AND CULTURE // Materialy VII mezinarodni vedecko – praktica conference «VEDA A VZNIK – 2010/2011» (27.12-05.01.2010/2011) Dil 10. Pravni vedy. – Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2010/2011. – S. 20-22

2. Dmitrienko I.V., Dmitrienko Yu.N. DEVELOPMENT AND BECOMING OF UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS AND CULTURES ARE IN HISTORICAL GENESIS OF HER ARTEFACTS AND АRCHETYPES // Materialy VII mezinarodni vedecko – praktica conference «VEDA A VZNIK – 2010/2011» (27.12-05.01.2010/2011) Dil 10. Pravni vedy. – Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2010/2011. – S. 22-24