ПРАВИЛО ЄДИНОГО КРИТЕРІЮ КЛАСИФІКАЦІЇ ТА ДОКТРИНАЛЬНА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ПРИНЦИПІВ ТРУДОВОГО ПРАВА: ПРОБЛЕМНИЙ ДИСКУРС

Лавріненко О. В., кандидат юридичних наук, доцент, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка

Правило єдиного критерію класифікації та доктринальна систематизація принципів трудового права: проблемний дискурс

Однією з найхарактерніших вад під час застосування класифікаційного підходу є порушення правила єдиного (незмінного) критерію класифікації (систематизації) [1, с. 235–237], у тому числі принципів трудового права. «Правило деления по одному основанию требует, чтобы избранные в качестве основания признак или комплекс признаков не изменялись в ходе деления» [2, с. 39]. Так, аналізуючи принципи, що закріплені в чинному Трудовому кодексі Російської Федерації, В. Н. Скобєлкін пропонує «звести» їх у систему з 10 «основних принципів», як-от: законності, справедливості правового регулювання трудових і суміжних із ними відносин; багаторівневості правового регулювання; неприпустимості дискримінації; партнерства й співробітництва в сфері праці; участі працівників і професійних спілок у управлінні підприємством; здійснення суспільного контролю за дотриманням законодавства про працю; підтримки високого рівня юридичного забезпечення реалізації трудових прав і законних інтересів; самозахисту й самореалізації трудових прав найманих працівників; визнання незаконності (недійсності, нездійсненності) нормативних і правозастосовних актів, що суперечать актам більше високої юридичної сили; доступності й безкоштовності оскарження працівниками в процедурному або процесуальному порядку незаконних дій роботодавця» [3, с. 86–103]. Але очевидним є те, що за такого підходу до класифікації основних принципів трудового права автором було порушено правило єдиного критерію класифікації – необхідної умови коректності здійснення класифікації. І тому однопорядковими «основними» визнаються як загальноправові принципи (законності, справедливості, принцип ієрархії нормативних актів), так і міжгалузеві (самозахист, самореалізація прав працівниками), та власне галузеві принципи трудового права. На цю обставину обґрунтовано звертається увага й у сучасній російській доктрині [4, с. 420].

Важко погодитися з дотриманням правила застосування єдиного критерію класифікації (систематизації) і в підході В. А. Комарова, з огляду на віднесення ним, серед іншого «принципу соціальної справедливості», до «нових» та ще й «основоположних» принципів, на яких «базується» трудове законодавство [5, с. 29]. Принцип цей не є новим ані для правової системи України загалом, ані для системи конодавства, ані для трудового законодавства зокрема. Насправді принцип соціальної справедливості усталено відноситься в теорії права абсолютною більшістю дослідників до загальноправових (загальнолюдських) принципів, і саме в силу такого місця в структурно-видовій класифікації правових принципів (принципів права) впливає на функціонування системи трудового права України. Це природне явище, яке не є специфічним феноменом трудового права як окремої галузі вітчизняного права. Механізм такої екстраполяції було охарактеризовано A. M. Колодієм, який, виділяючи окремо «загальнолюдські принципи права» та «принципи права юридичного», зазначає, що «в абсолютній більшості випадків кожний принцип права спочатку існує як загальносоціальний, а потім, за використання його юридичною практикою й осмислення юридичною наукою, як принцип правосвідомості, перетворюючись у результаті процесу правоутворення на принцип права» [6, с. 23].

Означені вище недоліки значною мірою стосуються й позиції іншого вітчизняного дослідника – Ю. В. Баранюка, який зазначає, що «класифікувати основні принципи права можна залежно від різних критеріїв. Для визначення цих критеріїв, необхідних для класифікації основних принципів трудового права, необхідно враховувати їхній зв’язок з основними трудовими правами й обов’язками, а також юридичними гарантіями, потрібними для їхньої реалізації. Оскільки Україною ратифіковані деякі чинні міжнародні договори, – ці договори є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України). Тому в Україні визначаються та гарантуються права й свободи людини й громадянина відповідно до загальновизнаних принципів та норм міжнародного права. Згідно зі статтями 1 та 3 Конституції України Україна є соціальною й правовою державою; права й свободи людини, а також гарантії їхньої реалізації визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звідси можна зробити висновок, що політика держави повинна забезпечувати соціально-економічні права громадян як найважливіші та найжиттєвіші для них. 1. Згідно із загальною класифікацією правові принципи за сферою дії поділяють на три групи: 1) загальноправові, тобто такі, що притаманні будь-якій галузі права, а саме: законність, гуманність, демократизм, рівноправність та інші; 2) галузеві, такі, що відображають сутність конкретної галузі права: трудового, цивільного, кримінального та інших; 3) внутрішньогалузеві – виражають сутність конкретного інституту права, зокрема трудового, а саме: принципи, які сприяють працевлаштуванню, винагороді за працю, розв’язанню трудових спорів та звільненню, інші. 2. Інша класифікація основних принципів трудового права – залежно від того, де саме вони вміщуються: у Конституції України, у Кодексі законів про працю чи в інших законодавчих актах про працю. Аналіз цих правових актів дозволяє виділити такі за змістом принципи трудового права, які умовно можна поділити на три групи: І група – містить принципи, що сприяють залученню до праці, забезпеченню зайнятості й раціональному використанню робочої сили; II група – об’єднує принципи, спрямовані на забезпечення високого рівня умов праці й охорони трудових прав; III група – включає принципи, що розкривають сутність виробничої демократії та сприяють розвиткові особистості працівника в процесі права» [7, с. 85]. Далі цей дослідник детально характеризує зміст кожної із вказаних класифікаційних груп «основних» принципів трудового права.[1] На наш погляд, запропонована наразі система принципів трудового права загалом є нелогічною, змістовно суперечливою, зокрема, з огляду на співвідношення критерію диференціації та змісту наведених адептом структурно-видових груп. Більше того, логіка міркувань Ю. В. Баранюка характеризується суперечливістю, непослідовністю, адже спочатку він зазначає лише на «зв’язок», тобто кореляцію, принципів трудового права з основними правами й обов’язками, і це природно, а під час безпосередньої характеристики таких принципів та прав і обов’язків у багатьох випадках ототожнює їх, характеризуючи той чи інший принцип через відтворення змісту певних трудових прав та обов’язків працівника й роботодавця.

Література

1. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підруч. / О. А. Грішнова. – К. : Знання, КОО, 2007. – 559 с.

2. Синченко Г. Ч. Логика диссертации : пос. / Г. Ч. Синченко. – Омск : Омская академия МВД России, 2006. – 178 с.

3. Скобелкин В. Н. Принципы в Трудовом кодексе Российской Федерации // Четвертый Трудовой кодекс России : сб. науч. тр. – Омск : Омск. гос. ун–т, 2002. – С. 86–103.

4. Лушникова М. В. Очерки теории трудового права : монография / М. В. Лушникова, А. М. Лушников. – Спб. : Изд–во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 940 с.

5. Комаров В. А. Трудове законодавство і сучасність / В. А. Комаров // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. – 2007. – Вип. 4. – С. 28–35.

6. Колодій А. М. Принципи права України : монографія / А. М. Колодій. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.

7. Баранюк Ю. В. Основні принципи регулювання праці в Україні // Трудове право України / А. Ю. Бабаскін, Ю. В. Баранюк, С. В. Дріжчана та ін. ; за заг. ред. Н. М. Хуторян. – К. : А. С. К., 2004. – С. 83–97.

[1] До І класифікаційної групи, за думкою Ю. В. Баранюка, належать «три принципи трудового права, які зумовлюють правове забезпечення виникнення трудових відносин: 1) принцип свободи праці (ст. 43 Конституції України, статті 5, 21, 49–4 КЗпП України)... Принцип свободи укладення трудового договору є реальним лише тоді, коли держава реалізує шляхом створення робочих місць конституційне закріплене – 2) право на працю (ст. 43 Конституції України, ст. 2, 5–1, гл. III та ІІІ–А КЗпП України)... У системі принципів, закріплених у Конституції України, важливе місце належить рівності громадян; 3) принцип рівноправності в галузі права (ст. 24 Конституції України, ст. 2–1 КЗпП України), який ґрунтується на суспільній рівності всіх людей, означає, що кожному члену суспільства надаються рівні з іншими його членами юридичні можливості. Ніхто з членів суспільства незалежно від соціального походження, расової та національної належності, майнового статусу, статі та інше не може мати чи добиватися для себе яких-небудь привілеїв та переваг. Залежно від цих обставин працівник не може бути звільнений від виконання обов’язків, установлених законом чи трудовим договором. Слід зазначити таке: усі люди різні у своїх здібностях та можливостях, стані здоров’я. Звідси при інших рівних можливостях одна людина може виконати роботу значно краще та швидше, ніж інша, що дає їй можливість отримати вищу заробітну плату. До II групи, – на думку Ю. В. Баранюка, – належать принципи, що розкривають зміст принципів групи І, так би мовити конкретизують можливість реалізації цих принципів у безпосередньому процесі здійснення трудових відносин: 1) принцип єдності й диференціації умов праці... Законодавство про працю визначає, що трудові відносини виникають за взаємною згодою сторін; 2) принцип договірного характеру трудових відносин, який проявляється в оформленні трудових відносин укладенням трудового договору. Трудовий договір є регулятором відносин між сторонами, оскільки саме в трудовому договорі визначаються умови застосування праці, взаємні права й обов’язки сторін; 3) принцип визначеності трудової функції, близький до принципу договірного характеру праці. Визначення в трудовому договорі професії, спеціальності, посади й кваліфікації є одною з основних ознак змісту договору, укладеного між працівником та роботодавцем: без зазначення в трудовому договорі умови про трудову функцію, яка буде виконуватись працівником, договір не можна вважати укладеним. Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої в трудовому договорі. З іншого боку, визначення трудової функції для працівника обумовлює коло його повноважень, а звідси – відповідальність за невиконання покладених на нього обов’язків... 4) принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці випливає в зв’язку з тим, що трудова діяльність – це спосіб задоволення матеріальних і духовних потреб. А зробити це можливо у великій мірі завдяки коштам. Сукупність усіх інтересів працівника, а саме, якнайкраще організувати своє робоче місце, підвищити свою кваліфікацію тощо, звідси – отримати за свою працю якнайбільше грошей, і тим самим більш повно задовольнити свої потреби, – і становить матеріальну зацікавленість у наслідках своєї праці... 5) право на відпочинок. Правове забезпечення цього принципу здійснюється нормами таких інститутів: а) робочий час; б) час відпочинку; в) поєднання роботи з навчанням... До III групи, – на думку Ю. В. Баранюка, належать принципи трудового права, які забезпечують працівникам захист їхніх інтересів як у процесі праці, так і у випадку звільнення. До цієї групи належать такі принципи: 1) принцип забезпечення охорони праці й здоров’я працівників міститься в окремих статтях Конституції як теза: людина, її життя й здоров’я визнаються найвищою соціальною цінністю. У Кодексі законів про працю України містяться норми, які покладають на роботодавця обов’язок забезпечити працюючим належні санітарно-гігієнічні умови праці шляхом впровадження досконалих технічних засобів, що запобігають виникненню нещасних випадків (травматизму, смерті) і професійних захворювань. Але й тут треба зазначити, що немає правил без винятку: при тривалій праці деякі роботи призводять до появи професійних захворювань. Щоб якось пом’якшити ці наслідки, можуть бути застосовані інші принципи трудового права, наприклад принцип матеріальної зацікавленості. За бажанням, працівник може використати й інший принцип – принцип свободи праці, обравши собі іншу роботу; 2) зміст принципу стабільності трудових відносин полягає в тому, що тільки з підстав, зазначених у законі, можуть припинятись трудові відносини. Принцип стабільних, довготривалих трудових відносин є взаємовигідним для обох сторін: у працюючих є впевненість у майбутньому – гарантія зайнятості та оплати своєї роботи, у роботодавця – стабільний, кваліфікований колектив, який зацікавлений у кінцевому позитивному результаті своєї праці. Звільненим працівник може бути лише з підстав, зазначених у законі або викладених у договорі чи контракті; 3) принцип свободи об’єднання й активної участі трудящих у встановленні умов праці та захисті своїх інтересів... Дія цього принципу є одним із підтверджень розвитку демократії в Україні, утвердженням демократичних відносин на виробництві та проявом соціального партнерства. Сучасний стан розвитку України, – роблять висновок дослідники, – потребує більш повного та беззастережного втілення в життя принципів трудового права, що дозволить реалізувати гарантії трудових прав працівників, а це, у свою чергу, приведе до поліпшення життя кожного громадянина, а звідси – життя в Україні взагалі та підвищить міжнародний авторитет нашої держави» [7, с. 85–90].