Січна О.В., Пілігрім А.С.

Науковий керівник: Пілігрім А.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Класифікація законів: аналіз існуючих та нові підходи

При підготовці цієї статті було поставлено за мету уточнити існуючі та запропонувати деякі нові підходи до класифікації законів.

Актуальність досліджуваної теми зумовлена нагальною потребою пізнання закону як основного джерела національного законодавства України та важливого феномену правової дійсності в усій багатоманітності його проявів.

Проблема класифікації законів не є новою для юридичної науки. Вагомий внесок у її розробку зробили такі фахівці у галузі загальнотеоретичної юридичної науки, як С.С. Алексєєв, А.М. Колодій, В.Л. Кулапов, Л.О.Морозова, О.Ф. Скакун, М.В. Цвік та ін. Водночас окреслена проблема не знайшла свого однозначного вирішення, а окремі підходи до класифікації законів, на нашу думку, можуть стати предметом наукової дискусії.

Російський правник Л.О. Морозова констатує факт існування в російській правовій системі таких видів законів: 1. Основний Закон держави – Конституція Російської Федерації; 2. Конституційні федеральні закони; 3. Закон про поправки до Конституції Російської Федерації; 4. Кодекс як найбільш розповсюджену форма закону; 5. Основи законодавства як форму законів, які характерні виключно для федеративної держави; 6. Закони про ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів; 7. Модельні закони; 8. Делеговані закони, що передбачені в регіональному законодавстві [4, с. 225-227].

Вітчизняний науковець О.Ф. Скакун пропонує такі підходи до класифікації законів:

1) за значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити таким чином: а) конституції, які бувають двох видів: кодифіковані та некодифіковані; б) конституційні закони; в) звичайні закони, які за обсягом регулювання поділяються на загальні та спеціальні. Серед загальних законів, у свою чергу, виокремлюють кодифіковані та поточні; г) забезпечуючі (оперативні) закони;

2) за строком дії розрізняють закони: а) постійні; б) тимчасові; в)надзвичайні;

3) за суб’єктами законотворчості виокремлюють такі види законів: а)ухвалені громадянським суспільством (народом) у результаті референдуму; б)ухвалені законодавчим органом держави;

4) за межами дії розрізняють: а) закони України; б) закони Автономної Республіки Крим;

5) за структурною формою закони поділяються на такі види: а)кодифіковані; б) некодифіковані;

6) за галузевою ознакою виокремлюють закони: а) конституційно-правові; б) цивільно-правові; в) адміністративно-правові тощо;

7) за сферами суспільного життя вирізняють: а) закони в галузі регулювання економіки; б) закони в галузі регулювання політики; в) закони в галузі регулювання соціальної сфери; г) закони в галузі регулювання військової сфери та ін. [5, с. 321-325].

Н.М. Пархоменко класифікує закони за такими критеріями:

- за юридичною силою: 1) Конституція (Основний Закон); 2)конституційні закони; 3) звичайні закони;

- за суб’єктами законотворчості – закони, що приймаються: 1)представницькими органами державної влади; 2) іншими центральними органами влади, які займаються правотворчістю на основі делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів; 3) уповноваженими громадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо); 4) спільно (державними органами та іншими соціальними структурами); 5)народом України, прийняті на референдумі;

- за предметом правового регулювання: 1) конституційні; 2) адміністративні; 3) цивільні; 4) кримінальні тощо;

- за терміном дії: 1) постійні; 2) надзвичайні;

- за структурою: 1) прості; 2) кодифіковані;

- за сферою дії: 1) загальнодержавні; 2) окремих адміністративно-територіальних одиниць [7, с. 345-346].

Аналіз вищенаведених підходів до класифікації законів дозволяє зробити низку зауважень як стосовно їх різновидів, так і критеріїв для їх поділу.

По-перше, не всі органічні закони є конституційними. По-друге, вважаємо недоречним виокремлення як самостійного різновиду за строком дії надзвичайних законів, які теж є тимчасовими, тому що держави в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень, що свідчить про тимчасовий характер дії надзвичайних законів. По-третє, не можна погодитись із існуванням як самостійного різновиду за межами дії законів Автономної Республіки Крим. По-четверте, потребує конкретизації підстава для класифікації законів, що відбиває внутрішню будову цього правового явища. Існуюча в науці класифікація законів є неповною і, на нашу думку, може бути доповнена такими підходами.

Залежно від місця та ролі закону в системі джерел національного права пропонується розрізняти: 1) закон як основне джерело права; 2) закон як другорядне джерело права.

За юридичною формою (назва закону) закони поділяються на такі види: 1) Конституція – Основний Закон держави; 2) кодекс; 3) основи законодавства; 4) закон.

Не позбавлена сенсу класифікація законів залежно від того, за чиїм підписом вони опубліковуються. За означеним критерієм доречно виокремлювати: 1) закони, оприлюднені главою держави і опубліковані за його підписом; 2)закони, оприлюднені Головою Верховної Ради України і опубліковані за його підписом.

На нашу думку, запропонований підхід до класифікації законів є своєрідним «лакмусовим папірцем», показником стану взаємовідносин між органом законодавчої влади та главою держави. В умовах розбудови правової держави на особливу увагу заслуговує класифікація законів за таким критерієм, як їх відповідність закономірностям розвитку суспільних відносин, суспільним потребам та інтересам. За названою підставою можна виокремити такі види законів: 1) істинні закони, які відповідають закономірностям розвитку суспільних відносин, суспільним потребам та інтересам; 2) неістинні закони, які не відповідають закономірностям розвитку суспільних відносин, суспільним потребам та інтересам.

Наведений підхід до класифікації законів, окрім свого практичного значення, на нашу думку, дозволяє певною мірою здолати ту невідповідність, що існує у філософському та загальноприйнятому в правознавстві підходах до розуміння поняття «закон».

Література:

1. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. – М., 1982. – Т. 2.

2. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – 2-е изд. – М., 2001.

3. Конституція України. – К., 2006.

4. Морозова Л.А. Теория государства и права: Учеб. – М., 2002.

5. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підруч. – Х., 2001.

6. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 2002.

7. Теорія держави і права. Академічний курс: Підруч. / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К., 2006.