Право/7. Экологическое, земельное и аграрное право

Козик Віталій Євгенович

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Науковий керівник к.ю.н., доц. Багай Н.О.

Особливості правового режиму товарних деривативів на

реалізацію сільськогосподарської продукції

Діяльність сільськогосподарських товаровиробників, як будь-яких інших суб’єктів господарювання, спрямована переважно на те, щоб вигідно реалізувати продукцію та отримати прибуток. В ринковій інфраструктурі є інститути, які полегшують виробникам процес реалізації. Одним із таких інститутів є аграрна біржа. На аграрній біржі укладаються договори на реалізацію великих партій продукції: свопи, форварди, ф’ючерси, опціони тощо. В літературі їх об’єднують назвами: деривативи, похідні цінні папери, біржові угоди (договори, контракти) тощо. Чинне законодавство не дає чіткого критерію віднесення тих чи інших біржових договорів до цінних паперів, не розмежовує достатньо чітко в юридичному сенсі і самі договори між собою, регулює їх фрагментарно та суперечливо, не відображає особливостей договорів на спеціалізованих біржах. Законодавство з питань випуску та обігу похідних цінних паперів значно відстає у своєму розвитку навіть від загального масиву норм, що регулюють відносини на ринку цінних паперів. Наявність локально-правового регулювання не виправдовує індиферентність законодавця до цього інституту. З огляду на ситуацію, що склалася у сфері регулювання деривативів, вважаємо за доцільне провести аналіз можливої моделі правового регулювання цього інституту і виявити специфіку деривативів на реалізацію сільськогосподарської продукції та правові підстави для їх диференційованого і спеціалізованого регулювання.

Виходячи з аналізу літератури та біржової практики, можна навести такі особливості деривативів на реалізацію сільськогосподарської продукції:

1. Сільськогосподарська продукція реалізується через аграрні біржі, тобто спеціалізовані біржові установи.

2. Учасниками біржових операцій (сторонами договорів) на аграрній біржі є сільськогосподарські товаровиробники та оптові закупівельники продукції.

3. Базовим активом (предметом) деривативів є сільськогосподарська продукція, критерії визначення якої містяться в Законі України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 р.

4. Мета вступу в договірні відносини. На нашу думку, чи не найвагомішою особливістю деривативів на реалізацію сільськогосподарської продукції на відміну від фондових та валютних деривативів, є ціль їх укладення (кауза). Якщо метою учасників фондового і валютного ринку, які займаються обігом деривативів, є бажання заробити на різниці в ціні, то основною метою аграрної біржі є реалізація товару. Цим і зумовлено те, що на аграрних біржах в Україні в основному укладають свопи. З цього виникає ряд дискусійних моментів. Визначення деривативів на сьогодні міститься в Податковому кодексі України (п.14.1.45 ст.14) та Законі України «Про оподаткування прибутку підприємтсв» (п1.5 ч.1 ст. 1). Згідно з кодексом поняттям «дериватив» охоплюються: своп, опціон, форвардні та ф’ючерсні контракти. Проте в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємтсв» йшлося тільки про три останні, тобто свопові контракти не називалися. Така ж позиція закріплена в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів» від 19.04.1999р. Отже, логічно назріває запитання: деривативи і похідні цінні папери (про які згадує Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 р. та ЦК України) – це одне і те ж, чи ні? Яка тоді між ними різниця? Якщо до прийняття ПК України в літературі їх ототожнювали, то тепер це вже неможливо, адже, яким чином своп визнати цінним папером? Безперечно, слід погодитися з тими науковцями, які вважають за недоцільне визначати поняття цих категорій в податковому законодавстві [1, с.12]. Проте, на нашу думку, проблема не в цьому. ПК України визначає їх для власних цілей, і такий підхід прийнятний з точки зору юридичної техніки. Проблема в тому, що в Законі, який визначає правовий режим цінних паперів, не міститься переліку і характеристик похідних цінних паперів. Отож, за відсутності іншого акта, який би мав пріоритетне значення для їх визначення, цілком ймовірне посилання сторін договору на різні акти, і відповідно поширення на них правового режиму цінних паперів, або ж тільки положень про договори. Це питання актуальне, адже, уклавши контракт, не обов’язково чекати його виконання. Якщо це цінний папір, його можна реалізувати, а якщо звичайний договір, то право грошової вимоги за ним можна відступити фактору чи форфейтеру, тобто в принципі профінансувати виробництво продукції. На практиці може виникати питання, який механізм допустимо використовувати. Наприклад, Ю.В. Мица стверджує, що передача прав на похідні цінні папери здійснюється на основі договору та трансферту за обліковим реєстром, а конструкція цесії є неприйнятною [2, с.4].

Серед науковців також є неоднозначні підходи в цьому питанні. Ю.В. Мица пропонує віднести до цінних паперів опціони (варанти як їх різновид) та ф’ючерси. Що стосується форвардних контрактів, то, на думку вченого, їх, як і депозитарні розписки і «варанти» (як заставні свідоцтва), свопи, не слід відносити до похідних цінних паперів [2, с.3]. Власне саме в аспекті товарних деривативів, така думка, вважаємо, є цілком виправданою. У проекті закону про похідні (деривативи) (депутатів М.Джемільова та О.Клименка), похідними цінними паперами називалися тільки опціонні сертифікати та фондові варанти. На жаль, не містить тлумачення поняття «дериватив» науково-практичний коментар до ПК України, виданий у 2010 р. [3].

5. Ризик невиконання такого зобов’язання значно підвищений порівняно з іншими видами біржових договорів. Адже сільськогосподарське виробництво залежне від кліматичних, природних факторів тощо, що значно зменшує впевненість у виконанні договору вчасно. Біржові угоди взагалі є ризиковими, що дало підстави цивілістам називати їх аномаліями в цивільному праві, а деривативи на реалізацію сільськогосподарської продукції тим більше є алеаторними.

6. Виходячи з попередньої особливості, на нашу думку, виробники сільськогосподарської продукції більше заінтересовані у страхуванні контрактів, тобто хеджуванні, ніж інші учасники біржового ринку. До того ж, вигода на грі цін для них є другорядною, що також значно посилює привабливість страхування.

7. Особливості механізму ціноутворення на аграних біржах. Біржі є місцем вільного ціноутворення, але сільськогосподарська продукція є стратегічно важливою. Тому держава не може віддати ціноутворення на цих біржах законам ринкової економіки. Вона змушена здійснювати втручання в механізм ринкового саморегулювання. Зокрема, це передбачено Законами України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 р., «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17.06.1999 р. тощо.

Отож, такі деривативи мають багато особливостей. На сьогодні актуальне питання не тільки спеціалізованого регулювання, але питання правового регулювання деривативів в цілому. На наш погляд, модель, яку обрав законодавець для регулювання інституту цінних паперів є невдалою. Не вдаючись до глибокого аналізу, слід сказати, що така модель є трирівневою. Основи інституту паралельно регулюються в ЦК і ГК України. Закон «Про цінні папери та фондовий ринок» є другою ланкою. В ньому з об’єктивних причин всі питання регулювання цінних паперів помістити, ясна річ, не вдалося, і законодавець створює третій рівень, тобто окремі закони за різними групами цінних паперів. На нашу думку, слід основні питання (дефініції, класифікацію, особливості обігу тощо) визначати в кодексі (ЦК України), а інші питання регулювати в окремих законах (про акції, облігації, похідні цінні папери, іпотечні, векселі тощо). Не так вже й багато спільного між різними групами цінних паперів, щоб регулювати їх в одному законі. Схожу модель регулювання інституту пропонував В.А.Бєлов в Росії ще в 1996 році [4, с.42-45]. Отже, потреби в окремому законі, який регулює питання всіх груп цінних паперів (який сьогодні є, проте вкрай невдалий) немає. Якщо би й створити такий акт в покращеному вигляді, то ним міг би стати скоріше об’ємний кодекс. Тому складається ситуація, яку ми маємо сьогодні: законодавець спочатку в законі старався повною мірою врегулювати питання цінних паперів, а потім просто перелічив деякі групи цінних паперів у ст.15. Чому ж тоді акції, облігації регулються законом, а похідні, товаророзпорядчі, іпотечні цінні папери не мають навіть дефініції і переліку видів в законі?

Що стосується похідних цінних паперів, безумовно, є потреба в прийнятті окремого закону, який би окреслив їх специфіку, дав визначення, чіткий перелік, розмежував їх, визначив сферу обігу, порядок передачі тощо. Не можна погодитися з думкою про те, що є доцільність законодавчого закріплення незакритого переліку видів похідних цінних паперів з наданням Кабінету Міністрів України повноважень щодо віднесення фінансових інструментів до похідних цінних паперів, яку висловлюють науковці [2, с.4]. Безумовно, Конституція не містить вимоги про те, що види цінних паперів визначаються виключно законом (окрім державних цінних паперів – п.1 ч.1 ст.92 Конституції), проте така вимога є в ЦК України (ч.2 ст.195). До того ж, існування необмеженого кола цінних паперів призвело б до ще більших суперечностей в законодавстві.

Варто акцентувати на ще одному питанні. На сьогодні питання обігу цінних паперів, згідно з ЦК України також повинні регулюватися законом. Проте, відповідно до ПК України – ці питання визначаються законодавством. А згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. (N 12-рп / 98) під терміном «законодавство» слід розуміти і деякі підзаконні акти, зокрема постанови Кабінету Міністрів України. Тож незрозуміло, чи можливе регулювання питання обігу деривативів, наприклад, постановою Кабінету Міністрів України. Вважаємо, що з огляду на правові аксіоми з приводу подолання колізій в законодавстві, слід виходити з того, що норма ЦК України має спеціальне значення по відношенню до норми ПК України. Але не слід забувати того, що ПК України прийнятий пізніше ЦК України, а як відомо, норма закону, прийнятого пізніше, скасовує дію норми закону, прийнятого раніше.

Складно відповісти, чи є потреба в роздільному регулюванні товарних, валютних та фондових деривативів (до того ж тепер ПК України їх не поділяє на такі види). Можливо й один законодавчий акт міг би виконати це завдання. Що стосується товарних деривативів на реалізацію сільськогосподарської продукції, то їх особливості можна було б визначити в Законі «Про аграрну біржу», який пропонували прийняти науковці, наприклад Л.О. Панькова [1, с.5].

В підсумку варто згадати слова російського цивіліста Е.А. Суханова: «Недоработки и ошибки в законодательстве для сферы оборота ценных бумаг имеют неизбежным следствием многочисленные мошенничества и аферы, а также порождают конфликты и споры, неразрешимые по правилам формальной логики, что нередко ставит в тупик правоприменительную практику» [4, с.5].

Література:

1. Правове регулювання діяльності аграрних бірж в Україні: Автореф. дис. на здоб наук. ступ. канд. юрид. наук / Л.О. Панькова; НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К., 2005. – 20с.

2. Мица Ю.В. Правова природа похідних цінних паперів: Автореф. дис. на здоб наук. ступ.канд. юрид. наук / Ю.В.Мица; Національна Юридична Академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2006. – с.20с.

3. Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т./ кол. авторів [заг. редакція М.Я.Азарова]. – К.: Міністерство фінансів України, Національний університет ДПС України, 2010. – 2389с.

4. Белов В.А. Ценные бумаги в российском гражданском праве / Под ред. проф. Е.А. Суханова. Вступительная статья проф. Е.А. Суханова. - М.: Учебно-консультационный центр «ЮрИнформ», 1996. – 448с.